Межа Фундацii Айзек Азiмов Фундацiя #6 Другу Фундацiю знищено. Перша Фундацiя – едина влада, що контролюе Галактику. Принаймнi так вважали тривалий час. Але сумнiви почали ширитися столицею Першоi Фундацii. Колишнього офiцера космофлоту Голана Тревiза звинувачують у державнiй зрадi й висилають зi столицi з таемним наказом – знайти Другу Фундацiю. Разом iз ним вирушае професор-мiфолог Янов Пелорат, який прагне розшукати Землю – древню колиску людства. Та в незриму битву за владу вступае третя сила, здатна пiдкорити собi не лише обидвi Фундацii, а й усю Галактику… Айзек Азiмов Межа Фундацii © Nightfall, Inc., 1982 © Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2020 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2020 * * * Пролог Перша Галактична Імперiя занепадала. Вона згасала та конала протягом багатьох столiть, i лише одна людина сповна це усвiдомлювала. Це був Гарi Селдон, останнiй великий науковець Першоi Імперii, i саме вiн удосконалив психоiсторiю – науку, що вивчала людську поведiнку, зводячи ii до математичних рiвнянь. Учинки окремоi людини передбачити неможливо, проте реакцii натовпiв, як виявив Селдон, можна пiддавати статистичнiй обробцi. Що бiльший натовп, то бiльшоi точностi можна досягти. А людськi маси, з якими Селдон працював, за розмiрами були – нi додати нi вiдняти – як населення всiх мiльйонiв залюднених свiтiв Галактики. Селдоновi рiвняння пiдказали йому, що коли Імперiю полишити саму на себе, то вона занепаде й мине ще тридцять тисяч рокiв людських злиднiв та муки, перш нiж iз руiн постане Друга Імперiя. Та все ж якщо комусь вдасться пiдкорегувати деякi з поточних умов, то перiод Безцарiв’я можна зменшити до единого тисячолiття – лише однiеi тисячi рокiв. Саме для того, щоб це забезпечити, Селдон заснував двi колонii науковцiв, якi назвав Фундацiями. Вiн свiдомо розташував iх «на протилежних кiнцях Галактики». Першу Фундацiю, яка зосереджувалася на фiзичних науках, заснували привселюдно. Існування iншоi, Другоi Фундацii, свiту психоiсторикiв та науковцiв-«менталiстiв», було повите тишею. У трилогii «Фундацiя» розказано iсторiю перших чотирьох столiть Безцарiв’я. Перша Фундацiя (здебiльшого вiдома просто як Фундацiя, оскiльки про iснування Другоi майже нiхто не знав) починала з маленькоi спiльноти, загубленоi в порожнечi Зовнiшньоi Периферii Галактики. Перед нею вряди-годи поставала криза, пiд час якоi змiннi людських взаемин i тодiшнiх соцiально-економiчних течiй затискали ii в лещата. Фундацiя могла вiльно рухатися лише за единою визначеною лiнiею, i коли просувалася цим курсом, перед нею вiдкривався новий виднокiл розвитку. Усе це спланував Гарi Селдон, який уже давно помер. Маючи наукову перевагу, Перша Фундацiя захопила здичавiлi навколишнi планети. Вона зiткнулася з отаманами-анархiстами, якi вiдкололися вiд iмперii, що вмирала, – i розбила iх. Вона стялася iз залишками самоi Імперii, якою правили останнiй сильний iмператор i останнiй сильний генерал, – i розгромила ii. Здавалося, що план Селдона рухаеться без перешкод i нiщо не зможе завадити побудувати Другу Імперiю в запланований час i з мiнiмумом руйнувань у процесi. Але психоiсторiя – статистична наука. Завжди е невелика ймовiрнiсть, що щось пiде не так, i щось таки пiшло – те, чого Гарi Селдон не мiг передбачити. Один чоловiк, якого звали Мулом, з’явився нiзвiдки. Вiн мав ментальнi здiбностi, яких у Галактицi було обмаль. Вiн мiг формувати людськi емоцii та впливати на розум людей так, що його найзапеклiшi суперники перетворювалися на вiдданих слуг. Мула не могли здолати й не здолали армii. Перша Фундацiя впала, i план Селдона начебто вже лежав у руiнах. Проте була ще таемнича Друга Фундацiя. Раптова поява Мула заскочила ii зненацька, однак тепер вона повiльно готувалася до контратаки. Великою оборонною перевагою Другоi Фундацii було те, що нiхто не знав про ii розташування. Мул прагнув знайти ii, щоб завершити пiдкорення Галактики. Вiдданi прихильники того, що лишилося вiд Першоi Фундацii, теж прагнули знайти ii, щоб отримати допомогу. Та це нiкому не вдалося. Спочатку Мула зупинили дii жiнки, Бейти Дарелл, i це дало Другiй Фундацii достатньо часу, щоб органiзувати належну вiдсiч i зупинити Мула назавжди. Вони повiльно готувалися до вiдновлення плану Селдона. Але тепер Друга Фундацiя в певному сенсi не мала прикриття. У Першiй Фундацii знали про iснування Другоi i не хотiли майбутнього, у якому за ними наглядатимуть менталiсти. Перша Фундацiя мала перевагу у фiзичнiй силi, тодi як Другу зупиняв не лише цей факт, а й те, що перед нею постало подвiйне завдання: не лише зупинити Першу Фундацiю, а й повернути свою анонiмнiсть. Пiд проводом найвидатнiшого Першого Спiкера, Прiма Палвера, Другiй Фундацii вдалося це зробити. Першiй Фундацii дозволили повiрити в те, що вона нiбито розгромила Другу, i тепер вона рухалася до дедалi бiльшоi могутностi в Галактицi, абсолютно не усвiдомлюючи того, що Друга Фундацiя iснуе i далi. Минуло вже чотириста дев’яносто вiсiм рокiв, вiдколи було створено Першу Фундацiю. Вона на пiку своеi могутностi, але один чоловiк не вiрить у те, що на позiр… 1. Депутат ради 1 – Звичайно, я в це не вiрю, – сказав Голан Тревiз, стоячи на широких сходах Селдон-голу й споглядаючи мiсто, що сяяло в сонячному свiтлi. Термiнус був тихою планетою, де води було значно бiльше, нiж суходолу. Тревiз часто думав, що запровадження контролю за погодою зробило його значно комфортнiшим для життя i суттево зменшило привабливiсть. – Не вiрю жодному слову, – повторив вiн i всмiхнувся. Рiвнi бiлi зуби засвiтилися на молодому обличчi. Його супутник та колега-депутат, Манн Лi Компор, який узяв собi середне iм’я всупереч термiнусiвськiй традицii, стривожено похитав головою. – У що саме ти не вiриш? У те, що ми врятували мiсто? – О, у це я вiрю. Нам удалося, чи не так? І Селдон казав, що так буде, i казав, що ми вчинимо правильно, i все це вiн знав iще п’ятсот рокiв тому. Компор знизив голос i сказав напiвпошепки: – Слухай, я не проти, щоб ти тут бiля мене теревенив, бо для мене це лише балачки, не бiльше, але якщо ти кричатимеш це в натовпах, почують iншi, а, правду кажучи, я не хотiв би стояти поруч з тобою, коли вдарить блискавка. Не впевнений, як точно вона цiлить. Усмiшки Тревiза це не потьмарило. Вiн вiдповiв: – Хiба е в тому шкода – казати, що мiсто врятовано? І що нам це вдалося без вiйни? – Не було з ким воювати, – вiдповiв Компор. Вiн мав жовте, як масло, волосся, блакитнi, як небеса, очi й постiйно опирався iмпульсу змiнити цi немоднi вiдтiнки. – Ти коли-небудь чув про громадянську вiйну, Компоре? – сказав Тревiз. Вiн був високий, iз чорним, трохи хвилястим волоссям, i коли ходив, то мав звичку чiплятися великими пальцями за свiй пояс iз м’якого волокна. – Про громадянську вiйну за розташування столицi? – Цього питання виявилося достатньо, щоб спровокувати кризу Селдона. Воно знищило полiтичну кар’еру Ганнiса. Воно привело нас iз тобою на попереднi вибори до Ради, а тодi зависло… – Тревiз повiльно покрутив рукою туди-сюди, наче зображаючи рiвновагу. Вiн зупинився на сходах, не звертаючи уваги на iнших членiв уряду та журналiстiв, а також на iнших представникiв свiтського товариства, якi вициганили собi запрошення, щоб на власнi очi побачити повернення Селдона (або принаймнi повернення його зображення). Усi вони прогулювалися сходами, теревенячи, смiючись, смакуючи вiдчуттям правильностi й насолоджуючись схваленням Селдона. Тревiз стояв нерухомо, даючи юрбi обтiкати його. Компор пройшов двi сходинки й зупинився – мiж ними наче натягнулася незрима мотузка. Вiн запитав: – Ти не йдеш? – Нема куди поспiшати. Вони не почнуть засiдання Ради, аж доки мер Бранно не виголосить звiт у своему звичному нудотному стилi, кожне слово по складах. Немае сенсу поспiшати, щоб витерпiти ще одну громiздку промову. Поглянь на це мiсто! – Я бачу його. І вчора я його теж бачив. – Так, але чи бачив ти його п’ятсот рокiв тому, коли воно було засноване? – Чотириста дев’яносто вiсiм, – машинально виправив його Компор. – А через два роки вiдзначатимуть пiвтисячолiття i мер Бранно ще буде на своiй посадi, якщо чого-небудь не станеться. Утiм, сподiваймося, iмовiрнiсть цього незначна. – Сподiваймося, – з iронiею сказав Тревiз. – Але яким мiсто було тодi, п’ятсот рокiв тому, коли його заснували? Одне мiсто! Одне маленьке мiсто, де мешкала група людей, що готували енциклопедiю, яку так нiколи й не завершили! – Звичайно ж, ii завершили. – Ти про ту «Галактичну енциклопедiю», що ми ii маемо зараз? Це не те, над чим вони працювали. Те, що ми маемо, збережено на комп’ютерi, його переглядають щодня. Ти колись бачив незавершений оригiнал? – Той, що в Музеi Гардiна? – Так, у Музеi витокiв iменi Сальвора Гардiна. Називай уже його повнiстю, будь ласка, якщо ти так турбуешся про точнiсть дат. Ти бачив його? – Нi. А що, мав би? – Нi, вiн того не вартий. Та все одно вони були тут, група енциклопедистiв, якi сформували ядро мiстечка – одного маленького мiстечка у свiтi, де, по сутi, не було металiв i який кружляв навколо сонця, iзольованого вiд решти Галактики, на краю, на самiсiнькому ii краю. А тепер, п’ятсот рокiв по тому, ми такий собi примiський свiт. Уся наша планета – це один великий парк, i тут е всi метали, яких ми тiльки забажаемо. Тепер ми в центрi всього? – Не зовсiм, – сказав Компор. – Ми й далi кружляемо навколо сонця, iзольованого вiд решти Галактики. І досi на самiсiнькому ii краечку. – Ет, ти навiть не замислився. Саме в тому й полягала вся суть цiеi маленькоi кризи Селдона. Ми – щось бiльше, нiж один свiт пiд назвою Термiнус. Ми – Фундацiя, яка простягае своi мацаки по всiй Галактицi й править цiею Галактикою iз самого ii краечка. Ми можемо це робити, тому що ми не iзольованi, за винятком розташування, але його не враховуемо. – Правильно. Я згоден. – Компора явно не цiкавила ця розмова, i вiн зробив iще один крок униз. Незрима мотузка мiж ними натягнулася ще бiльше. Тревiз простягнув руку, нiби хотiв засмикнути свого супутника назад. – Невже ти не розумiеш, що це означае, Компоре? Вiдбулися величезнi змiни, але ми iх не сприймаемо. У душi ми прагнемо маленькоi Фундацii, маленького однопланетного правлiння, як за старих часiв – часiв залiзних героiв та шляхетних святих, що зникли назавжди. – Та годi тобi! – Так, я до цього й веду. От глянь на Селдон-гол. Почнiмо з того, що пiд час перших криз, за часiв Сальвора Гардiна, там було Часове сховище, маленька аудиторiя, у якiй з’являлося голографiчне зображення Селдона. І все. Тепер це велетенський мавзолей, але де пандус iз силовим полем? Напрямна кулiса? Гравiтацiйний пiдйомник? Немае, лише цi сходи, якими ми рухаемося вниз та вгору так само, як колись доводилося робити Гардiновi. У дивнi та непередбачуванi часи ми перелякано чiпляемося за минуле. Вiн iз запалом махнув рукою в протилежний бiк. – Чи можна тут помiтити якийсь структурний компонент, зроблений з металу? Жодного. Як можна, якщо за часiв Сальвора Гардiна годi було й говорити про мiсцевi метали, а ззовнi iх майже не завозили. Коли ми зводили цю громаду, то навiть використали старий пластик, рожевий вiд вiку, тож гостi з iнших свiтiв тепер можуть зупинятися й вигукувати: «О Галактико! Який чудовий старий пластик!» Кажу тобi, Компоре, це шахрайство. – То оце i е те, у що ти не вiриш? Селдон-гол? – І все, що в ньому, – розлючено прошепотiв Тревiз. – Я не вiрю, що е якийсь сенс у тому, щоб ховатися тут, на краю Всесвiту, лише тому, що так робили нашi предки. Я вважаю, що ми маемо бути не тут, а в центрi всього. – Але Селдон стверджуе, що ти помиляешся. План Селдона працюе так, як i було задумано. – Знаю. Знаю. І кожну дитину на Термiнусi виховали у вiрi в те, що Гарi Селдон сформулював План, що вiн усе передбачив п’ять столiть тому, що вiн заклав Фундацiю в такий спосiб, що змiг провiстити конкретнi кризи, i що його голографiчне зображення з’являлося пiд час цих криз – розповiсти нам той мiнiмум, який ми мали знати, щоб перейти до наступноi кризи й таким чином пережити тисячу рокiв iсторii. Аж доки не зможемо безпечно створити Другу, ще величнiшу Галактичну Імперiю на руiнах староi, спорохнiлоi структури, що розвалилася на шматки п’ять столiть тому й уже двiстi рокiв як повнiстю щезла. – Нащо ти менi все це розповiдаеш, Голане? – Тому що, кажу тобi, це обман. Це все обман. Навiть якщо спочатку це було правдою, тепер це обман достоту! Ми не самi собi господарi. Це не ми йдемо за Планом. Компор уважно дивився на спiврозмовника. – Ти вже казав менi такi речi, Голане, але я завжди вважав, що ти верзеш дурницi, аби мене розбурхати. Клянуся Галактикою, тепер менi здаеться, що ти таки серйозно. – Звичайно ж, я серйозно! – Не може бути. Або це якийсь складний розiграш, або ти з’iхав iз глузду. – Нi те, нi iнше, – вiдповiв Тревiз тепер уже тихо, застромивши пальцi за пояса, нiби вже не потребував нiяких жестiв для пiдкреслення свого запалу. – Визнаю, я вже розмiрковував над цим, але то була просто iнтуiцiя. Та пiсля фарсу тут сьогоднi вранцi все раптом стало для мене очевидним, а я, своею чергою, планую зробити це очевидним для Ради. Компор вигукнув: – Ти божевiльний! – Авжеж. Ходiмо зi мною, послухаеш. Двое спускалися сходами. Вони були единими, хто ще лишався назовнi, останнiми, хто мав зiйти донизу. І коли Тревiз трохи обiгнав Компора, губи останнього беззвучно заворушилися. З них у спину супутника полетiло одне слово: – Дурень! 2 Мер Гарла Бранно закликала засiдання Виконавчоi Ради до порядку. У ii очах не було помiтно анi дрiбки зацiкавлення зiбранням; та все ж нiхто не сумнiвався, що вона зафiксувала всiх, хто був присутнiй, i всiх, хто ще не прийшов. Їi сиве волосся було охайно вкладене в стилi, який не можна було назвати нi вiдверто жiночним, нi iмiтацiею чоловiчого. Це була просто зачiска, до якоi вона звикла, не бiльше. Їi сухе обличчя не вирiзнялося красою, але нiхто й не шукав у ньому краси. Вона була найздiбнiшою керiвницею на планетi. Нiхто не мiг закинути iй генiальностi Сальвора Гардiна та Гобера Меллоу, чиi бiографii врiзноманiтнювали першi два столiття iснування Фундацii, але нiхто й не асоцiював ii з примхами спадкових мерiв Індбурiв, якi правили Фундацiею незадовго до часiв Мула. Їi промови не зворушували уми людей, вона не мала хисту до ефектних жестiв, але була здатна на стриманi рiшення й керувалася ними доти, доки вiрила у свою правоту. Не маючи особливоi харизми, вона володiла даром переконувати виборцiв у тому, що цi ii стриманi рiшення будуть правильнi. Оскiльки, за доктриною Селдона, iсторичнi змiни здебiльшого важко вiдхилити (завжди, якщо не враховувати непередбачуванi чинники, про що бiльшiсть селдонiстiв забувають, незважаючи на драматичний iнцидент iз Мулом), Фундацiя цiлком могла зберегти свою столицю на Термiнусi за будь-яких умов. «Цiлком». Селдон пiд час свого щойно завершеного виступу в подобi 500-рiчного симулякра холоднокровно вирахував, що ймовiрнiсть залишитися на Термiнусi дорiвнюе 87,2 вiдсотка. А втiм, навiть для селдонiстiв це з iмовiрнiстю у 12,8 вiдсотка означало, що будь-яке перемiщення до центру Федерацii Фундацii потягнуло б за собою всi жахливi наслiдки, що iх окреслив Селдон. І тим, що цей один з восьми шанс таки не випав, безперечно, завдячували меровi Бранно. Було ясно, що вона цього не дозволить. У перiоди непопулярностi вона дотримувалася свого рiшення: Термiнус – традицiйний центр Фундацii i залишатиметься ним. Полiтичнi вороги мера зображували ii вольове пiдборiддя (варто визнати, що вельми ефективно) у виглядi пiдвiсного гранiтного блока. А тепер Селдон пiдтримав ii позицiю i це хоча б на якийсь час забезпечило iй непереборну полiтичну перевагу. Подейкували, що рiк тому Бранно заявила: якщо на прийдешньому сеансi Селдон таки пiдтримае ii, вона вважатиме свое завдання успiшно завершеним. Тодi вона пiде у вiдставку й обiйме посаду старiйшини, замiсть ризикувати сумнiвними результатами в подальших полiтичних вiйнах. Нiхто й не думав iй вiрити. У полiтичних вiйнах вона почувалася так невимушено, що мало хто з попередникiв мiг з нею зрiвнятися, i тепер, коли зображення Селдона з’явилося й зникло, нiщо не натякало на ii вiдставку. Мер Бранно говорила iдеально чiтким голосом, iз безсоромним фундацiйним акцентом (колись вона служила амбасадоркою на Мандрелсi, але не засвоiла такого модного нинi старого iмперського стилю промов, що почасти був квазiiмперським потягом до Внутрiшнiх Провiнцiй). Вона казала: – Криза Селдона минула, i за традицiею, мудрою традицiею, до тих, хто пiдтримував протилежну сторону, не буде застосовано жодних репресiй – анi словом, анi дiею. Чимало чесних людей вiрили, що мають пiдстави прагнути того, чого не хотiв Селдон. Немае сенсу принижувати iх до такоi мiри, щоб вони змогли вiдновити самоповагу, лише засуджуючи план Селдона як такий. З iншого боку, е iнший усталений i чудовий звичай: тi, хто пiдтримав сторону, що програла, приймають поразку охоче й без подальших дискусiй. Проблема вже позаду для обох сторiн назавжди. Вона зупинилася, незворушно глянула на обличчя тих, хто зiбрався, а потiм повела далi: – Минула половина цього строку, члени Ради, – половина з тисячолiтнього промiжку мiж Імперiями. Це був час труднощiв, але ми пройшли довгий шлях. Ми вже майже Галактична Імперiя, i в нас не залишилося суттевих зовнiшнiх ворогiв. Якби не план Селдона, Безцарiв’я тривало б тридцять тисяч рокiв. Пiсля тридцяти тисяч рокiв занепаду для формування новоi Імперii могло забракнути сил. Лишилися б самi тiльки iзольованi свiти, та й тi, ймовiрно, на порозi смертi. Тим, що ми маемо сьогоднi, ми завдячуемо Гарi Селдону, i саме на його розум, що вже давно нас покинув, ми мусимо покладатися у всьому iншому. Вiднинi, члени Ради, небезпекою е ми самi, i надалi не мае бути нiяких публiчних сумнiвiв у цiнностi Плану. Домовмося тепер спокiйно й твердо, що вiд жодного з вас не почують офiцiйно висловлених сумнiвiв, критики чи засудження Плану. Ми мусимо пiдтримувати його повнiстю. Вiн добре зарекомендував себе за цi п’ять столiть. Це безпека людства, i в нього не можна втручатися. Чи ви погоджуетеся? Почулося тихе бурмотiння. Мер кинула на депутатiв суворий погляд, шукаючи вiзуального пiдтвердження згоди. Вона знала кожного члена Ради i iхнi можливi реакцii. Нинi, пiд враженням вiд перемоги, вони не матимуть заперечень. Наступного року, можливо. Проте не тепер. А проблемам наступного року вона дасть раду наступного року. Завжди, якщо не… – Це контроль над думками, мере Бранно? – запитав Голан Тревiз, крокуючи проходом i пiдвищуючи голос нiби для того, щоб компенсувати мовчання решти депутатiв. Вiн не потурбувався про те, щоб зайняти свое мiсце, яке для нього вiдвели аж у задньому ряду, оскiльки Тревiз був новий у Радi. Бранно так i не пiдняла голови. Вона сказала: – А яка ваша думка, депутате Тревiз? – Моя думка така, що уряд не може накладати заборону на свободу слова; що всi люди – а надто депутати та депутатки, яких обрали з конкретною метою, – мають право обговорювати поточнi полiтичнi проблеми; що жодна полiтична проблема не може iснувати окремо вiд плану Селдона. Бранно склала руки й пiдняла очi. Їi обличчя не виказувало жодноi емоцii. Вона зауважила: – Депутате Тревiз, ви iнiцiювали це обговорення позапланово й усупереч чиннiй процедурi. Однак я попросила вас висловити своi погляди й тепер дам вам вiдповiдь. У межах плану Селдона немае жодного табу на свободу слова. Тiльки сам План за самою своею природою обмежуе нашi дii. Є багато способiв тлумачити подii ще до того, як зображення Селдона надасть остаточне рiшення, але щойно це станеться, його не можна ставити пiд сумнiв у Радi. Його не можна ставити пiд сумнiв i наперед; до прикладу, якби хтось задумав сказати: «Хоча Гарi Селдон i мав стверджувати те й те, вiн помилявся». – Та все ж таки а що, як хтось щиро так думае, панi мер? – Тодi ця людина може так сказати, якщо вона приватна особа й обговорюе це питання в приватнiй розмовi. – Отже, ви маете на увазi, що цi обмеження свободи слова, якi ви пропонуете, мають стосуватися винятково й цiлковито представникiв влади? – Саме так. Це не е якийсь новий принцип законодавства Фундацii. Його застосовували й ранiше мери вiд усiх партiй. Приватна думка нiчого не значить; офiцiйне висловлення думки мае вагу й може становити небезпеку. Ми пройшли такий шлях не для того, щоб тепер ризикувати. – Дозвольте менi зазначити, панi мер, що цей ваш принцип застосовували зрiдка й нерегулярно до деяких актiв Ради. Його нiколи не застосовували до чогось такого широкого й невизначеного, як план Селдона. – План Селдона найбiльше потребуе захисту, оскiльки саме тут сумнiви можуть мати найфатальнiшi наслiдки. – А ви не замислювалися, мере Бранно… – Тревiз розвернувся, звертаючись тепер до рядiв крiсел, що iх займали члени Ради: здавалося, усi вони затамували подих, нiби чекаючи, чим закiнчиться ця дуель. – Ви не замислювалися над тим, члени Ради, що е всi пiдстави вважати, що нiякого плану Селдона не iснуе взагалi? – Сьогоднi ми всi бачили його в роботi, – вiдповiла мер Бранно ще тихше, тодi як Тревiз говорив дедалi голоснiше й з виразнiшими ораторськими нотками. – Саме тому, що ми сьогоднi бачили його в роботi, депутати та депутатки, ми можемо зрозумiти, що плану Селдона в тiй подобi, у якiй нас учили в нього вiрити, iснувати не може. – Депутате Тревiз, ви порушуете процедуру й мусите це припинити. – Я маю привiлей посади, мере. – Цей привiлей скасовано, депутате. – Ви не можете скасувати привiлей. Ваша заява про обмеження свободи слова не може мати сили закону. Офiцiйного голосування в Радi не було, мере, а якби й було, я поставив би його законнiсть пiд сумнiв. – Це скасування, депутате, нiяк не стосуеться моеi заяви на захист плану Селдона. – На чому ж тодi воно грунтуеться? – Вас звинувачено в зрадi, депутате. З поваги до Ради я хочу, щоб вас заарештували не в залi, а за дверима, де чекають спiвробiтники Служби безпеки, якi вiдведуть вас до в’язницi. Я попрошу вас пiти спокiйно. Якщо ви втнете щось нерозважливе, тодi, звичайно, це буде квалiфiковано як загрозу й спiвробiтники Служби безпеки ввiйдуть до зали засiдань. Сподiваюся, що ви не змусите iх до цього кроку. Тревiз насупився. У залi панувала абсолютна тиша. (Чи очiкував цього хтось, окрiм нього та Компора?) Вiн озирнувся на вихiд. Там нiкого не було, але вiн не сумнiвався, що мер Бранно не блефуе. Вiд лютi вiн аж затнувся: – Я пред… представляю важливий виборчий округ, мере Бранно… – Не сумнiваюся, що вони будуть у вас розчарованi. – Якi докази породили це необдумане звинувачення? – Докази з’являться у свiй час, але будьте певнi: у нас е все, що потрiбно. Ви надзвичайно нерозсудливий молодий чоловiк i маете зрозумiти, що хтось може бути вашим другом i водночас не мати бажання супроводжувати вас у зрадi. Тревiз крутнувся й зустрiвся поглядом iз блакитними очима Компора. Той дивився на нього з кам’яним виразом обличчя. Мер Бранно спокiйно сказала: – Закликаю всiх бути свiдками того, що коли я зробила останню заяву, депутат Тревiз повернувся i глянув на депутата Компора. Ви залишите примiщення, депутате, чи змусите нас учинити негiдний акт арешту в залi засiдань? Голан Тревiз повернувся, знову пiднявся сходами, а за дверима на нього з двох бокiв накинулися двое добре озброених чоловiкiв у формi. І Гарла Бранно, байдуже дивлячись йому вслiд, прошепотiла, ледь розтуливши губи: «Дурень!» 3 Лайоно Коделл був директором Служби безпеки впродовж усiеi каденцii мера Бранно. Робота, як вiн любив казати, була нехитра, але нiхто, звичайно, не мiг сказати, бреше вiн чи нi. Вiн не скидався на брехуна, але це ще нiчого не означало. Вiн здавався спокiйним та доброзичливим, i до його посади це цiлком могло пасувати. Вiн мав значно нижчий вiд середнього зрiст, значно вищу вiд середньоi вагу, густi вуса (що було неабияк незвично для мешканця Термiнуса), тепер уже бiльше бiлi, нiж сiрi, жвавi карi очi й характерну латку базового кольору, що позначала зовнiшню нагрудну кишеню його тьмяно-коричневого комбiнезона. Вiн сказав: – Сiдайте, Тревiзе. Поговорiмо по-доброму, якщо можна. – По-доброму? Зi зрадником? – Тревiз схопився обома великими пальцями за пояс i залишився стояти. – З людиною, яку звинуватили в зрадi. Ми ще не дiйшли до такого, щоб звинувачення – навiть з боку мера – дорiвнювало засудженню. Сподiваюся, що й не дiйдемо. Мое завдання полягае в тому, щоб усе вам пояснити, якщо можливо. Я радше зроблю це зараз, поки ще не завдано жодноi шкоди – хiба що, можливо, вашiй гордостi, – нiж буду змушений вiддати це питання на розгляд вiдкритого суду. Сподiваюся, що ви зi мною в цьому згоднi. Тревiза це не заспокоiло. Вiн вiдказав: – Обiйдiмося без загравання. Ваша робота – напосiсти на мене так, нiби я зрадник. А я не такий, i мене обурюе необхiднiсть демонструвати це для вашого задоволення. Чому б вам не довести свою вiдданiсть для мого задоволення? – Узагалi я мiг би це зробити. Однак е один сумний момент: на моему боцi е влада, а на вашому – нi. Через це сумнiватися – мiй привiлей, а не ваш. До речi, якщо на мене впаде якась пiдозра в невiрностi чи зрадi, то думаю, що мене замiнять i моiм допитувачем буде хтось iнший, хто, щиро сподiваюся, ставитиметься до мене не гiрше, нiж я планую ставитися до вас. – І як ви плануете до мене ставитися? – Маю надiю, що як друг i рiвний, якщо ви так само ставитиметеся до мене. – То, може, пригостити вас випивкою? – рiзко запитав Тревiз. – Можливо, пiзнiше, але зараз, будь ласка, сiдайте. Я прошу про це як друг. Тревiз завагався, потiм сiв. Подальша непокора раптом здалася йому безглуздою. – І що тепер? – запитав вiн. – А тепер чи можу я попросити вас вiдповiдати на моi запитання правдиво, повнiстю й без ухилянь? – А що, як нi? Що менi загрожуе? Психiчний зонд? – Сподiваюся, що нi. – Я теж сподiваюся. Це не для депутата Ради. Вiн не викрие жодноi зради, а коли мене потiм виправдають, то я зажадаю вашоi голови – i, можливо, голови мера – у полiтичному сенсi. А може, варто буде й вас змусити спробувати психiчний зонд на собi. Коделл нахмурився i злегка похитав головою. – О нi. Нi. Є завеликий ризик пошкодити мозок. Інодi пiсля нього довго видужують, це марно витратить ваш час. Безсумнiвно. Знаете, iнодi, якщо зонд використовують у станi роздратування… – Це погроза, Коделле? – Це констатацiя факту, Тревiзе. Не обманюйте мене, депутате. Якщо я муситиму використати зонд, то я це зроблю. І навiть якщо ви нi в чому не виннi, ви нiкуди не дiнетеся. – Що ви хочете знати? Коделл клацнув перемикач на столi перед собою i сказав: – Моi запитання та вашi вiдповiдi буде записано зi звуком та зображенням. Менi не треба вiд вас жодних спонтанних заяв i не треба мовчанки. Не цього разу. Упевнений, що ви це розумiете. – Я розумiю, що ви запишете лише те, що вам сподобаеться, – презирливо сказав Тревiз. – Правильно, але знову ж таки не поспiшайте з висновками. Я не перекручуватиму нiчого з того, що ви скажете. Я або використаю вашi слова, або нi, от i все. Але ви знатимете, що не використовуватиму й не марнуватиму нi свого, нi вашого часу. – Побачимо. – Ми маемо пiдстави вважати, депутате Тревiз, – додаткова офiцiйнiсть у його голосi була достатнiм доказом того, що вiн веде запис, – що ви вiдкрито й неодноразово заявляли, що не вiрите в iснування плану Селдона. Тревiз повiльно вимовив: – Якщо я заявляв це вiдкрито й неодноразово, то що ще вам потрiбно? – Не марнуймо часу на виверти, депутате. Ви розумiете, чого я хочу – запису вiдвертого зiзнання вашим голосом, що мае власний вiдбиток, за умов, коли ви чiтко керуете своiми дiями. – Мабуть, тому, що використання будь-якого гiпноефекту, хiмiчних речовин абощо змiнить вiдбиток голосу? – І цiлком помiтно. – І ви прагнете продемонструвати, що не використовуете нелегальних методiв для допиту депутата Мiськоi Ради? Я вас не звинувачую… – Радий, що не звинувачуете, депутате. Тодi продовжимо. Ви вiдкрито й неодноразово заявляли, що не вiрите в iснування плану Селдона. Ви це визнаете? Тревiз сказав повiльно, добираючи слова: – Я не вiрю, що те, що ми називаемо планом Селдона, мае те значення, яке ми зазвичай у нього вкладаемо. – Розпливчасте формулювання. Чи не будете ви ласкавi розвинути свою думку? – Моя думка ось яка: звичне поширене уявлення про те, що п’ятсот рокiв тому Гарi Селдон, користуючись математичною наукою психоiсторiею, розробив напрям розвитку людськоi цивiлiзацii до останньоi деталi й що ми просуваемося цим курсом, який з максимальною ймовiрнiстю мае привести нас вiд Першоi Галактичноi Імперii до Другоi Галактичноi Імперii, наiвне. Такого бути не може. – Ви хочете сказати, що, на вашу думку, Гарi Селдона нiколи не iснувало? – Зовсiм нi. Звичайно, вiн iснував. – Що вiн нiколи не розвивав науку психоiсторiю? – Нi, звичайно, я не маю на увазi нiчого такого. Послухайте, директоре, я пояснив би це Радi, якби менi дозволили, i я поясню це вам. Істина того, що я збираюся сказати, така проста… Директор Служби безпеки спокiйно й демонстративно вимкнув записувальний пристрiй. Тревiз замовк i насупився. – Навiщо ви це зробили? – Ви марнуете мiй час, депутате. Я не просив вас виголошувати промови. – Але ж ви просите мене пояснити моi погляди, чи не так? – Аж нiяк. Я прошу вас вiдповiдати на запитання просто, прямо й вiдверто. Вiдповiдайте лише на запитання й не пропонуйте нiчого, про що я не прошу. Робiть так, i це не забере багато часу. Тревiз уточнив: – Тобто ви хочете витягнути з мене твердження, якi змiцнять офiцiйну версiю того, що я нiбито зробив? – Ми просимо вас робити лише правдивi заяви, i я запевняю, що ми iх не перекрутимо. Будь ласка, спробуймо знову. Ми розмовляли про Гарi Селдона. – Записувальний пристрiй знову запрацював, i Коделл спокiйно повторив: – Що вiн нiколи не розвивав науку психоiсторiю? – Звичайно, вiн розвинув науку, яку ми називаемо психоiсторiею, – заперечив Тревiз, не в силах приховати свое нетерпiння й роздратовано жестикулюючи. – Яку ви визначили б як?.. – О Галактико! Та зазвичай ii визначають як галузь математики, що вивчае загальнi реакцii великих груп людей на деякi стимули за деяких обставин. Іншими словами, вона мала б прогнозувати суспiльнi та iсторичнi змiни. – Ви кажете «мала б», тобто сумнiваетеся в цьому з математичного погляду? – Нi, – вiдповiв Тревiз. – Я не психоiсторик. Як i жоден iз членiв уряду Фундацii, жоден мешканець Термiнуса, жоден… Коделл пiдняв руку. М’яко сказав: – Депутате, я вас прошу! – i Тревiз замовк. Коделл вiв далi: – Чи маете ви пiдстави вважати, що Гарi Селдон не здiйснив необхiдного аналiзу, який поеднував би в найефективнiший спосiб чинники максимальноi ймовiрностi та найкоротшоi тривалостi на шляху, що веде вiд Першоi до Другоi Імперii через Фундацiю? – Я там не був, – уiдливо вiдповiв Тревiз. – Звiдки менi знати? – То як ви можете знати, що йому це не вдалося? – Нiяк. – То, може, ви заперечуете, що голографiчне зображення Гарi Селдона, яке з’являлося пiд час низки iсторичних криз упродовж минулих п’ятисот рокiв, е фактичним вiдтворенням самого Гарi Селдона, зробленим в останнiй рiк його життя, незадовго до заснування Фундацii? – Гадаю, що я не можу цього заперечувати. – Ви «гадаете». Чи не хочете ви сказати, що це шахрайство, мiстифiкацiя, що ii створив хтось у минулiй iсторii з якоюсь метою? Тревiз зiтхнув. – Нi. Я цього не стверджую. – Чи готовi ви заявити, що повiдомлення, якi передае Гарi Селдон, хтось у певний спосiб пiдтасовуе? – Нi. Я не маю пiдстав вважати, що таке пiдтасовування е взагалi можливим або корисним. – Розумiю. Ви були свiдком нещодавньоi появи зображення Селдона. Чи вам здалося, що його аналiз – пiдготовлений п’ятсот рокiв тому – недостатньо вiдповiдав умовам сьогодення? – Навпаки, – вiдповiв, раптом зрадiвши, Тревiз. – Вiн дуже точно iм вiдповiдав. Коделлу, здавалося, було байдуже до емоцiй спiврозмовника. – А втiм, депутате, пiсля появи Селдона ви й далi наполягаете, що його Плану не iснуе. – Звичайно. Я наполягаю, що його не iснуе саме тому, що цей аналiз аж так iдеально пасував… Коделл вимкнув записувальний пристрiй. – Депутате, – сказав вiн, хитаючи головою, – ви знову спонукаете мене стерти запис. Я запитую, чи й досi ви дотримуетеся своiх дивних переконань, а ви починаете називати менi причини. Дозвольте менi повторити мое запитання. Вiн сказав: – І все ж, депутате, пiсля появи Селдона ви й далi наполягаете, що його Плану не iснуе. – Звiдки ви це знаете? Пiсля появи нiхто не мав можливостi поговорити з моiм другом-iнформатором Компором. – Скажiмо так, ми здогадалися, депутате. Скажiмо, ви вже вiдповiли: «Звичайно, я наполягаю». Якщо ви скажете це ще раз без додатковоi iнформацii за власною iнiцiативою, ми зможемо порозумiтися. – Звичайно, я наполягаю, – з iронiею сказав Тревiз. – Добре, – вiдповiв Коделл, – я виберу, яке iз цих «Звичайно, я наполягаю» звучить природнiше. Дякую вам, депутате, – i записувальний пристрiй знову було вимкнуто. Тревiз запитав: – Це все? – Для того, що менi потрiбно, так. – Цiлком очевидно, що вам потрiбно: набiр запитань та вiдповiдей, якi ви можете представити Термiнусу й усiй Федерацii Фундацii, якою вiн править, щоб показати, що я повнiстю приймаю легенду плану Селдона. Через це будь-яке ii заперечення, яке я зроблю пiзнiше, здаватиметься абсурдним або просто божевiльним. – Або навiть зрадницьким в очах захопленоi бiльшостi, яка вважае План основою безпеки Фундацii. Можливо, цього й не доведеться оприлюднювати, депутате Тревiз, якщо ми зможемо досягти порозумiння, але як буде необхiдно, ми проконтролюемо, щоб Фундацiя почула. – Невже ви такий дурень, сер, – буркнув Тревiз, насупившись, – що вам абсолютно нецiкаво те, що я насправдi маю сказати? – Суто по-людськи дуже цiкаво. І якщо настане слушний час, я слухатиму вас iз зацiкавленням та певною часткою скептицизму. Та як директор Служби безпеки я зараз маю саме те, що хочу… – Сподiваюся, ви розумiете, що це не вiщуе нiчого доброго анi вам, анi меру. – Як не дивно, я зовсiм так не думаю. А тепер вам час iти. Пiд конвоем, звичайно. – То куди ж мене заберуть? Коделл лише всмiхнувся. – Бувайте, депутате. Ви були не надто схильнi до спiвпрацi, але було б нереально очiкувати, що ви спiвпрацюватимете. Вiн простягнув йому руку. Тревiз пiдвiвся, не звертаючи на неi уваги. Розгладив складки на поясi й сказав: – Ви лише вiдтягуете неминуче. Мають бути й iншi, якi думають так, як я, або прийдуть до таких висновкiв пiзнiше. Якщо ви ув’язните мене або вб’ете, то це лише викличе здивування i зрештою прискорить такi думки. Урештi-решт ми з iстиною переможемо. Коделл забрав руку й повiльно похитав головою. – Тревiзе, – сказав вiн. – Ви таки дурень. 4 Ще не настала пiвнiч, коли двое охоронцiв зайшли забрати Тревiза з примiщення, що було, як вiн мусив визнати, вельми розкiшною кiмнатою в головному офiсi Служби безпеки. Розкiшною, але замкненою. В’язничною камерою по сутi. Протягом чотирьох з гаком годин Тревiз люто шпетив себе, здебiльшого невтомно мiряючи кроками пiдлогу цiеi кiмнати. Навiщо вiн довiрився Компоровi? А чому нi? Його згода здавалася такою очевидною. Нi, не так. Вiн здавався таким готовим схилитися до згоди. Нi, знову не те. Вiн здавався таким дурним, так легко пiдкорявся чужiй волi, йому так явно бракувало розуму та власноi думки, що Тревiз скористався можливiстю використати його як зручного тестового слухача. Компор допомiг Тревiзовi вдосконалити та вигострити своi мiркування. Вiн був корисним, i Тревiз довiряв йому лише iз цiеi причини – йому було зручно це робити. Але тепер не було сенсу думати, чи мусив вiн був придивитися до Компора уважнiше. Вiн мав дотримуватися простого й загального правила: «Нiкому не довiряй». Але як можна прожити життя, нiкому не довiряючи? Однозначно це доведеться робити. І хто мiг подумати, що Бранно вистачить вiдваги висмикнути депутата з Ради й що жоден з колег не поворухнеться на його захист? Хоча вони й не погоджувалися з Тревiзом у глибинi душi; хоча вони готовi були б закласти всю свою кров до краплини на те, що Бранно права; вони все одно мали б принципово перешкодити цьому порушенню своiх прерогатив. Бранно Бронзова, як ii iнодi називали, справдi поводилася з металевою жорсткiстю… Якщо вже сама не опинилася в лещатах… Нi! Такi думки доведуть до параноi! І все ж… Його розум рухався по колу, i вiн так i не позбувся цiеi марно нав’язливоi думки, коли прийшли охоронцi. – Вам доведеться пiти з нами, депутате, – сказав старший з безпристрасною серйознiстю. Знаки на його формi свiдчили про те, що вiн лейтенант. На правiй щоцi в нього був маленький шрам; також вiн мав утомлений вигляд, хоча й перебував на своiй посадi задовго й робив замало – як можна було б очiкувати вiд вояка, чий народ прожив у мирi понад столiття. Тревiз не зрушив з мiсця. – Ваше iм’я, лейтенанте. – Я лейтенант Евандер Сопеллор, депутате. – Ви розумiете, що порушуете закон, лейтенанте Сопеллор? Ви не можете заарештувати депутата. Лейтенант вiдповiв: – Ми маемо прямий наказ, сер. – Це не мае значення. Вам не можуть наказати заарештувати депутата. Ви мусите розумiти, що зрештою будете вiдповiдати перед трибуналом. Лейтенант вiдповiв: – Вас не заарештовують, депутате. – Тодi я не мушу йти разом з вами, чи не так? – Нам дали вказiвку супроводжувати вас до вашого будинку. – Я знаю дорогу. – І цiею дорогою захистити вас. – Вiд чого? Чи вiд кого? – Вiд будь-якоi юрби, що може зiбратися. – Опiвночi? – Тому ми й чекали до пiвночi, сер. А тепер, сер, для вашого захисту ми мусимо просити вас пiти з нами. І дозвольте менi сказати – це я не погрожую, а доводжу до вашого вiдома, – що нам дали дозвiл застосувати силу, якщо це буде необхiдно. Тревiз знав про нейроннi батоги, що були в них на озброеннi. Вiн пiдвiвся, сподiваючись, що зробив це з гiднiстю. – Що ж, тодi додому. А що, як я виявлю, що ви плануете вiдвести мене до в’язницi? – Нам не давали вказiвок брехати вам, сер, – гордовито вiдказав лейтенант. Тревiз зрозумiв, що перед ним професiонал, якому для брехнi знадобився би прямий наказ, – i навiть тодi вираз обличчя й тон голосу його б викрили. Тревiз сказав: – Вибачте менi, лейтенанте. Я не мав на увазi, що ставлю ваше слово пiд сумнiв. Надворi на них чекав наземний автомобiль. Вулиця була порожня, жодноi людини, не кажучи про юрбу, але лейтенант не брехав. Вiн не казав, що на вулицi е натовп або що натовп збереться. Вiн казав про «будь-яку юрбу, що може зiбратися». Тiльки «може». Лейтенант стежив, щоб Тревiз iшов мiж ним та машиною, тож депутат не мiг вирватися й спробувати втекти. Лейтенант сiв до автiвки вiдразу ж пiсля нього, поруч на задньому сидiннi. Машина рушила з мiсця. Тревiз сказав: – Як я розумiю, дiставшись додому, я буду вiльний робити що забажаю – до прикладу, поiхати, якщо захочу. – У нас немае наказу перешкоджати вам, депутате, хiба що до тiеi мiри, якоi вимагае ваш захист. – «До тiеi мiри»? Що це означае конкретно для мене? – Я маю вказiвку повiдомити вам, що коли ви опинитеся вдома, вам не можна буде залишати будинок. На вулицях для вас небезпечно, а я вiдповiдаю за вашу безпеку. – Тобто я пiд домашнiм арештом? – Я не юрист, депутате. Я не знаю, що це означае. Вiн дивився вперед, проте його лiкоть торкався боку Тревiза. Тревiз не мiг поворухнутися, анiтрохи, щоб лейтенант про це не дiзнався. Автiвка зупинилася перед будиночком Тревiза в передмiстi Флекснера. Вiн нинi не мав спiвмешканця чи спiвмешканки – Флавеллу втомило безладне життя, яке вiн вiв через членство в Радi, – тож депутат не розраховував, що хтось буде на нього чекати. – Тепер менi можна вилiзти? – запитав Тревiз. – Я вийду першим, депутате. Ми проводимо вас усередину. – Заради моеi безпеки? – Так, сер. За вхiдними дверима на нього вже чатували двое охоронцiв. У примiщеннi горiв нiчник, але вiкна були завiшенi й знадвору вiн був непомiтний. На якусь мить вiн обурився через це вторгнення, а тодi подумки знизав плечима. Якщо Рада не змогла захистити його у власному залi засiдань, то i його домiвка напевно не могла слугувати за неприступний замок. Тревiз запитав: – Скiльки вас там узагалi всерединi? Полк? – Нi, депутате, – твердо та спокiйно промовив чийсь голос. – Лише одна людина, окрiм тих, що ви бачили, i я достатньо довго на вас чекала. У дверях, що вели до вiтальнi, стояла Гарла Бранно, мер Термiнуса. – Чи не думаете, що настав час нам з вами поговорити? Тревiз витрiщився на неi. – То вся ця нiсенiтниця була для… Але Бранно перервала його тихим i сильним голосом: – Спокiйно, депутате. Ви, четверо, надвiр. Надвiр! Тут усе буде добре. Четверо охоронцiв вiддали честь i, розвернувшись на пiдборах, вийшли. Тревiз та Бранно залишилися самi. 2. Мер 1 Бранно чекала годину, утомлено розмiрковуючи. З формальноi точки зору, вона була винна в зломi й проникненнi в житло. Ба бiльше, вона вельми неконституцiйно порушила права депутата. За суворими законами про вiдповiдальнiсть мерiв, що були чиннi вже майже два столiття, вiд часiв Індбура ІІІ та Мула, вона пiдлягала суду. Однак за цей день, двадцять чотири години, вона не зробила нiчого неправильного. Але цей день мине. Вона неспокiйно заворушилася. Першi два столiття стали Золотою добою Фундацii, Ерою Героiв – принаймнi в ретроспективi, а не для нещасних, що жили в той ненадiйний час. Сальвор Гардiн та Гобер Меллоу були двома великими героями, з яких зробили напiвбогiв, – аж так, що за популярнiстю вони могли змагатись iз самим незрiвнянним Гарi Селдоном. Ця трiйця була триногою, на яку спиралася вся легенда (i навiть iсторiя) Фундацii. У тi днi Фундацiя була крихiтним свiтом, який ледве тримався за Чотири Королiвства й лише неясно розумiв те, до якоi мiри його захищае план Селдона, що дбав про той свiт навiть у боротьбi iз залишками могутньоi Галактичноi Імперii. А що могутнiшою ставала Фундацiя як полiтична та торговельна сила, то менш значними здавалися ii правителi та борцi. Про Латана Деверса майже забули. А якщо й згадували, то через його трагiчну загибель на невiльницьких копальнях, а не завдяки необов’язковiй, хоч i успiшнiй боротьбi з Белом Рiосом. Що ж до Бела Рiоса, найшляхетнiшого iз суперникiв Фундацii, вiн теж уже майже пiшов у непам’ять. Його затьмарив Мул, який, единий серед ворогiв, зламав план Селдона, розгромив Фундацiю i правив нею. Вiн единий був Великим Ворогом – насправдi останнiм iз Великих. Мало хто згадував, що Мул, по сутi, зазнав поразки вiд одноi людини – вiд жiнки, Бейти Дарелл, – i що вона здобула перемогу без чиеiсь допомоги – навiть без пiдтримки плану Селдона. Майже забули й про те, що ii син та онучка, Торан та Аркадi Дарелли, розгромили Другу Фундацiю, залишивши Фундацiю, Першу Фундацiю, верховенствувати. Цих переможцiв минулого вже не вважали героiчними постатями. Занадто щасливi настали часи, щоб не перетворити героiв на звичайних смертних. Крiм того, та бiографiя, що ii Аркадi написала про свою бабусю, перетворила Бейту Дарелл iз героiчноi постатi на романтичну. І вiдтодi вже не було анi героiв, анi романтичних постатей. Калганська вiйна стала останнiм сплеском насильства, у якому взяла участь Фундацiя, i це був незначний конфлiкт. Майже два столiття фактичного миру! Сто двадцять рокiв навiть без жодного подряпаного корабля. Це був чудовий мир – Бранно цього не заперечувала, – вигiдний мир. Фундацiя не заснувала Другоi Галактичноi Імперii – вона була лише на пiвшляху до неi, згiдно з планом Селдона, – але як Федерацiя Фундацii вона тримала пiд суворим економiчним контролем понад третину розкиданих полiтичних одиниць Галактики й впливала на те, що не контролювала. Мало де фразу «Я з Фундацii» не сприймали з повагою. І нiхто в усiх цих мiльйонах населених свiтiв не займав вищого статусу, нiж мер Термiнуса. Цей титул досi був незмiнний. Його було успадковано вiд лiдера единого маленького й майже знехтуваного мiстечка на самотнiй планетi на дальньому краечку цивiлiзацii, яке iснувало п’ять столiть тому, але нiхто не мрiяв змiнювати його чи додавати йому хоча б на атом бiльше слави у звучаннi. З тим трепетом, який вiн викликав, мiг змагатися лише майже забутий титул «Імператорська Величнiсть». За винятком самого Термiнуса, де повноваження мера було обачно обмежено. Спогади про Індбурiв iще жили. Люди пам’ятали не iхню тиранiю, а те, що тi зазнали поразки вiд Мула. А тепер вона, Гарла Бранно, була найсильнiшою правителькою пiсля смертi Мула (i знала це), а також лише п’ятою жiнкою на цiй посадi. Нинi лише вона могла вiдкрито скористатися своею силою. Вона боролася за свое тлумачення того, що вважала правильним i що мало бути таким, проти впертоi опозицii осiб, якi сумували за повною престижу Внутрiшньою Галактикою та аурою iмператорськоi влади, – i перемогла. Ще нi, сказала вона. Ще нi. Кинься до Внутрiшньоi Галактики зарано – i програеш iз такоi й такоi причини. І Селдон з’явився й пiдтримав ii словами, майже iдентичними ii словам. Це на якийсь час зробило Бранно в очах всiеi Фундацii такою самою мудрою, як i Селдон. Та мер розумiла, що вони можуть забути про це будь-якоi митi. І цей молодик насмiлився кинути iй виклик у день днiв. І вiн насмiлився мати рацiю! Ось у чому небезпека. Вiн мав рацiю! І своею правотою мiг знищити Фундацiю! А тепер вона зустрiлася з ним i вони були самi. Бранно сумно сказала: – Невже ви не могли прийти до мене особисто? Чому вам потрiбно було кричати на весь зал засiдань, пiддавшись iдiотському бажанню виставити мене дурепою? Що ж ви накоiли, легкодумний хлопчиську? 2 Тревiз вiдчув, як червонiе, i намагався стримати свiй гнiв. Мер була лiтньою жiнкою, якiй наступного дня народження виповниться шiстдесят три. Вiн не наважувався влаштувати сварку з людиною, майже вдвiчi старшою за нього. Крiм того, вона була вправна в полiтичнiй боротьбi й розумiла, що коли вивести опонента з рiвноваги на початку, битву можна вважати наполовину виграною. Але така тактика могла дати ефект лише на публiцi, а публiки, перед якою вона принизила б супротивника, не було. Тiльки вони двое. Тож вiн проiгнорував цi слова i, опанувавши себе, безпристрасно ii оглянув. Це була стара жiнка, яка носила моднi речi в стилi унiсекс, що домiнував уже протягом двох поколiнь. Вони iй не личили. Мер, лiдерка Галактики – якщо Галактику взагалi мiг хтось очолювати, – була просто непривабливою старою панi, яку можна було б легко переплутати зi старим паном, якби не залiзно-сiре волосся, туго зав’язане ззаду, а не розпущене в традицiйному чоловiчому стилi. Тревiз привабливо всмiхнувся. Хоч би як його лiтня опонентка не старалася зробити епiтет «хлопчисько» образливим, цей конкретний «хлопчисько» мав над нею перевагу – молодiсть i гарний вигляд – i добре це усвiдомлював. Вiн сказав: – Ваша правда. Менi тридцять два, i тому я хлопчисько, якщо можна так висловитися. І я депутат, тож за фахом легкодумний. Першоi умови уникнути неможливо. А щодо другоi можу лише сказати, що менi шкода. – Ви розумiете, що накоiли? Не стiйте тут i не вправляйтеся в дотепностi. Сядьте. Увiмкнiть своi мiзки, якщо можете, i дайте менi рацiональну вiдповiдь. – Я розумiю, що накоiв. Я сказав правду так, як я ii розумiю. – І саме цього дня ви намагаетеся кинути менi нею виклик? Цього самого дня, коли мiй авторитет такий, що я змогла викинути вас iз зали засiдань, заарештувати i нiхто й не наважився висловити протест? – Рада вiдсапаеться й запротестуе. Можливо, вони вже протестують. І вони прислухаються до мене ще уважнiше через тi утиски, яким ви мене пiддаете. – Нiхто вас не слухатиме, бо якщо ви й далi робитимете те, що робите, я й далi ставитимуся до вас як до зрадника на всiх законних пiдставах. – Тодi менi доведеться постати перед судом… Це буде день моеi слави. – Не розраховуйте на це. Надзвичайнi повноваження мера величезнi, хоча iх i рiдко застосовують. – На яких пiдставах ви оголосите надзвичайний стан? – Я вигадаю пiдстави. У мене ще достатньо винахiдливостi, а вдатися до полiтичного ризику я не боюся. Не тиснiть на мене, юначе. Або укладемо угоду тут, або ви вже нiколи не будете вiльним. Вас ув’язнять на решту вашого життя. Це я вам гарантую. Вони дивилися одне на одного: Бранно – у сiрому, Тревiз – у вiдтiнках коричневого. Тревiз запитав: – Яку саме угоду? – Ага, вам уже цiкаво. Оце краще. Тепер ми можемо почати розмову замiсть конфронтацii. Якi вашi погляди? – Ви iх добре знаете. Ви ж повзали для того в грязюцi разом з депутатом Компором, чи не так? – Я хочу почути iх вiд вас у свiтлi того, що криза Селдона щойно минула. – Дуже добре, якщо ви хочете саме цього… панi мер! – Вiн ледве не бовкнув «стара». – Зображення Селдона говорило надто точнi речi, до неможливостi точнi, хоча йому вже п’ятсот рокiв. Гадаю, що це вже вiн з’являеться увосьме. Інодi почути його було нiкому. Принаймнi раз, за часiв Індбура ІІІ, те, що йому довелося говорити, абсолютно не узгоджувалося з реальнiстю – але ж це був час Мула, чи не так? Проте коли, у будь-якому iз цих випадкiв, Селдон був такий точний, як нинi? Тревiз дозволив собi невеличку посмiшку. – А нiколи до того, панi мер, якщо взяти нашi хронiки, Селдоновi не вдавалося описати ситуацiю аж так досконало, у всiх ii найдрiбнiших деталях. Бранно сказала: – Отже, ви припускаете, що поява Селдона та його голографiчне зображення фальшивi, що записи Селдона пiдготував хтось iз сучасникiв на кшталт мене, можливо, i що роль Селдона грав якийсь актор? – Можливо, панi мер, але я маю на увазi не це. Правда набагато гiрша. Я вважаю, що ми бачимо саме зображення Селдона, i його опис поточного моменту в iсторii – це опис, що вiн його пiдготував п’ятсот рокiв тому. Я сказав те саме вашiй людинi, Коделлу, що старанно провiв мене через шараду, у якiй я тепер видаюся людиною, що пiдтримуе забобони бездумних громадян Фундацii. – Так. Цей запис за необхiдностi буде використано, щоб Фундацiя побачила, що ви нiколи насправдi не були в опозицii. Тревiз змахнув руками. – Але я в опозицii. Плану Селдона немае в тому сенсi, у якому ми в нього вiримо, i не було, мабуть, уже два столiття. Я пiдозрюю це вже не один рiк, i те, що ми пережили в Часовому Сховищi дванадцять годин тому, е цьому доказом. – Тому що Селдон був занадто точний? – Саме так. Не усмiхайтеся. Це остаточний доказ. – Я не всмiхаюся, як ви можете бачити. Кажiть далi. – Як вiн мiг бути настiльки точним? Два столiття тому аналiз Селдона щодо тодiшньоi ситуацii був абсолютно хибний. Минуло триста рокiв вiд часу заснування Фундацii – i вiн влучив пальцем у небо. Абсолютно! – Це, депутате, ви самi пояснили кiлька хвилин тому. Так сталося через Мула. Мул був мутантом iз потужними розумовими здiбностями, i передбачити його в Планi було неможливо. – Але вiн усе одно був – передбачили його чи нi. Перебiг плану Селдона було зiрвано. Мул правив недовго й не мав наступникiв. Фундацiя вiдновила свою незалежнiсть та контроль, але як мiг план Селдона знов стати на тi самi рейки пiсля такого величезного розриву в його структурi? Бранно спохмурнiла, мiцно стиснувши своi старечi руки. – Ви знаете вiдповiдь на це питання. Ми одна з двох Фундацiй. Ви читали книжки з iсторii. – Я читав бiографiю Бейти авторства ii онуки Аркадi – зрештою, це обов’язкова для прочитання книжка, – а також читав ii романи. Я читав офiцiйну iсторiю Мула та подiй пiсля нього. Чи можна менi сумнiватися в цих виданнях? – У якому сенсi? – Офiцiйно ми, Перша Фундацiя, мали зберiгати знання про фiзичнi науки та розвивати iх. Ми мали дiяти вiдкрито, наш iсторичний розвиток минав – незалежно вiд того, знали ми це чи нi, – за планом Селдона. Але iснувала також Друга Фундацiя, яка мала зберiгати й розвивати далi психологiчнi науки, зокрема й психоiсторiю, i ii iснування мало бути таемницею навiть для нас. Друга Фундацiя була агенцiею з точного налаштування Плану, яка регулювала течii галактичноi iсторii, коли вони звертали зi шляхiв, що iх накреслив План. – І тут ви вiдповiдаете самi, – сказала мер. – Бейта Дарелл розгромила Мула, можливо, пiд впливом Другоi Фундацii, хоча ii онука наполягае, що це було не так. Проте, поза сумнiвом, саме Друга Фундацiя попрацювала над тим, щоб повернути галактичну iсторiю назад до Плану пiсля того, як помер Мул, i цiлком очевидно, що вони досягли успiху. А що ж тодi сталося на Термiнусi, про який ви говорите, депутате? – Панi мер, якщо простежити за розповiддю Аркадi Дарелл, то стае очевидно, що Друга Фундацiя, намагаючись виправити галактичну iсторiю, пiдiрвала всю схему Селдона, оскiльки внаслiдок своiх зусиль вони себе викрили. Ми, Перша Фундацiя, зрозумiли, що наше дзеркальне вiдображення, Друга Фундацiя, iснуе i що ми не зможемо жити з усвiдомленням того, що нами манiпулюють. Тому ми постаралися знайти Другу Фундацiю i знищити ii. Бранно кивнула. – Згiдно з розповiддю Аркадi Дарелл, ми досягли успiху, але, ясна рiч, не ранiше, нiж Друга Фундацiя мiцно поставила галактичну iсторiю на стару колiю пiсля того, як ii змiнив Мул. І вона досi рухаеться цим шляхом. – Ви в це вiрите? Другу Фундацiю, згiдно з розповiддю, було виявлено i з ii рiзноманiтними членами розправилися. Це було в 378 роцi Ери Фундацii, сто двадцять рокiв тому. Протягом п’яти поколiнь ми нiбито дiяли без Другоi Фундацii i все одно досi такi близькi до цiлi за Планом, що ви та зображення Селдона говорили майже однаково. – Це можна витлумачити й так, що я продемонструвала глибоке розумiння значення iсторii, яка розгортаеться. – Пробачте менi. Я не збираюся сумнiватись у вашiй проникливостi, але менi здаеться, що очевиднiше iнше пояснення: Другу Фундацiю так i не зруйнували. Вона й досi нами керуе. Вона й досi нами манiпулюе. Ось чому ми повернулися на шлях плану Селдона. 3 Якщо мера й приголомшила ця заява, вона нiяк цього не показала. Минула вже перша година ночi, i iй страх як хотiлося покласти цьому край, та все ж вона не могла поспiшати. Юнака потрiбно було використати, i вона не хотiла, щоб вiн зiрвався з гачка. Вона не хотiла позбуватися його марно, тодi як вiн мiг би спершу чимось прислужитися. Вона сказала: – Справдi? То ви стверджуете, що розповiдь Аркадi про Калганську вiйну та знищення Другоi Фундацii була фальшива? Вигадана? Це була якась гра чи брехня? Тревiз знизав плечима. – Необов’язково. Це неважливо. Припустiмо, що ii розповiдь була абсолютно правдивою настiльки, наскiльки iй було вiдомо про цi подii. Припустiмо, що все вiдбувалося точнiсiнько так, як казала Аркадi; що було виявлено гнiздо представникiв Другоi Фундацii i iх позбулися. Але як ми можемо стверджувати, що позбулися iх усiх до останнього? Друга Фундацiя опiкувалася всiею Галактикою. Вони манiпулювали не лише iсторiею Термiнуса або навiть Фундацii. Їхнi обов’язки охоплювали не тiльки наш столичний свiт i навiть не лише всю нашу Федерацiю. Тож за тисячу чи бiльше парсекiв звiдси мусили бути якiсь iншi представники Другоi Фундацii. Чи можливо, щоб ми схопили iх усiх? А якщо нам не вдалося iх усiх схопити, то чи можемо ми тодi казати, що перемогли? Чи мiг так сказати Мул свого часу? Вiн захопив Термiнус з усiма свiтами пiд його прямим контролем, але незалежнi торговi свiти все одно вистояли. Вiн захопив торговi свiти, але залишилося трое втiкачiв: Еблiнг Мiс, Бейта Дарелл та ii чоловiк. Мул тримав обох чоловiкiв пiд контролем i залишив Бейту – лише Бейту – неконтрольованою. Вiн робив це через почуття, якщо вiрити роману Аркадi. І цього було досить. Як розповiдае Аркадi, лише одна людина – лише Бейта – мала змогу робити те, що хотiла, i через ii дii Мул не змiг виявити Другу Фундацiю, тож зазнав поразки. Одну людину вiн лишив недоторканною, i все було втрачено! От яке значення мае одна людина, попри всi легенди, якi оточують план Селдона до такоi мiри, що iндивiд стае нiчим, а маса – всiм. А що, як ми залишили живим не одного представника Другоi Фундацii, а кiлька десяткiв, бо це здаеться цiлком iмовiрним, що тодi? Хiба вони не могли зiбратися разом, вiдновити свое багатство, заняття, помножити своi ряди, набравши та вишколивши нових членiв, i знову зробити нас усiх пiшаками? Бранно похмуро запитала: – Ви в це вiрите? – Я в цьому впевнений. – Але скажiть менi, депутате, нащо iм перейматися? Навiщо цим жалюгiдним решткам i далi вiдчайдушно чiплятися за обов’язок, якому нiхто не радий? Що змушуе iх утримувати Галактику на шляху до Другоi Галактичноi Імперii? І якщо ця маленька групка наполягае на виконаннi своеi мiсii, то чому ми маемо через це хвилюватися? Чому нам не прийняти шлях Плану й не бути вдячними за те, що вони стежитимуть, щоб ми не вiдхилилися або не збилися зi шляху? Тревiз пiднiс руку до очей i потер iх. Попри молодiсть, iз них двох вiн, здавалося, втомився бiльше. Вiн втупив очi в мера й сказав: – Я вражений. Ви що, вважаете, що Друга Фундацiя робить це для нас? Що вони якiсь iдеалiсти? Невже вам з вашим знанням полiтики – практичного боку влади та манiпуляцii – не зрозумiло, що вони роблять це для себе? Ми – авангард. Ми двигун, рушiйна сила. Ми працюемо, обливаючись потом, кров’ю та сльозами. Вони просто контролюють – тут пiдкрутять пiдсилювач, там замкнуть контакт – i все легко й без жодного ризику для себе. А потiм, коли все це буде зроблено й коли, пiсля тисячi рокiв важкоi роботи й надривання жил, ми створимо Другу Галактичну Імперiю, представники Другоi Фундацii зайдуть туди як панiвна елiта. Бранно сказала: – То ви хочете знищити Другу Фундацiю? Пройшовши половину шляху до Другоi Імперii, ви хочете ризикнути й завершити завдання самостiйно, щоб ми стали елiтою самi? Так? – Звичайно! Звичайно! А хiба ви цього не хочете? Ми з вами до цього не доживемо, але ви маете онукiв, i в мене колись, можливо, вони будуть, i теж матимуть онукiв, i так далi. Хочу, щоб вони насолодилися плодами нашоi працi, озиралися на нас як на джерело й прославляли за те, чого ми досягли. Я не хочу, щоб уся слава дiсталася таемнiй змовi авторства Селдона – вiн не мiй герой. Кажу вам, вiн бiльша загроза, нiж Мул, – якщо ми дозволимо його Плану керувати. Клянуся Галактикою, я хотiв би, щоб Мул знищив План зовсiм i назавжди. Ми б його пережили. Вiн був единий у своему родi й дуже смертний. А Друга Фундацiя видаеться безсмертною. – Але ж ви хотiли б знищити Другу Фундацiю, чи не так? – Якби ж я знав як! – А оскiльки не знаете, то чи не думаете, що в них бiльше шансiв знищити вас? На обличчi Тревiза вималювалося презирство. – Гадаю, що навiть ви можете перебувати в них пiд контролем. Ваше точне припущення щодо того, що скаже зображення Селдона, i ваше подальше ставлення до мене цiлковито могла продиктувати Друга Фундацiя. Ви можете бути порожньою оболонкою, яку ця Фундацiя наповнила своiм вмiстом. – Тодi навiщо ви зi мною розмовляете? – Бо якщо ви пiд контролем Другоi Фундацii, то я в будь-якому разi програв i можу заодно вихлюпнути свiй гнiв, i бо, по сутi, я ставлю на те, що ви не пiд iхнiм контролем, а просто не розумiете, що робите. Бранно сказала: – Так чи iнакше, ваша ставка успiшна. Я не перебуваю нi пiд чиiм контролем, окрiм власного. Та все ж чи можете ви бути впевненi, що я кажу правду? Якби я була пiд контролем Другоi Фундацii, то хiба визнала б це? Хiба я сама розумiла б, що вони мене контролюють? Вiд таких запитань нiякоi користi. Я вважаю, що я не пiд iхнiм контролем, а у вас немае iншого вибору, окрiм як менi повiрити. Однак подумайте над цим: якщо Друга Фундацiя iснуе, то, безумовно, найбiльша iхня потреба полягае в тому, щоб нiхто в Галактицi не знав про це. План Селдона добре працюе лише тодi, коли пiшаки – ми – не розумiють, як вiн працюе i як ними манiпулюють. Саме тому, що Мул зосередив увагу Фундацii на Другiй Фундацii, ii, Другу Фундацiю, i знищили за часiв Аркадi. Чи менi краще сказати «майже знищили», депутате? Із цього ми можемо дiйти двох висновкiв. Перший: ми можемо обгрунтовано припустити, що вони втручаються грубо, на якомога нижчому рiвнi. Ми можемо вважати, що контролювати нас усiх було б неможливо. Навiть Друга Фундацiя, якщо вона iснуе, ймовiрно, мае обмежену владу. Якщо вони взяли одних пiд контроль i допустили, щоб iншi про це здогадалися, це могло спотворити План. Отже, ми доходимо висновку, що iхне втручання настiльки тонке, непряме й розсiяне, наскiльки це можливо. А отже, я не пiд контролем, та й ви теж. Тревiз сказав: – Це один висновок, i я схильний з ним погодитися – хоча, можливо, ми й видаемо бажане за дiйсне. Який другий? – Простiший i неминучiший. Якщо Друга Фундацiя iснуе i бажае охороняти таемницю свого iснування, тодi напевно можна сказати одне. Кожного, хто вважае, що вона ще iснуе, i говорить, заявляе, кричить про це на всю Галактику, вони мають якось непомiтно прибирати, стирати, знищувати вiдразу ж. Чи не дiйшли й ви такого висновку? Тревiз запитав: – То саме тому ви ув’язнили мене, панi мер? Щоб захистити вiд Другоi Фундацii? – У певному сенсi. До певноi мiри. Ретельний запис ваших переконань, що його зробив Лайоно Коделл, буде оприлюднено не лише для того, щоб народ Термiнуса та Фундацii не турбувався надмiру через вашу дурну промову, а й щоб через неi не турбувалася й Друга Фундацiя. Якщо вона iснуе, то я не хочу привертати до вас ii увагу. – Тiльки уявiть собi, – прокоментував це Тревiз iз похмурою iронiею. – Заради мене? Заради моiх гарних карих очей? Бранно заворушилася, а потiм зовсiм без попередження тихо засмiялася. – Я не така стара, депутате, – сказала вона, – щоб не розумiти, що у вас гарнi карi очi, i тридцять рокiв тому це могло б бути мотивацiею. Але нинi я й на мiлiметр би не поворухнулася, щоб iх урятувати – або решту вас, – якби йшлося лише про вашi очi. Проте якщо Друга Фундацiя iснуе i якщо ви привернете iхню увагу, то, можливо, вони вами не обмежаться. Тут уже варто подумати i про мое життя, i про життя низки iнших людей, набагато розумнiших i цiннiших за вас, – i про всi плани, що вони розробили. – Он як? Отже, ви вiрите в те, що Друга Фундацiя iснуе, i так скрупульозно реагуете на ймовiрнiсть iхньоi вiдповiдi? Бранно грюкнула кулаком по столу. – Звичайно ж, реагую, закiнчений ви дурню! Якби я не знала, що Друга Фундацiя iснуе, i не боролася з ними, як тiльки можу, то що менi було б до ваших теревенiв на цю тему? Якби вона не iснувала, яке значення мали б вашi заяви? Я не один мiсяць прагнула заткнути вам пельку, доки ви не вийшли на публiку, але менi бракувало полiтичноi влади, щоб грубо вчинити з депутатом. Поява Селдона створила менi хороший iмiдж i дала менi владу – хай лише тимчасову, – i в цей момент ви таки заговорили публiчно. Я зреагувала вiдразу, а тепер уб’ю вас без докорiв сумлiння чи мiкросекунди вагань, якщо ви не будете робити лише те, що вам скажуть. Уся наша розмова, що тривае цiлу годину, за яку я вже встигла б укластися в лiжко й заснути, була спрямована на те, щоб ви повiрили моiм словам, коли я iх вимовлю. Я хочу, щоб ви зрозумiли, що проблема Другоi Фундацii, яку я вам тут обережно окреслила, дае менi достатньо пiдстав та бажання вимкнути ваш мозок без суду. Тревiз почав вставати зi свого мiсця. Бранно сказала: – О, не робiть дурниць. Я лише стара жiнка, як ви, поза сумнiвом, кажете самi собi, але не встигнете ви пiдняти на мене руку, як упадете мертвим. Ми пiд наглядом, нерозумний юначе, пiд наглядом моiх людей. Тревiз сiв. Вiн сказав з невеликим тремтiнням у голосi: – Це не мае сенсу. Якби ви вiрили в те, що Друга Фундацiя iснуе, то не казали б про це так вiльно. Ви б не пiддавали себе тим загрозам, яким, як ви кажете, я пiддаю себе. – Отже, ви визнаете, що в мене трохи бiльше здорового глузду, нiж у вас. Інакше кажучи, ви вважаете, що Друга Фундацiя iснуе, але вiльно говорите про неi, тому що ви йолоп. Я вiрю, що вона iснуе, i теж говорю вiльно, але лише тому, що вжила запобiжних заходiв. Оскiльки ви, схоже, уважно читали iсторiю Аркадi, то, можливо, згадаете, що вона розповiдае про батька, який винайшов те, що вона називае «генератором психiчних перешкод». Вiн слугуе щитом вiд психiчноi сили, якою володiе Друга Фундацiя. Вiн досi iснуе, i його теж було вдосконалено в умовах надвисокоi таемностi. Тепер цей будинок достатньо захищено вiд iхньоi допитливостi. А тепер, коли ви це зрозумiли, дозвольте розповiсти, що ви маете зробити. – Що? – Ви маете з’ясувати, чи справдi те, що ми з вами думаемо, правда. Ви маете розiбратися, чи й досi iснуе Друга Фундацiя, i якщо так, то де саме. Це означае, що вам доведеться залишити Термiнус i полетiти свiт за очi – навiть якщо зрештою виявиться, як i за часiв Аркадi, що Друга Фундацiя серед нас. Це означае, що ви не повернетеся, доки вам не буде чого розповiсти, а якщо вам н?чого буде розповiсти, то не повернетеся нiколи й на Термiнусi буде на одного дурня менше. Тревiз вiдчув, що затинаеться. – Як, в iм’я Термiнуса, я можу iх шукати, не розкриваючи цього? Вони просто облаштують мою загибель, i ви про це навiть не дiзнаетеся. – Тодi не шукайте iх, наiвне дитя. Шукайте щось iнше. Шукайте щось iнше всiм серцем i розумом, i якщо в процесi ви на них наштовхнетеся, тому що вони не звернуть на вас жодноi уваги, то чудово! У такому разi ви вiдправите нам повiдомлення на захищенiй та зашифрованiй гiперхвилi й тодi зможете повернутися – це буде ваша винагорода. – Я припускаю, що у вас на думцi вже е щось, що я маю шукати. – Певна рiч. Ви знаете Янова Пелората? – Нiколи про нього не чув. – Ви зустрiнетеся з ним завтра. Вiн розповiсть вам про те, що ви шукатимете, i полетить з вами на одному з наших найдосконалiших кораблiв. Вас буде лише двое, бо двох цiлком достатньо для ризику. І якщо ви колись спробуете повернутися, не задовольнивши нас тою iнформацiею, яку ми хочемо отримати, то вас пiдiрвуть просто в космосi ще до того, як ви наблизитеся до Термiнуса на вiдстань парсека. Це все. Розмову закiнчено. Вона пiдвелася, глянула на своi голi руки, потiм повiльно натягнула рукавички. Тодi повернулася в бiк дверей, i всередину зайшли двое охоронцiв зi зброею в руках. Вони вiдступили вбiк, даючи iй пройти. У проймi вона озирнулася. – Надворi е iншi охоронцi. Не робiть нiчого, що може iх занепокоiти, або враз позбавите нас усiх клопотiв, що iх завдае ваше iснування. – Але тодi ви втратите й ту користь, яку я можу вам принести, – сказав Тревiз. Доклавши зусиль, вiн змiг вимовити це безтурботно. – Ми ризикнемо, – сказала Бранно з недоброю посмiшкою. 4 Надворi ii вже чекав Лайоно Коделл. Вiн сказав: – Я слухав усю розмову, мере. Ви були надзвичайно терплячi. – А тепер я надзвичайно втомлена. Менi здаеться, що цей день тривав сiмдесят двi години. Тепер машину поведете ви. – Добре, але скажiть менi… Чи бiля будинку справдi був генератор психiчних перешкод? – О, Коделле, – втомлено вiдповiла Бранно. – Ви ж краще знаете. Ну яка була ймовiрнiсть, що хтось за нами спостерiгатиме? Ви ж не думаете, що Друга Фундацiя стежить за всiм скрiзь i завжди? Я не така романтична, як молодий Тревiз; вiн може так думати, але я нi. Та й навiть якби це було так, якби очi та вуха Другоi Фундацii були всюди, хiба ГПП не викрив би нас вiдразу? Хiба в цьому разi його використання не показало б Другiй Фундацii, що е якийсь захист вiд ii сил, щойно вони виявили б ментально непрозорий регiон? Хiба таемниця iснування такого захисного поля – доки ми не будемо готовi використати його на повну – не цiннiша не лише за Тревiза, а й за нас iз вами? І все ж таки… Вони були в наземнiй машинi, Коделл сидiв за кермом. – І все ж таки… – сказав Коделл. – Що «i все ж таки»? – запитала Бранно. – О, так. І все ж таки цей молодий чоловiк розумний. Я разiв шiсть по-рiзному обiзвала його дурнем лише для того, щоб вiн знав свое мiсце, але вiн не дурень. Вiн молодий i прочитав забагато романiв Аркадi Дарелл, якi змусили його вважати, що саме так i влаштована Галактика, але вiн також кмiтливий i буде шкода його втратити. – Ви впевненi, що ми його втратимо? – Цiлковито, – iз сумом вiдповiла Бранно. – Однаково так буде краще. Нам не потрiбнi юнi романтики, якi готовi слiпо кинутися в бiй i вмить розтрощити те, що ми створювали, мабуть, не один рiк. Крiм того, вiн служитиме метi. Вiн точно приверне увагу Другоi Фундацii – знов-таки, якщо вони iснують i справдi цiкавляться нами. А поки iхню увагу прикуто до нього, вони, можливо, не зважатимуть на нас. Можливо, нам пощастить бiльше й ми не просто залишимося непомiченими: сподiваймося, що вони, можливо, викриють себе, занепокоiвшись через Тревiза, i дадуть нам змогу й час подбати про контрзаходи. – Отже, Тревiз притягуе блискавку. Губи Бранно скривилися. – О, це та метафора, яку я шукала. Вiн наш громозвiд, який поглине удар i захистить нас вiд шкоди. – А цей Пелорат, який теж опиниться в блискавки на шляху? – Вiн теж може постраждати. Цьому не зарадиш. Коделл кивнув. – Що ж, ви знаете, як казав Сальвор Гардiн: «Нiколи не дозволяйте вашiй моралi заважати вам чинити правильно!» – Зараз у мене немае моралi, – пробурмотiла Бранно. – Вiдчуваю лише як кiстки ниють. І все ж я могла б назвати низку людей, яких погодилась би втратити радше, нiж Голана Тревiза. Вiн вродливий молодий чоловiк. І, звичайно, вiн це розумiе. – Ритм ii слiв почав плутатися, вона заплющила очi й задрiмала. 3. Історик 1 Янов Пелорат був сивий, i в станi спокою його обличчя здавалося доволi порожнiм. Вiн рiдко бував у якомусь iншому станi. Вiн мав середнi зрiст i вагу й зазвичай рухався та говорив без поспiху. Вiн здавався значно старшим за своi п’ятдесят два. Вiн нiколи не залишав Термiнуса, що було неабияк незвично, а надто для людини його фаху. Вiн i сам не мiг сказати напевно, чи був цей малорухливий спосiб життя пов’язаний з його одержимiстю iсторiею, чи розвинувся всупереч iй. Ця одержимiсть звалилася на нього зовсiм зненацька: якось, у п’ятнадцять рокiв, коли вiн хворiв, йому дали почитати книжку зi старими легендами. У нiй вiн знайшов цей лейтмотив – свiт, що був самотнiй та iзольований, свiт, що навiть не усвiдомлював своеi iзоляцii, оскiльки нiколи не знав нiчого iншого. Його хвороба щезла мало не вмить. За два днi вiн прочитав цю книжку тричi й устав з лiжка. Наступного дня вiн уже сидiв за своiм комп’ютерним термiналом, перевiряючи, чи е в бiблiотецi Унiверситету Термiнуса записи про схожi легенди. Вiдтодi саме такi легенди його й захоплювали. Бiблiотеку Унiверситету Термiнуса в цьому контекстi аж нiяк не можна було назвати чудовим джерелом, але, подорослiшавши, вiн вiдкрив для себе радiсть мiжбiблiотечних обмiнiв. До його послуг були роздруки, переданi гiперпроменями аж з Іфнii. Вiн став професором стародавньоi iсторii i тепер починав свою першу рiчну вiдпустку для науковоi працi за тридцять сiм рокiв, у яку пiшов з думкою здiйснити подорож у космосi (свою першу) до самого Трентора. Пелорат добре розумiв, що народитися на Термiнусi й нiколи не бути в космосi – це найбiльша дивовижа. Вiн нiколи не планував стати вiдомим у такий спосiб. Просто траплялося так, що коли вiн збирався в космос, якась нова книжка, нове дослiдження, новий аналiз поставали в нього на шляху. Вiн вiдкладав заплановану подорож, витискав з новоi справи все, що мiг, i додавав, якщо можливо, ще один факт, гiпотезу чи уявлення до тоi гори, яку вже назбирав. Зрештою, едине, за чим вiн шкодував – за тим, що так i не вiдвiдав Трентор. Трентор був столицею Першоi Галактичноi Імперii. Вiн був резиденцiею iмператорiв упродовж дванадцяти тисяч рокiв, а до того – столицею одного з найважливiших доiмперських королiвств, яке потроху захопило чи якось по-iншому поглинуло iншi королiвства, щоб зрости в Імперiю. Трентор був мiстом, яке огортало всю планету, мiстом з металевою оболонкою. Пелорат прочитав про це в працях Гаала Дорнiка, який уперше вiдвiдав його за часiв самого Гарi Селдона. Цiеi книжки Дорнiка вже давно не продавали, i примiрник, що його придбав Пелорат, вартував половини рiчноi зарплати iсторика. Саме лише припущення, що вiн мiг би розпрощатися з ним, нажахало б науковця. Звичайно, у тому, що стосувалося Трентора, Пелората найбiльше цiкавила Галактична бiблiотека, яку за iмперських часiв (тодi Імперська бiблiотека) вважали найбiльшою в Галактицi. Трентор був столицею найбiльшоi та найвелелюднiшоi iмперii, що ii коли-небудь бачило людство. Це було мiсто-планета з населенням далеко за сорок мiльярдiв, а його Бiблiотека стала зiбранням усiх творчих (i не надто творчих) праць людства, повним зведенням його знань. І все це було комп’ютеризовано в такий складний спосiб, що працювати iз цими комп’ютерами могли тiльки фахiвцi. Та що важливiше: Бiблiотека вцiлiла. Для Пелората це було дивовижно. Коли Трентор упав майже два з половиною столiття тому, його було розграбовано, вiн пережив жахливе руйнування, годi й описувати тодiшнi картини людських страждань i смертей – однак Бiблiотека вижила пiд захистом (так казали) студентiв Унiверситету, якi використали генiально сконструйовану зброю. (А втiм, побутуе думка, що студентську оборону могли добряче овiяти легендами.) Хай там як, а Бiблiотека пережила цей перiод руйнування. Еблiнг Мiс займався своiм дослiдженням у неушкодженiй Бiблiотецi посеред спустошеного свiту, коли майже визначив, де розташована Друга Фундацiя (згiдно з оповiдкою, якiй i досi вiрили мешканцi Фундацii i до якоi iсторики завжди ставилися з обережнiстю). Три поколiння Дареллiв – Бейта, Торан та Аркадi – свого часу побували на Тренторi. Однак Аркадi не навiдалася до Бiблiотеки, i вiдтодi Бiблiотека не впливала на галактичну iсторiю. Уже сто двадцять рокiв на Тренторi не бував жоден громадянин Фундацii, але не було пiдстав вважати, що Бiблiотеки там уже немае. Те, що про неi нiхто не чув, i було найпевнiшим доказом на користь ii iснування. Їi знищення точно наробило б багато шуму. Бiблiотеку вважали застарiлою вже за часiв Еблiнга Мiса, але це було тiльки на краще. Пелорат завжди вдоволено потирав руки, коли думав про стару та вiдсталу Бiблiотеку. Що старiша вона, то бiльше шансiв знайти в нiй те, що йому потрiбно. У мрiях вiн заходив до Бiблiотеки i, стривожено затамувавши подих, запитував: «Що, Бiблiотеку модернiзували? Ви викинули всi старi плiвки та сервери?» І завжди уявляв вiдповiдь вiд запилюжених та древнiх бiблiотекарiв: «Яка вона була колись, професоре, такою е й досi». А тепер його мрiя здiйсниться. Сама мер запевнила його в цьому. Вiн не дуже розумiв, як вона дiзналася про його роботу. З публiкуванням праць йому не дуже щастило. Мало що з його доробку достатньо солiдне, щоб бути прийнятим до друку, а те, що таки опублiкували, не залишило по собi жодного слiду. Проте казали, що Бранно Бронзова знае про все, що вiдбуваеться на Термiнусi, i мае своi очi на кiнчику кожного пальця. Пелорат готовий був би цьому повiрити, але якщо вона знала про його працю, то чому ж тодi, заради Термiнуса, не розумiла ii важливостi й не надала йому бодай невеличкоi фiнансовоi пiдтримки? Якось так сталося, думав вiн з усiею гiркотою, на яку тiльки мiг спромогтися у своiй душi, що Фундацiя не вiдривала свого погляду вiд майбутнього. Їi увагу захопили Друга Імперiя та власна доля. У ii громадян не було нi часу, нi бажання озиратися на минуле – i iх дратували тi, хто це робив. Звичайно, то бiльше причин уважати iх дурнями, а вiн не мiг самотужки побороти глупство. Та, може, воно й на краще. Історик мiг притиснути це величне заняття до власних грудей, i настане день, коли його пам’ятатимуть як видатного Пiонера у важливiй Справi. Це, певна рiч, означало (а вiн був занадто чесний в iнтелектуальному планi, щоб вiдмовлятися це усвiдомлювати), що його теж поглине майбутне, майбутне, у якому його визнають i вiн буде героем нарiвнi з Гарi Селдоном. Та навiть видатнiшим, бо як може обрахунок чiтко вiзуалiзованого майбутнього завдовжки в тисячолiття витримати порiвняння з обрахунком втраченого минулого промiжком щонайменше у двадцять п’ять тисяч рокiв? І це був саме той день, саме той. Мер сказала, що це буде день пiсля появи Селдона. Тiльки тому Пелорат i цiкавився кризою Селдона, що впродовж мiсяцiв не йшла з голови кожного на Термiнусi й майже кожного у Федерацii. Йому здавалося, що питання про те, чи варто залишити столицю Фундацii тут, на Термiнусi, або перенести ii деiнде, було абсолютно незначне. А тепер цю кризу було подолано, а вiн досi не впевнений, до якоi зi сторiн суперечки схилявся Гарi Селдон i чи взагалi про неi згадував. Було достатньо того, що Селдон з’явився i настав саме той день. Щойно минула друга година пiсля полудня, коли наземна автiвка зупинилася на пiд’iздi до його розташованого дещо осiбно будинку, зовсiм недалеко вiд власне мiста Термiнус. Заднi дверцята вiдсунулися. Звiдти вийшов охоронець у формi Корпусу безпеки мерii, потiм молодик, потiм iще двое охоронцiв. Пелорат не стримував подиву. Мер не лише знала про його працю, а й явно вважала, що ця праця мае найвище значення. Людинi, яка мала бути його супутником, дали почесну варту, а йому пообiцяли першокласний корабель, на якому цей супутник зможе бути пiлотом. Неабияк приемно! Неабияк… Хатня робiтниця Пелората вiдчинила дверi. Молодик зайшов, а двое вартових стали по обидва боки вiд входу. Крiзь вiкно Пелорат бачив, що третiй вартовий залишився надворi, а тепер пiд’iхало ще й друге авто. Додаткова охорона! Казна-що! Вiн повернувся й, побачивши молодика, зi здивуванням виявив, що знае його. Бачив на голографiчних знiмках. Вiн сказав: – То ви отой самий депутат. Ви Тревiз! – Голан Тревiз. Саме так. А ви професор Янов Пелорат? – Так, так, – сказав Пелорат. – То це ви будете… – Ми будемо супутниками в подорожi, – дерев’яним голосом вiдповiв Тревiз. – Принаймнi так менi сказали. – Але ж ви не iсторик. – Нi. Як ви вже сказали, я депутат, полiтик. – Так… Так… А що я собi думаю? Я iсторик, тож навiщо нам iще один? Ви можете керувати космiчним кораблем. – Так, я на цьому добре знаюся. – Що ж, тодi це те, що нам треба. Чудово! Боюся, я не з тих, хто мислить практично, юначе, тож якщо ви, навпаки, до того здiбнi, з нас вийде чудова команда. Тревiз вiдповiв: – Зараз я не в тому станi, щоб оцiнювати досконалiсть власного мислення, але здаеться, що в нас немае iншого вибору, окрiм як спробувати створити чудову команду. – Що ж, тодi сподiваймося, що я зможу подолати свою невпевненiсть щодо космосу. Знаете, депутате, я нiколи не бував у космосi. Я такий собi бабак, якщо можна так сказати. До речi, не бажаете скляночку чаю? Я зараз скажу Модi, щоб вона нам щось зготувала. Зрештою, як я розумiю, ми полетимо вже за кiлька годин. Але я готовий хоч цiеi митi. У мене е все необхiдне для нас обох. Мер дуже активно зi мною спiвпрацювала. Це ii зацiкавлення проектом просто приголомшливе. Тревiз вiдповiв: – Отже, вам про це вiдомо? Як давно? – Мер звернулася до мене, – тут Пелорат трохи насупився i, здавалося, заходився робити точнi пiдрахунки, – два, може, три тижнi тому. Я був щасливий. А тепер, коли я вже вклав у головi, що потребую пiлота, а не другого iсторика, тiшуся ще й з того, що моiм супутником будете ви, любий друже. – Два, може, три тижнi тому, – трохи вражено повторив Тревiз. – Отже, весь цей час вона вже була готова. А я… – Вiн замовк. – Прошу? – Нiчого, професоре. Є в мене погана звичка бурмотiти самому до себе. Це те, до чого вам доведеться призвичаiтися, якщо наша поiздка затягнеться. – Так i буде. Так i буде, – сказав Пелорат, пiдштовхуючи спiврозмовника до столу в iдальнi, де вже парував чай, що його старанно заварила його хатня робiтниця. – Ми абсолютно не обмеженi в часi. Мер сказала, що ми можемо бути там стiльки, скiльки забажаемо, що перед нами лежить уся Галактика й що, куди б ми не полетiли, маемо змогу користуватися коштами Фундацii. Звичайно, вона сказала, щоб ми були розважливi. Я iй це пообiцяв. – Вiн захихотiв i потер долонi. – Сiдайте, мiй друже, сiдайте. Можливо, це остання наша трапеза на Термiнусi на дуже довгий час. Тревiз сiв i поцiкавився: – Ви маете сiм’ю, професоре? – У мене е син. Вiн викладае в Унiверситетi Сантаннi. Хiмiк, здаеться, або щось на кшталт. Вiн пiшов у свою матiр. Вона вже давно не зi мною, тож, як ви розумiете, у мене немае зобов’язань i наразi нi дружини, нi малих дiтей. Сподiваюся, що й у вас теж. Берiть сендвiчi, мiй хлопчику. – І в мене теж. Є кiлька жiнок. Вони приходять i йдуть. – Так. Так. Чудово, коли так виходить. Ще краще, коли ви й самi вважаете, що не варто ставитися до цього серйозно. Дiтей у вас, я так розумiю, теж немае. – Нi. – Добре! Знаете, у мене зараз неабияк чудовий настрiй. Я був спантеличений, коли ви тiльки-но зайшли. Визнаю. Але ви мене дуже пiдбадьорили. Це те, що менi потрiбно, – молодiсть, ентузiазм i людина, яка може зорiентуватися на просторах Галактики. Розумiете, ми вирушаемо на пошуки. На дивовижнi пошуки. – Спокiйне обличчя та спокiйний голос Пелората набули надзвичайного пожвавлення, водночас анiтрохи не змiнивши нi виразу, нi iнтонацii. – Цiкаво, чи вам про це казали? Очi Тревiза звузилися. – Дивовижнi пошуки? – Так, справдi. Серед десяткiв мiльйонiв населених свiтiв у Галактицi приховано перлину неймовiрноi цiни, i ми не маемо навiть найменших пiдказок, якими могли б керуватися. Усе одно це буде неймовiрна здобич, якщо ми ii знайдемо. Якщо ми з вами зможемо розшукати ii, мiй хлопчику – Тревiзе, слiд менi казати, бо я не маю на метi бути зверхнiм, – нашi iмена звучатимуть вiчно. – Оця здобич, про яку ви кажете, ця перлина неймовiрноi цiни… – Я говорю, наче Аркадi Дарелл – письменниця, ви знаете, – про Другу Фундацiю, чи не так? Не диво, що у вас приголомшений вигляд. – Пелорат вiдхилив назад голову, нiби збирався вибухнути реготом, але просто всмiхнувся. – Запевняю вас, нiчого такого дурного й несуттевого. Тревiз сказав: – Якщо ви не про Другу Фундацiю, професоре, то про що тодi? Пелорат раптом посерйознiшав, навiть став трохи вибачливим. – А, то мер вам не розповiдала? Знаете, це так дивно. Десятилiттями я обурювався урядом та його нездатнiстю зрозумiти мою роботу, а тепер мер Бранно демонструе надзвичайну щедрiсть. – Так, – сказав Тревiз, не приховуючи iронiчних ноток у своему голосi, – не жiнка, а криниця дивовижноi фiлантропii, але вона не розповiла менi, у чому рiч. – То ви нiчого не знаете про моi дослiдження? – Перепрошую, але нi. – Не перепрошуйте. Це абсолютно нормально. Я не робив сенсацiй. Тодi дозвольте вам розповiсти. Ми з вами будемо шукати – i знайдемо, бо в мене на думцi е одна розкiшна перспектива, – Землю. 2 Тоi ночi Тревiзовi погано спалося. Знову й знову вiн бився об стiни в’язницi, яку збудувала навколо нього ця стара. І нiде не мiг знайти виходу. Його виштовхнули у вигнання, i вiн нiчого не мiг iз цим удiяти. Вона була спокiйна й непохитна, навiть не завдала собi клопоту приховати неконституцiйнiсть усього цього задуму. Вiн покладався на своi права депутата й громадянина Фундацii, а вона не визнавала iх навiть на словах. А тепер цей Пелорат, дивакуватий науковець, який, здавалося, був не вiд свiту сього, розповiв йому, що ця жахлива стара готувала все не один тиждень. Вiн почувався тим самим «хлопчиськом», яким вона його й назвала. Йому доведеться пiти у вигнання з iсториком, який i далi називав його «любий друже» i, здаеться, не тямив себе вiд радощiв через те, що вирушае в галактичну експедицiю на пошуки… Землi? Що це за Земля, заради Муловоi бабцi? Вiн запитав. Звичайно ж! Вiн запитав, щойно про неi було згадано. Вiн сказав: – Вибачте менi, професоре. Я не знаюся на вашiй спецiальностi й сподiваюся, що ви не розсердитеся, якщо я попрошу пояснити простiше. Що таке Земля? Пелорат витрiщався на нього, поки не спливли двадцять секунд. А тодi сказав: – Це планета. Первiсна планета. Та, на якiй уперше з’явилися люди, мiй любий друже. Тепер вже витрiщився Тревiз. – Уперше з’явилися? Звiдки? – Нiзвiдки. Це планета, на якiй за допомогою еволюцiйних процесiв з нижчих тварин розвинулося людство. Тревiз подумав про це, а тодi похитав головою. – Не розумiю, про що ви. Обличчям Пелората промайнуло роздратування. Вiн прокашлявся й сказав: – Був час, коли Термiнус не мiг похизуватися жодною людиною. Його заселили людьми з iнших свiтiв. Гадаю, ви це знаете? – Так, звичайно, – нетерпляче вiдповiв Тревiз. Його дратувало, що спiврозмовник раптом почав удавати iз себе педагога. – Дуже добре. Це справедливо й щодо всiх iнших свiтiв. Анакреона, Сантаннi, Калгана – усiх. Усiх iх було засновано в якийсь перiод минулого. Люди прилiтали туди з iнших свiтiв. Це правда навiть щодо Трентора. Можливо, вiн i був великою метрополiею впродовж двадцяти тисяч рокiв, але до того – нi. – Ну а що ж було там до того? – Вiн був порожнiм. Принаймнi там не було людей. – У це важко повiрити. – Це правда. Про це свiдчать старi хронiки. – То звiдки ж прийшли люди, якi першими заселили Трентор? – Нiхто не знае напевно. Сотнi планет заявляють, що iх заселили в туманi давнiх вiкiв, а iхнi мешканцi розповiдають фантастичнi iсторii про перший прихiд людства. Історики зазвичай вiдкидають такi речi й понуро сушать голови над питанням Початку. – Що це? Я нiколи про таке не чув. – Це мене не дивуе. Визнаю, ця iсторична проблема не е популярною, але пiд час занепаду Імперii був перiод, коли вона викликала певне зацiкавлення серед iнтелектуалiв. Сальвор Гардiн коротко згадуе про це у своiх мемуарах. Це питання про автентичнiсть i розташування однiеi Планети, з якоi усе почалося. Якщо ми озирнемося назад у часi, то побачимо, що рiка людства тече вiд нещодавно заселених свiтiв до старших, ще старших, аж доки все не сходиться в однiй точцi – в оригiналi. Тревiз вiдразу ж подумав про очевидний недолiк у цьому твердженнi. – А не може бути так, що оригiналiв е велика кiлькiсть? – Звичайно, нi. Усi люди по всiй Галактицi одного виду. Один вид не може походити бiльше нiж з одноi планети. Це абсолютно неможливо. – Звiдки ви знаете? – Насамперед… – Пелорат натиснув вказiвним пальцем лiвоi руки на вказiвний палець правоi, а потiм, здаеться, роздумав давати, поза сумнiвом, довге й складне пояснення. Вiн поклав руки поруч i сказав iз сильним запалом: – Мiй любий друже, я даю вам слово честi! Тревiз офiцiйно вклонився i сказав: – Я й не мрiяв сумнiватися у вашому словi, професоре Пелорат. Скажiмо так: е одна планета, з якоi все пiшло, але ж хiба не може бути сотень тих, що претендують на цю честь? – Вони не лише можуть бути, вони е. Проте кожна така претензiя безпiдставна. Та жодна iз цих сотень планет, якi прагнуть визнання своеi першостi, не показуе анi слiду догiперпросторового суспiльства, не кажучи вже про слiди еволюцii людини вiд долюдських органiзмiв! – Отже, ви стверджуете, що е планета походження, яка з певних причин не заявляе такоi претензii. – Саме так. – І ви вирушите на ii пошуки. – Ми вирушимо. Це наша мiсiя. Мер Бранно про все подбала. Ви поведете наш корабель на Трентор. – На Трентор? Це ж не планета походження. Ви щойно про це сказали. – Авжеж, нi. Це Земля. – Тодi чому ви не скажете менi вести корабель на Землю? – Я неточно висловився. Земля – це легендарна назва. Вона збереглася в стародавнiх мiфах. Ми не впевненi, що саме вона означае, але це слово зручно використовувати як двоскладовий синонiм для поняття «планета походження людського виду». Яка саме планета в реальному просторi пiдпадае пiд визначення «Земля» – невiдомо. – А на Тренторi це знають? – Поза сумнiвом, я сподiваюся знайти там iнформацiю. Трентор мае Галактичну бiблiотеку, найбiльшу в системi. – Напевно, цю бiблiотеку вже обшукали люди, що, як ви казали, цiкавилися «питанням Початку» за часiв Першоi Імперii. Пелорат замислено кивнув. – Так, але, мабуть, недостатньо добре. Я дiзнався про «питання Початку» багато такого, про що iмперцi п’ять столiть тому, мабуть, i не пiдозрювали. Знаете, можливо, менi вдасться краще зрозумiти старi записи. Я довго думав про це, тому можу заявити, що впевнений в успiху. – Як я розумiю, ви розказали все це меровi Бранно й вона схвалюе ваше рiшення? – Схвалюе? Мiй любий друже, вона була в екстазi. Вона сказала, що Трентор – саме те мiсце, де можна дiзнатися все, що менi потрiбно. – Ще б пак, – пробурмотiв Тревiз. Оце й було те, що не давало йому спокою тiеi ночi. Мер Бранно вiдправляе його знайти про Другу Фундацiю все, що можливо. Вона вiдправляе його разом з Пелоратом, щоб вiн мiг замаскувати свою справжню мету вдаваним пошуком Землi – пошуком, який може привести його в будь-яку точку Галактики. Справдi, це було iдеальне прикриття, i вiн захопився винахiдливiстю мера. Але Трентор? Який у цьому сенс? Щойно вони потраплять на Трентор, Пелорат добереться до Галактичноi бiблiотеки й уже нiколи звiдти не вилiзе. Маючи нескiнченнi стоси книжок, фiльмiв та записiв, незлiченнi сервери й символiчнi зображення, вiн точно не захоче звiдти летiти. Крiм того… Еблiнг Мiс колись полетiв на Трентор, за часiв Мула. Розповiдали, що вiн виявив, де розташована Друга Фундацiя, i загинув, перш нiж устиг це розкрити. Але потiм туди вирушила Аркадi Дарелл, i iй удалося визначити, де Друга Фундацiя. Однак мiсце, яке вона знайшла, було на самому Термiнусi, i гнiздо другофундаторiв винищили. Нинi Друга Фундацiя може бути де завгодно, тож що нового може розповiсти Трентор? Якби вiн шукав Другу Фундацiю, то краще полетiв би деiнде, але не на Трентор. Крiм того… Вiн не знав, якi ще плани мала Бранно, та й не мiг змусити ii розповiсти. Бранно в екстазi через подорож на Трентор? Що ж, якщо Бранно хоче на Трентор, то вони туди не полетять! Куди завгодно. Але не на Трентор! Нiч уже хилилася до свiтанку, коли втомлений Тревiз нарештi задрiмав. 3 Наступний день пiсля арешту Тревiза мер Бранно провела чудово. Їi вихваляли набагато бiльше, нiж вона заслуговувала, а про iнцидент так i не згадали. А втiм, вона добре розумiла, що Рада невдовзi оговтаеться вiд паралiчу i iй почнуть ставити запитання. Дiяти доведеться швидко. Тому, вiдклавши вбiк нiчогеньку купу справ, вона взялася за питання Тревiза. Поки Тревiз iз Пелоратом обговорювали Землю, Бранно зустрiлася з депутатом Манном Лi Компором у примiщеннi мерii. Коли вiн з iдеальною невимушенiстю сiв за стiл навпроти неi, вона знову глянула на нього оцiнювально. Вiн був менший i худорлявiший за Тревiза й лише на два роки старший. Обидва були новачки в депутатському корпусi, молодi та ламкi, i це, мабуть, едине тримало iх разом, бо в усьому iншому вони радикально рiзнилися. Якщо Тревiз, здавалося, випромiнював ворожiсть, Компор свiтився майже безхмарною впевненiстю в собi. Можливо, таке враження справляли його свiтле волосся та синi очi, зовсiм не поширенi серед мешканцiв Фундацii. Вони надавали йому майже жiночоi м’якостi, що (на думку Бранно) робило його не таким привабливим для жiнок, як Тревiз. Вiн явно хизувався своею зовнiшнiстю й максимально з неi користався, вiдростивши якомога довше волосся й стежачи, щоб воно було хвилясте. Вiн наносив на повiки ледь помiтнi синi тiнi, щоб пiдкреслити колiр очей. (Протягом останнiх десяти рокiв помiж чоловiкiв стало модним користуватися тiнями рiзноманiтних вiдтiнкiв.) Вiн не був бабiем. Вiв спокiйне життя з дружиною, але ще не зареестрував своiх намiрiв стати батьком, про якусь таемну другу партнерку теж нiчого не було вiдомо. Цим вiн також вiдрiзнявся вiд Тревiза, який мiняв спiвмешканок так само часто, як i своi горезвiснi агресивно яскравi паски. Не було майже нiчого, що не розкопав би про депутата департамент Коделла, а сам Коделл тихо сидiв у кутку кiмнати, як завше випромiнюючи гарний настрiй. Бранно сказала: – Депутате Компор, ви добре прислужилися Фундацii, але, на жаль для вас, ця послуга не з тих, за якi можна хвалити прилюдно чи вiддячувати у звичайний спосiб. Компор усмiхнувся. Зуби в нього були бiлi й рiвнi, i на якусь мить у головi Бранно промайнула лiнива думка, чи не всi мешканцi сектора Сiрiуса мають такий вигляд. Розповiдь Компора про походження iз цього особливого, доволi периферiйного регiону пiдкрiплювали слова його бабцi по матерi, яка також була свiтловолоса та синьоока й стверджувала, що ii мати походить iз сектора Сiрiуса. Та, за даними Коделла, на пiдтвердження цього не було жодного переконливого доказу. Це ж жiнки, казав вiн, вона могла вигадати собi далеких та екзотичних предкiв, щоб збiльшити свою чарiвнiсть i вже й так загрозливу для чоловiкiв привабливiсть. – То он якi, по-вашому, жiнки? – холодно запитала його Бранно, а Коделл усмiхнувся й промимрив, що, звичайно ж, мав на увазi звичайних жiнок. Компор сказав: – Не конче, щоб про мою послугу знав народ Фундацii – достатньо лише вас. – Я знаю i не забуду. А ще я не дозволю вам думати, нiби вашi обов’язки на цьому закiнчилися. Ви взяли складний курс i мусите рухатися далi. Ми хочемо знати про Тревiза бiльше. – Я розповiв вам про нього все, що знаю. – Може, це для того, щоб я вам повiрила. Може, навiть для того, щоб ви повiрили самi собi. Хай там як, вiдповiдайте на моi запитання. Ви знаете джентльмена на iм’я Янов Пелорат? Лоб Компора зморщився, проте лише на секунду, а потiм знову ж став гладеньким. Вiн обережно сказав: – Можливо, я впiзнав би його, якби побачив, але його iм’я не викликае в мене жодноi асоцiацii. – Вiн науковець. Компорiв рот округлився в доволi презирливе, але беззвучне «О?». Нiби вiн був здивований тим, що мер очiкуе, наче вiн знае науковцiв. Бранно сказала: – Пелорат – цiкава особистiсть, яка з власних причин мрiе вiдвiдати Трентор. Депутат Тревiз супроводжуватиме його. А тепер, оскiльки ви були добрим другом Тревiза i, ймовiрно, знаете, як вiн мислить, скажiть менi: як ви думаете, чи погодиться Тревiз летiти на Трентор? Компор вiдповiв: – Якщо ви простежите, щоб Тревiз потрапив на борт корабля i якщо корабель прямуватиме на Трентор, то який у нього ще вибiр? Ви ж не думаете, що вiн збунтуеться й захопить корабель. – Ви не розумiете. Вони з Пелоратом подорожуватимуть самi, i Тревiз буде за штурвалом. – Тобто ви хочете знати, чи полетить вiн на Трентор добровiльно? – Так, саме це я й хочу знати. – Панi мер, звiдки я можу знати, що вiн зробить? – Депутате Компор, ви були близькi до Тревiза. Ви знаете про його вiру в iснування Другоi Фундацii. Вiн нiколи не говорив вам, де, згiдно з його теорiями, вона може iснувати, де ii можна знайти? – Нiколи, панi мер. – Як ви вважаете, вiн ii знайде? Компор пирснув зi смiху. – Я думаю, що Другу Фундацiю, хоч яка б вона була i яке б важливе мала значення, було знищено за часiв Аркадi Дарелл. Я вiрю ii iсторii. – Справдi? У такому разi навiщо ви зрадили свого друга? Якщо вiн шукае щось, чого не iснуе, то якоi б вiн наробив шкоди, висуваючи своi дивнi теорii? Компор сказав: – Зашкодити може не лише правда. Хай це й просто дивнi теорii, але вони могли б збентежити народ Термiнуса i, посiявши сумнiви та страхи щодо ролi Фундацii у великiй драмi галактичноi iсторii, послабили б ii керiвництво Федерацiею та мрii про Другу Галактичну Імперiю. Поза сумнiвом, ви й самi про це думали, iнакше не схопили б його на засiданнi Ради й не змусили б тепер вiдправитись у вигнання без суду. Чи можу я запитати, навiщо ви це зробили, мере? – Скажiмо так: я достатньо передбачлива й тому цiкавлюся, чи е якийсь слабкий шанс, що вiн може мати рацiю i що це висловлення його поглядiв може становити пряму загрозу? Компор нiчого не вiдповiв. Бранно сказала: – Я згодна з вами, але посадовi обов’язки змушують мене розглянути цю ймовiрнiсть. Дозвольте менi знову запитати вас, чи маете ви якусь вказiвку на те, де, на його думку, може iснувати Друга Фундацiя i куди вiн може полетiти? – Не маю. – Вiн нiколи нi на що таке не натякав? – Нi, звичайно. – Нiколи? Не вiдкидайте цiеi думки так легковажно. Подумайте! Нiколи? – Нiколи, – твердо сказав Компор. – Нiяких натякiв? Жартiвливих зауважень? Нiяких закарлючок? Нiяких замислених абстракцiй у такi моменти, якi здаються важливими, коли про них згадуеш? – Нi. Кажу вам, панi мер, його мрii про Другу Фундацiю подiбнi до найтьмянiшого зоряного свiтла. Ви це розумiете i, тривожачись, лише марнуете свiй час та емоцii. – А може, ви знову змiнили сторону й тепер захищаете друга, якого передали в моi руки? – Нi, – сказав Компор. – Я передав його вам iз причин, що здавалися менi гiдними й патрiотичними. Я не маю пiдстав шкодувати про цю дiю або ж змiнювати свою позицiю. – Отже, ви не можете дати менi жодноi пiдказки про те, куди вiн може полетiти, щойно отримае корабель пiд свiй контроль? – Як я вже сказав… – І все ж, депутате, – зморшки на обличчi мера стали помiтнiшими, нiби вона глибоко замислилася, – я хотiла б знати, куди вiн полетить. – У такому разi, думаю, ви маете встановити на його кораблi гiперреле. – Я думала про це, депутате. Але вiн пiдозрiлива людина, i я припускаю, що вiн його знайде, хоч би як хитро сховане. Звичайно, гiперреле можна розмiстити так, що вiн не зможе вiд’еднати його, не пошкодивши корабель, i тодi змушений буде залишити його на мiсцi… – Чудова iдея. – За винятком того, – вела далi Бранно, – що тодi це його затримае. Вiн може не полетiти туди, куди вирушив би, якби почувався вiльно та не мав перешкод. І тодi iнформацiя, яку я здобуду, не матиме для мене нiякоi користi. – Гадаю, що в такому разi ви не зможете визначити, куди вiн полетить. – Можливо, i зможу, бо планую бути дуже примiтивною. Людина, яка очiкуе чогось наскрiзь хитромудрого й проти цього вживае запобiжних заходiв, може нiколи й не передбачити чогось примiтивного. Я думаю про те, щоб простежити за Тревiзом. – Простежити? – Саме так. За допомогою iншого пiлота на iншому космiчному кораблi. Бачте, як вас приголомшила ця думка? Вiн би так само здивувався. Вiн може й не подумати монiторити космос у пошуках якоiсь маси, що його супроводжуватиме, та й у будь-якому разi ми подбаемо, щоб на його кораблi не було наших останнiх пристроiв з виявлення маси. Компор сказав: – Панi мер, з усiею можливою до вас повагою мушу зазначити, що вам бракуе досвiду космiчних польотiв. Стеження одного корабля за iншим неможливе тому, що це не спрацюе. Тревiз утече пiсля першого ж стрибка крiзь гiперпростiр. Навiть якщо вiн не знатиме, що за ним стежать, цей перший стрибок стане його шляхом на свободу. Його неможливо вiдстежити, якщо на борту корабля не буде гiперреле. – Визнаю, досвiду менi бракуе. На вiдмiну вiд вас i Тревiза, я не маю льотного вишколу. А втiм, моi радники, якi такий вишкiл мають, сказали менi, що коли за кораблем спостерiгати безпосередньо перед стрибком, то за напрямком його руху, швидкiстю та прискоренням можна здогадатися, що це буде за стрибок – його загальний курс. Маючи хороший комп’ютер та чудову здатнiсть оцiнювати ситуацiю, той, хто стежить, може вiдтворити стрибок достатньо точно, щоб узяти слiд з iншого кiнця – а надто якщо мае хороший мас-детектор. – Це може статися раз, – рiшуче заперечив Компор, – навiть двiчi, якщо нишпорцi дуже поталанить, та й по всьому. Не можна покладатися на такi речi. – Мабуть, можна. Депутате Компор, ви свого часу брали участь у гiперперегонах. Бачите, я чимало про вас знаю. Ви чудовий пiлот i робили неймовiрнi речi, коли треба було переслiдувати суперника через стрибок. Очi Компора розширилися. Вiн майже скорчився в крiслi. – Я тодi був у коледжi. Тепер я старший. – Не надто. Вам iще немае й тридцяти п’яти. Тому стежити за Тревiзом будете ви, депутате. Летiтимете туди, куди й вiн, i звiтуватимете менi. Ви полетите невдовзi пiсля Тревiза, а вiн вирушить через кiлька годин. Якщо вiдмовитеся вiд цього завдання, депутате, вас ув’язнять за зраду. Якщо вiзьмете корабель, який ми вам дамо, i провалите стеження, то можете й не думати про повернення додому. Вас зiб’ють у космосi, якщо спробуете. Компор рiзко схопився на ноги. – У мене свое життя. Робота, яку я маю робити. Дружина. Я не можу все це залишити. – Доведеться. Тi з нас, хто вирiшив служити Фундацii, мають бути завжди готовi служити iй у тривалий та незручний спосiб, якщо це стане необхiдно. – Моя дружина, звичайно ж, полетить зi мною. – Ви що, маете мене за iдiотку? Звичайно ж, вона залишиться тут. – Як заручниця? – Якщо вам подобаеться це слово, то так. Я волiю казати, що ви пiддасте себе небезпецi, а мое добре серце хоче, щоб вона залишилася тут, де iй буде комфортно. Дискусiй я не допускаю. Ви так само пiд арештом, як i Тревiз, i я переконана: ви розумiете, що я мушу дiяти швидко, перш нiж мине ейфорiя, яка нинi охопила Термiнус. Боюся, що моя зоря скоро закотиться за обрiй. 4 Коделл сказав: – Щось ви не дуже до нього поблажливi, панi мер. Мер гмикнула у вiдповiдь: – З якого дива? Вiн зрадив друга. – Це було для нас корисно. – Так, щойно це сталося. Але наступна його зрада вже може не принести такоi користi. – А чому вона мала б статися? – Годi вам, Лайоно, – роздратовано сказала Бранно, – не грайтеся зi мною. Кожен, хто демонструе здатнiсть до дворушництва, мае завжди бути пiд пiдозрою, бо здатен учинити його знову. – Вiн може використати цю здатнiсть, щоб знову об’еднатися з Тревiзом. Разом вони можуть… – Ви ж у це не вiрите. Хоч який дурний i наiвний, Тревiз прямуе просто до цiлi. Вiн не розумiе зради й за жодних обставин не довiриться Компоровi вдруге. Коделл сказав: – Перепрошую, мере, але дозвольте менi впевнитися, що я вловив хiд ваших думок. Наскiльки ви можете довiряти Компору? Звiдки ви знаете, що вiн стежитиме за Тревiзом i звiтуватиме? Ви розраховуете на те, що страх за дружину його стримае? Або його туга за нею i прагнення повернутися? – І те, i те – важливий чинник, але я не покладаюся на це повнiстю. На кораблi Компора буде гiперреле. Тревiз пiдозрюватиме переслiдування i шукатиме цей пристрiй. А Компор, як переслiдувач, гадаю, не пiдозрюватиме про стеження i не стане обшукувати корабель. Звичайно, якщо вiн це зробить i знайде гiперреле, то нам доведеться покладатися на привабливiсть його дружини. Коделл засмiявся. – Подумати тiльки, а колись менi доводилося вас учити. І яка ж мета переслiдування? – Подвiйний захист. Якщо Тревiза спiймають, то, можливо, Компор продовжить його справу й дасть нам iнформацiю, якоi той не зможе дiстати. – Ще одне запитання. Що, як Тревiз якимось робом знайде Другу Фундацiю i ми дiзнаемося про ii iснування вiд нього чи вiд Компора або матимемо пiдставу пiдозрювати, що вона таки iснуе, незважаючи на смерть обох? – Сподiваюся, що Друга Фундацiя таки iснуе, Лайоно, – сказала вона. – У будь-якому разi план Селдона недовго нам прослужить. Великий Гарi Селдон розробив його в днi занепаду Імперii, коли розвиток технологiй майже зупинився. Селдон теж був продуктом свого часу, i якою б генiальною не була його напiвмiфiчна наука психоiсторiя, вона не могла перевершити своi витоки. Вона точно не сприятиме швидкому технологiчному поступу. Фундацiя досягла цього, а надто за останне столiття. Ми маемо пристроi виявлення маси, про якi ранiше й не мрiяли, комп’ютери, що можуть реагувати на думку, а найголовнiше – психiчний захист. Друга Фундацiя вже не може нас контролювати, якщо й була на це здатна. У своi останнi роки перебування при владi я хочу стати людиною, яка виведе Термiнус на новий шлях. – А що, як Другоi Фундацii справдi не iснуе? – Тодi ми вiдразу вийдемо на новий шлях. 5 Неспокiйний сон, що зрештою прийшов до Тревiза, тривав недовго. Його плеча вдруге торкнулися. Тревiз пiдскочив, сонний та абсолютно нездатний втямити, чому це вiн опинився в чужому лiжку. – Що… Що? Пелорат звернувся до нього, вибачаючись: – Перепрошую, депутате Тревiз. Ви мiй гiсть i я мушу дати вам вiдпочити, але тут мер. – Вiн стояв бiля лiжка у фланелевiй пiжамi й трохи тремтiв. Чуття Тревiза пожвавилися до рiвня втоми вiд безсоння, i вiн усе згадав. Мер розмiстилась у вiтальнi Пелората, стримана, як завжди. Поруч iз нею був Коделл, який злегка тер своi бiлi вуса. Тревiз пiдтягнув свiй пояс до належноi зручностi й подумав, як довго цi двое – Бранно та Коделл – могли перебувати окремо одне вiд одного. Тревiз глузливо зауважив: – Рада ще не оговталася? Їi члени не зацiкавилися вiдсутнiстю одного з них? Мер вiдповiла: – Так, ознаки життя е, але iх недостатньо, щоб вам була вiд того якась користь. Я й досi маю владу, щоб змусити вас вiдлетiти. Вас заберуть до Дальнього космопорту… – Чому ж не до Космопорту Термiнуса, панi мер? Невже мене позбавлять можливостi побачити прощальнi сльози багатотисячноi публiки? – Бачу, ви вiдновили свою схильнiсть до пiдлiтковоi глупоти, депутате, i це мене тiшить. Вона присипляе те, що могло б обернутися явним нападом мук сумлiння. З Дальнього космопорту ви з професором Пелоратом тихо вирушите в подорож. – І нiколи не повернемося? – І, можливо, нiколи не повернетеся. Звичайно, – i тут вона коротко всмiхнулася, – якщо ви вiдкриете щось настiльки велике, важливе й корисне, що навiть я буду рада вашому вороттю з iнформацiею, то ви повернетеся. Можливо, вас навiть обсиплять почестями. Тревiз мимохiть кивнув. – Це може статися. – Статися може майже все. У будь-якому разi вам буде комфортно. Вам видiлили нещодавно зiбрану прогулянкову яхту, «Далеку зiрку», названу на честь зорельота Гобера Меллоу. Нею може керувати одна людина, хоча розмiститися всерединi з вiдносним комфортом можуть трое. Із Тревiза вмить злетiла старанно вдавана легка iронiя. – Повнiстю озброена? – Неозброена, але повнiстю оснащена iншим обладнанням. Куди б ви не полетiли, ви завжди будете громадянами Фундацii i завжди буде консул, до якого ви зможете звернутися, тож зброя вам не знадобиться. За потреби ви зможете використовувати державнi кошти. Але, додам, не безмежно. – Ви щедрi. – Знаю, депутате. Але зрозумiйте мене правильно. Ви допомагатимете професоровi Пелорату шукати Землю. Незалежно вiд того, яка, на вашу думку, у вас мета, ви шукаете Землю. Усi, кого ви зустрiнете, мають це розумiти. І завжди пам’ятайте, що «Далека зiрка» неозброена. – Я шукатиму Землю, – сказав Тревiз. – Я це чудово розумiю. – Тодi ви полетите зараз. – Перепрошую, але ми точно дещо не обговорили. Я свого часу пiлотував кораблi, але не маю анi краплi досвiду з прогулянковою яхтою останньоi моделi. Що, як я не зможу з нею впоратися? – Менi сказали, що «Далека зiрка» ретельно комп’ютеризована. І перш нiж ви запитаете, скажу, що вам необов’язково знати, як керувати бортовим комп’ютером останньоi моделi. Вiн сам розповiсть вам усе, що потрiбно. Чи ви бажаете чогось iще? Тревiз iз жалем оглянув себе. – Перевдягнутися. – Ви знайдете одяг на борту корабля. Зокрема й цi вашi пояси, чи як вони там називаються. Професора також забезпечено тим, що йому потрiбно. Усе допустиме вже на борту, але покваплюся додати, що супутницi жiночоi статi до цього «допустимого» не належать. – Дуже погано, – сказав Тревiз. – Це було б приемно, але наразi в мене й немае ймовiрноi кандидатки. Усе одно, думаю, Галактика багатолюдна й щойно я опинюся подалi звiдси, робитиму, що забажаю. – З жiнками? Робiть, що хочете. Вона важко пiднялася. – Я не повезу вас до космопорту, – сказала вона, – але е тi, хто це зробить, i не намагайтеся втнути щось, крiм того, що вам кажуть. Переконана, що вони вб’ють вас, якщо ви спробуете втекти. Той факт, що мене з ними не буде, усуне будь-якi зволiкання. Тревiз вiдповiв: – Я не зроблю нiчого без дозволу, панi мер, але хочу сказати одне… – Так? Тревiз швидко опанував себе й нарештi вимовив iз, як вiн дуже сподiвався, невимушеною усмiшкою: – Може настати час, панi мер, коли ви попросите мене про зусилля. І тодi я вчиню так, як вирiшу, але останнi два днi я запам’ятаю. Мер Бранно зiтхнула. – Облиште цю мелодраму. Як час настане, то настане, але зараз я нi про що вас не проситиму. 4. Космос 1 Корабель справляв ще сильнiше враження, нiж очiкував Тревiз, – з усiма його спогадами про той час, коли цей новий клас яхт захоплено рекламували. Вражав не розмiр, бо зорелiт був доволi малий. Його було призначено для маневреностi та швидкостi, повнiстю гравiтацiйних двигунiв i найновiших комп’ютерiв. Вiн не потребував великих габаритiв, бо габарити завадили б йому виконати свое призначення. Це був апарат, яким мiг управляти один пiлот i який мiг вигiдно замiнити старiшi кораблi, що потребували екiпажу з дюжини або й бiльше людей. Маючи другого чи навiть третього пiлота для змiни, один такий корабель мiг вiдбити атаку цiлоi флотилii набагато бiльших чужинських кораблiв. До того ж вiн мiг обiгнати будь-який iнший корабель i втекти вiд нього. У ньому проглядала якась гладкiсть – жодноi зайвоi лiнii, жодного непотрiбного вигину зовнi чи всерединi. Кожен кубiчний метр на борту було використано по максимуму, щоб створити парадоксальну ауру просторостi. Нiчого з того, що мер могла б сказати про значення його мiсii, не вразило б Тревiза бiльше за корабель, на якому йому доручили ii виконати. Бранно Бронзова, подумав вiн iз прикрiстю, втягнула його в небезпечну мiсiю надзвичайноi важливостi. Можливо, Тревiз i не змирився б з ii рiшенням, якби мер не облаштувала все в такий спосiб, що вiн захотiв показати iй, на що здатен. Що ж до Пелората, то науковець був сповнений зачудування. – Чи можете ви повiрити, – сказав вiн, торкнувшись м’яким пальцем корпусу, перш нiж залiзти всередину, – що я нiколи й близько не пiдходив до зорельота? – Звичайно ж, вiрю, якщо ви так кажете, професоре, але як вам це вдалося? – Чесно кажучи, мiй любий дру… тобто мiй любий Тревiзе, я й не розумiю. Мабуть, я був занадто захоплений своiми дослiдженнями. Коли вдома е надзвичайний комп’ютер, здатний з’еднатися з iншими комп’ютерами в будь-якiй точцi Галактики, то, знаете, якось i не виникае потреби зрушити з мiсця. Чомусь я очiкував, що зорельоти бiльшi за цей. – Це мiнiатюрна модель, але однаково вона значно бiльша всерединi, нiж будь-який корабель цього розмiру. – Як таке може бути? Ви смiетеся з мого невiгластва. – Нi-нi. Я серйозно. Це один з перших повнiстю гравiтизованих кораблiв. – Що це означае? Але, будь ласка, не пояснюйте, якщо для цього потрiбнi глибокi знання з фiзики. Я повiрю вам на слово, так само як ви вчора повiрили менi щодо единого виду людей та единого свiту, звiдки вони походять. – Спробуймо, професоре Пелорат. Протягом багатьох тисячолiть зореплавання ми користувалися хiмiчними, йонними та гiператомними двигунами, i всi цi пристроi були громiздкi. Старий iмператорський флот мав кораблi по п’ятсот метрiв завдовжки, де житлового простору було менше, нiж у маленькiй квартирi. На щастя, Фундацiя спецiалiзуеться на мiнiатюризацii, вiдколи iснуе, через брак матерiальних ресурсiв. Цей корабель – кульмiнацiя. Вiн використовуе антигравiтацiю, а пристрiй, що робить ii можливою, майже не займае мiсця i фактично вбудований у корпус. Якби його не було, нам досi потрiбен був би гiператомний… До них пiдiйшов вартовий зi Служби безпеки. – Вам час на борт, панове! Небо вже починало сiрiти, хоча до сходу сонця ще залишалося пiвгодини. Тревiз озирнувся. – Мiй багаж завантажили? – Так, депутате, ви побачите, що корабель споряджено всiм необхiдним. – Ага, i одягом, який не пiдiйде менi анi за розмiром, анi за стилем. Вартовий усмiхнувся раптово й майже по-хлоп’ячому. – Гадаю, що пiдiйде, – сказав вiн. – Останнiх тридцять або сорок годин мер змусила нас працювати понаднормово, i ми пiдiбрали те, що вам пасуе. Не зважаючи на вартiсть. Послухайте, – вiн озирнувся, нiби бажаючи упевнитись, що нiхто не помiтить цього раптового братання, – ви двое щасливчики. Це найкращий корабель у свiтi. Повнiстю споряджений, за винятком озброення. Мов сир у маслi купаетеся. – Аби не потонути, – вiдповiв Тревiз. – Ну що, професоре, ви готовi? – Із цим – так, – сказав Пелорат i показав квадратну пластину близько двадцяти сантиметрiв завширшки в чохлi зi срiблястого пластику. Тревiз раптом зрозумiв, що Пелорат тримав ii вiдтодi, як вони залишили його домiвку, перекладаючи з руки в руку й нiколи не вiдкладаючи, навiть тодi, коли вони ненадовго зупинилися поснiдати. – Що це, професоре? – Моя бiблiотека. Вона каталогiзована за темами й джерелами i вся вмiстилася на однiй пластинi. Якщо ви вважаете цей корабель дивом, то як щодо цiеi пластини? Цiла бiблiотека! Все, що я зiбрав! Дивовижно! Дивовижно! – Так, – сказав Тревiз, – ми мов сир у маслi. 2 Тревiз був у захватi вiд «нутрощiв» корабля. Конструктори вмiло використали простiр. Тут була комора iз запасом iжi, одягу, фiльмiв та iгор. Тут був тренажерний зал, вiтальня й двi майже однаковi спальнi. – Оця, – сказав Тревiз, – мабуть, буде вашою, професоре. Принаймнi тут е частотний зчитувач. – Добре, – задоволено сказав Пелорат. – Який же я йолоп, що так довго уникав космiчних польотiв. Я мiг би жити тут у свое задоволення, мiй любий Тревiзе. – Просторiше, нiж я очiкував, – iз задоволенням сказав Тревiз. – І двигуни справдi в корпусi, як ви казали? – Пристроi управлiння там е в будь-якому разi. Нам не потрiбно зберiгати паливо чи безпосередньо користуватися ним. Ми використовуватимемо запас основноi енергii Всесвiту, тож паливо та двигуни тут скрiзь. – Вiн невизначено махнув рукою. – Що ж, а от тепер у мене виникла думка – а як щось пiде не так? Тревiз знизав плечима. – Я проходив вишкiл iз зореплавання, але не на цих кораблях. Якщо щось буде не так iз гравiтацiйним двигуном, боюся, я нiчого не зможу вдiяти. – Але ж ви можете управляти цим кораблем? Пiлотувати його? – Я й сам зараз себе про це запитую. Пелорат сказав: – Ви гадаете, що це автоматизований зорелiт? Чи не може бути так, що ми просто пасажири? Може, ми просто маемо тут сидiти. – Такi штуки працюють на поромах, що курсують мiж планетами та космiчними станцiями в межах одноi зоряноi системи, але я нiколи не чув про автоматизовану подорож крiзь гiперпростiр. Принаймнi поки що. Поки що. Вiн знову озирнувся навколо й вiдчув, як у душу заповзае страх. Що, як ця стара карга, мер, змогла аж так його обдурити? Може, Фундацiя вже здiйснюе автоматизованi мiжзорянi подорожi, i йому доведеться летiти на Трентор зовсiм проти власноi волi, i права голосу в нього тут не бiльше, нiж у будь-якоi деталi меблiв на борту? Вiн сказав з удаваною бадьорiстю: – Сiдайте, професоре. Мер сказала, що цей корабель повнiстю комп’ютеризовано. Якщо у вашiй кiмнатi е частотний зчитувач, то в моiй мае бути комп’ютер. Розташовуйтеся зручнiше й дозвольте менi трохи пройтися тут самому. На обличчi Пелората вiдразу ж з’явилася тривога. – Тревiзе, дорогий мiй приятелю… Ви ж не збираетеся втекти з корабля? – Нi, це зовсiм не в моiх планах, професоре. А якби я й спробував, то будьте певнi, що мене зупинять. Мер не дозволить менi втекти. Усе, що я планую, – це дiзнатися, як управляти «Далекою зiркою». – Вiн усмiхнувся. – Я вас не залишу, професоре. Тревiз усе ще всмiхався, коли зайшов до кiмнати, яку вважав своею спальнею, але щойно вiн м’яко зачинив дверi, його обличчя стало стриманiшим. Поза сумнiвом, мають бути якiсь засоби зв’язку з планетою неподалiк вiд корабля. Неможливо уявити, що корабель наглухо iзолювали вiд навколишнього середовища, тому десь – можливо, у стiннiй нiшi, – мае бути передавач. Вiн мiг би скористатися ним, щоб зв’язатися з офiсом мера й запитати про пульт управлiння. Вiн уважно оглянув стiни, узголiв’я лiжка та охайнi, гладенькi меблi. Якщо нiчого не знайде тут, то пройдеться рештою корабля. Вiн уже збирався вiдвертатися, коли його око помiтило проблиск свiтла на коричневiй поверхнi стола, гладенькiй i легкiй. Свiтне коло iз чiтким написом: «ІНСТРУКЦІЇ З КОРИСТУВАННЯ КОМП’ЮТЕРОМ». Ага. Проте в нього все одно закалатало серце. Комп’ютери, програми, для опанування яких потрiбен довгий час. Тревiз нiколи не дозволяв собi таких дурниць, як недооцiнювання власного iнтелекту, але, з iншого боку, гросмейстером вiн теж не був. Є тi, хто добре вправляеться з комп’ютерами, i е тi, хто не мае таких здiбностей, – i Тревiз чудово розумiв, до якого класу належить. Пiд час служби на флотi Фундацii вiн дiстав звання лейтенанта й часом, як бував черговим офiцером, мав змогу користуватися корабельним комп’ютером. Але вiн нiколи не чергував одноосiбно й вiд нього не очiкували, що вiн знатиме щось понад процедуру виконання рутинних маневрiв, яких вимагали вiд чергового офiцера. Із тривожним вiдчуттям вiн згадав, яка за розмiром була роздрукiвка повного опису програми i як поводився сержант-технiк Краснет за консоллю бортового комп’ютера. Вiн грав на нiй, нiби це був найскладнiший музичний iнструмент у Галактицi, i робив усе це з якоюсь байдужiстю, нiби йому вже набридла ii простота – та все ж навiть сержантовi доводилося час вiд часу заглядати в роздрукованi стоси паперу, збентежено на себе лаючись. Тревiз нерiшуче торкнувся пальцем свiтного кола, i сяйво вiдразу ж укрило всю поверхню стола. На ньому з’явилися контури двох рук: правоi та лiвоi. Раптом стiльниця плавно нахилилася пiд кутом у 45 градусiв. Тревiз сiв за стiл. Слова були зайвi. Вiн зрозумiв, що мае робити. Вiн поклав руки на контури на столi, що легко пiдлаштувалися пiд його дii. Стiльниця здавалася м’якою, майже оксамитовою на дотик, його долонi тонули в нiй. Тревiз ошелешено витрiщився на них, адже вони взагалi-то нi в чому не тонули. Очi пiдказували йому, що руки лежать на поверхнi. Але вiдчуття були такi, нiби поверхня стола розступилася пiд його пальцями, нiби щось лагiдно й тепло тримало його долонi. І це все? Що ж далi? Вiн озирнувся, а тодi заплющив очi у вiдповiдь на пропозицiю. Вiн нiчого не почув. Нiчого! Проте в мозку з’явилося речення, що нагадувало його власну мандрiвну думку: «Будь ласка, заплющ очi. Розслабся. Ми встановимо зв’язок». Через руки? Чомусь Тревiз завжди вважав, що коли вже людина силою думки встановлюватиме зв’язок з комп’ютером, то це вiдбуватиметься через якусь шапочку на головi та електроди, приеднанi до очей та черепа. Руки? А чому б i нi? Тревiз почувався так, нiби кудись вiдлiтае, майже сонний, але не втрачаючи гостроти розуму. Чому б не руки? Очi – це не бiльше, нiж органи чуттiв. Мозок – не бiльше, нiж центральний комутатор, оправлений у кiстку й вiдокремлений вiд робочоi поверхнi тiла. Саме руки були робочою поверхнею, руки, що вiдчували Всесвiт та манiпулювали ним. Люди думали руками. Саме руки вiдповiдали на iхню допитливiсть, обмацували, щипали, повертали, пiднiмали й зважували. Так, у деяких тварин чималий мозок, проте вони не мають рук, i в цьому iхня принципова вiдмiннiсть. І поки вони з комп’ютером «трималися за руки», iхне мислення злилося i вже не мало значення, розплющенi його очi чи нi. Розплющуючи iх, вiн не покращував зiр, а заплющуючи – не погiршував. Так чи iнак, вiн бачив кiмнату абсолютно чiтко – не лише в тому напрямку, куди дивився, а й навколо, над собою та пiд собою. Вiн бачив кожне примiщення на кораблi, i те, що вiдбувалося назовнi, теж. Сходило сонце, його яскраве свiтло розмивала ранкова мла, але Тревiз мiг дивитися просто на нього, не боячись ослiпнути, бо комп’ютер автоматично фiльтрував свiтловi хвилi. Вiн вiдчував лагiдний вiтерець i температуру повiтря, чув звуки навколишнього свiту. Вiн бачив магнiтне поле планети й крихiтнi електричнi розряди на стiнi корабля. Тревiз розумiв, як дати собi раду з пультом управлiння, навiть не знаючи, який той на вигляд у деталях. Вiн знав лише те, що коли захоче пiдняти корабель, розвернути його, прискорити чи використати будь-яку з його можливостей, цей процес буде подiбний до такого самого процесу в його тiлi. Йому потрiбно було лише виявити свою волю. Та все ж його воля не була одноосiбною. Комп’ютер мiг i не взяти ii до уваги. Наразi в його головi сформувалося речення, i вiн точно знав, коли i як злетить корабель. Це питання взагалi було безальтернативне. Потiм вiн напевно зможе приймати рiшення самостiйно. Вiн вiдчув – спрямувавши свою об’еднану з комп’ютером свiдомiсть до того, що назовнi, – що може вiдчувати стан верхнiх шарiв атмосфери; бачити погоднi умови; виявляти iншi кораблi, що роями злiтали й сiдали. Усе це потрiбно було брати до уваги, i комп’ютер брав це до уваги. Тревiз зрозумiв, що як комп’ютер цього не зробить, то йому варто лише забажати – i все буде виконано. Ось вам i всi стоси з описами програми – iх не було. Тревiз згадав про сержанта-технiка Краснета й усмiхнувся. Вiн досить часто читав про ту колосальну революцiю, що ii здiйснять у свiтi гравiтацiйнi двигуни, але злиття комп’ютера з розумом досi було державною таемницею. А це точно буде ще бiльша революцiя. Вiн розумiв, що час минае. Вiн точно знав, котра зараз година за мiсцевим часом Термiнуса та за галактичним стандартом. Як йому звiльнитися? І щойно ця думка з’явилася в його мозку, руки звiльнилися, стiльниця повернулася в попередню позицiю, а Тревiз залишився iз самими власними, непiдсиленими, вiдчуттями. Вiн почувався слiпим i безпорадним, нiби його певний час пiдтримувала, захищала, а тепер покинула якась суперiстота. Якби вiн не знав, що може встановити зв’язок будь-якоi митi, це вiдчуття змусило б його розплакатися. Та тепер вiн просто доклав зусиль, щоб вiдновити орiентацiю в просторi й пристосуватися до обмежень, а вiдтак пiднявся й вийшов з кiмнати. Пелорат пiдняв голову. Вiн, звичайно ж, уже налаштував зчитувач i сказав: – Вiн працюе просто чудово. Тут прекрасна пошукова програма. Ви знайшли пульт управлiння, мiй хлопчику? – Так, професоре. Усе добре. – У такому разi чи не маемо ми щось зробити перед вильотом? Я маю на увазi якийсь самозахист. Ми не мусимо пристiбатися пасками безпеки чи щось таке? Я шукав iнструкцii, але нiчого не знайшов, i це мене рознервувало. Довелося звернутися до бiблiотеки. Чомусь, коли я займаюся своею справою… Тревiз витягнув руки, нiби намагаючись перекрити та зупинити цей потiк слiв. Йому довелося говорити голоснiше, щоб перекричати спiврозмовника: – Усе це непотрiбно, професоре. Антигравiтацiя рiвнозначна безiнерцiйностi. Тут не виникае вiдчуття прискорення, коли змiнюеться швидкiсть, оскiльки все на кораблi переживае змiну одночасно. – Ви хочете сказати, що ми не знатимемо, коли злетимо й опинимося в космосi? – Саме так, бо саме зараз, коли я з вами розмовляю, ми вже злiтаемо. Ми прорвемося крiзь верхнi шари атмосфери за лiченi хвилини й через пiвгодини будемо в космосi. 3 Здавалося, що Пелорат трохи зiщулився, витрiщившись на Тревiза. Його довгастий прямокутник обличчя став такий порожнiй, що, навiть позбавлений абсолютно всiх емоцiй, випромiнював величезну тривогу. Тодi його очi зарухалися вправо-влiво. Тревiз згадав, як почувався пiд час своеi першоi подорожi за межi атмосфери. Вiн сказав якомога буденнiше: – Янове, – це був перший раз, коли вiн звернувся до професора так фамiльярно, але в цьому разi досвiдченiсть зверталася до недосвiдченостi, i вiн дiйшов висновку, що потрiбно видаватися старшим, – ми тут в абсолютнiй безпецi. Ми в металевiй утробi вiйськового корабля флоту Фундацii. Ми не в повному озброеннi, але немае жодного мiсця в Галактицi, де нас не захистить iм’я Фундацii. Навiть якщо нас атакуе якийсь божевiльний зорелiт, ми можемо втекти вiд нього в одну мить. Запевняю вас, я виявив, що здатен iдеально управляти цим кораблем. Пелорат сказав: – Го-Голане, сама думка про порожнечу… – Що ж, Термiнус оточений цiею «порожнечею». Мiж нами та поверхнею – лише тонкий шар дуже розрiдженого повiтря, а над нами – порожнеча. Усе, що нам треба зробити, – це пройти крiзь цей незначний шар. – Може, вiн i незначний, але ми ним дихаемо. – Тут ми теж дихаемо. Повiтря на цьому кораблi чистiше й завжди залишатиметься чистiшим, нiж природна атмосфера Термiнуса. – А метеорити? – А що метеорити? – Атмосфера захищае нас вiд метеоритiв. І вiд радiацii теж. Тревiз сказав: – Гадаю, людство подорожуе в космосi вже двадцять тисячолiть… – Двадцять два. Якщо користуватися Галлблокiанською хронологiею, це абсолютно очевидно з огляду на… – Годi! Ви чули про зiткнення з метеоритами або про смерть вiд радiацii? Нещодавно, я про це. За участi кораблiв Фундацii? – Я не дуже стежив за новинами такоi тематики, але я iсторик, мiй хлопчику, i… – Так, в iсторii такi випадки були, але технологii вдосконалюють. Нинi немае аж такого великого метеорита, щоб завдати нам шкоди, i здатного наблизитися, перш нiж ми встигнемо вжити необхiдних для ухилення заходiв. Можливо, нас розчавила б четвiрка метеоритiв, що рухаються iз чотирьох бокiв, з вершин умовного чотиригранника, але прорахуйте таку можливiсть, i ви зрозумiете, що швидше помрете вiд старостi трильйон трильйонiв разiв, нiж матимете хоча б п’ятдесятивiдсоткову ймовiрнiсть побачити таке цiкаве явище. – Ви маете на увазi, якби ви тодi сидiли за комп’ютером? – Нi, – презирливо вiдповiв Тревiз. – Якби я керував комп’ютером, послуговуючись власними вiдчуттями та реакцiями, нас ударили б iще до того, як я зрозумiв би, що вiдбуваеться. Комп’ютер працюе сам, реагуючи в мiльйони разiв швидше, нiж ви або я. – Вiн рiзко простягнув руку. – Янове, дозвольте менi показати, що може робити комп’ютер i яким е космос. Пелорат витрiщився на нього. А потiм засмiявся. – Не впевнений, що менi хочеться це знати, Голане. – Звичайно ж, ви не впевненi, Янове, тому що не знаете, що вас очiкуе. Ризикнiмо! Ходiмо! У мою кiмнату! Тревiз тримав спiврозмовника за руку, наполовину ведучи, наполовину тягнучи його за собою. Сiдаючи за комп’ютер, вiн сказав: – Ви колись бачили Галактику, Янове? Дивилися на неi? – Тобто в небi? – запитав Пелорат. – Так, звичайно. Де ж iще? – Бачив. Усi ii бачили. Варто лише пiдняти голову. – Ви колись вдивлялися в небо темноi безхмарноi ночi, коли Дiаманти за горизонтом? Дiамантами називали тi нечисленнi зорi, достатньо блискучi й близькi до Термiнуса, щоб iз помiрною яскравiстю свiтити в його нiчному небi. Це була маленька групка, що простягалася вшир не бiльш нiж на двадцять градусiв, i бiльшу частину ночi вони всi перебували за горизонтом. Окрiм цiеi групки, була ще невелика кiлькiсть тьмяних зiрок, ледь помiтних для неозброеного ока. А бiльше й нiчого, крiм слабкоi бiлизни Галактики, – саме такого неба й варто очiкувати, коли живеш у свiтi на кшталт Термiнуса, на самiсiнькому краю найвiддаленiшоi галактичноi спiралi. – Думаю, що так, але навiщо вдивлятися? Це звичайна картина. – Авжеж, звичайна, – сказав Тревiз. – Ось чому ii нiхто й не бачить. Навiщо дивитися на те, що завжди перед очима? А тепер ви ii побачите, i не з Термiнуса, де завжди заважають туман i хмари. Ви побачите Галактику такою, якою вона б нiколи не показалася вам з Термiнуса, хоч би як ви вдивлялись у небо i хоч якою б безхмарною i темною була нiч. Як менi б хотiлося нiколи ранiше не бути в космосi, щоб я, як i ви, мiг уперше побачити Галактику в ii неприкритiй красi. Вiн пiдштовхнув до Пелората крiсло. – Сiдайте, Янове. Думаю, це забере небагато часу. Менi ще потрiбно звикнути до цього комп’ютера. З того, що я вже вiдчув, розумiю, що зображення голографiчне, тож нам не буде потрiбен екран. Вiн встановлюе прямий контакт iз моiм мозком, але я думаю, що зможу створити об’ективне зображення, яке побачите й ви. Вимкнете свiтло? Нi, що за дурницi я кажу. Це зробить комп’ютер. Залишайтеся на мiсцi. Тревiз установив з’еднання з комп’ютером, тримаючи руки тепло й безпосередньо. Свiтло потьмянiло, а тодi повнiстю згасло; Пелорат заворушився в темрявi. Тревiз сказав: – Не хвилюйтеся, Янове. Мабуть, менi ще трохи важко управляти комп’ютером, але я почну злегенька й ви маете зберiгати терпiння. Бачите це? Пiвмiсяць? Вiн висiв перед ними в темрявi. Його обриси, спочатку трохи тьмянi та непевнi, ставали чiткiшими i яскравiшими. У голосi Пелората почувся трепет: – Оце Термiнус? Ми так далеко вiд нього? – Так, цей корабель швидко летить. Зорелiт мчав по кривiй у нiчну тiнь вiд Термiнуса, який здавався товстим пiвмiсяцем з яскравого свiтла. На мить Тревiзовi захотiлося повернути корабель широкою дугою, щоб у всiй красi побачити сторону планети, залиту денним свiтлом, але вiн стримався. Пелоратовi це, може, i здасться новим, але ж це приручена краса. Є сила-силенна свiтлин, мап, глобусiв. Кожна дитина знае, який на вигляд Термiнус. Планета з водою, якоi тут бiльше, нiж на багатьох iнших; багата на воду й бiдна на мiнерали, з розвиненим сiльським господарством та кепською важкою промисловiстю, але найкраща в Галактицi в тому, що стосуеться високих технологiй та мiнiатюризацii. Якби вiн змiг змусити комп’ютер використати мiкрохвилi й перетворити iх на видиму модель, вони побачили б кожен з десяти тисяч населених островiв Термiнуса разом з тим единим, який був достатньо великий, щоб вважатися континентом, i нiс на собi Термiнус-Сiтi i… Розвернись! Це була лише думка, вправа з використання власноi волi, але краевид змiнився миттево. Освiтлений пiвмiсяць рушив убiк i зник з поля зору. Його очi заповнила темрява беззоряного космосу. Пелорат прокашлявся. – Менi хотiлося б, щоб ви повернулися до Термiнуса, мiй хлопчику. Таке враження, нiби мене ослiпили. – У його голосi вiдчувалася напруженiсть. – Ви не ослiпли. Дивiться! У полi зору з’явилася напiвпрозора iмла. Вона розширювалася й ставала дедалi яскравiшою, аж доки, здавалося, не засвiтився весь простiр. Зменшити! Ще одне зусилля волi – i Галактика вiдступила: здавалося, вони дивляться на неi крiзь зменшувальний телескоп, який працював на дедалi бiльшу потужнiсть. Галактика стиснулася й перетворилася на структуру з мiнливою свiтнiстю. Збiльшити яскравiсть! Вона засвiтилася яскравiше, не змiнюючи розмiру; завдяки тому, що зоряна система, до якоi належав Термiнус, була розташована над площиною Галактики, ii, Галактику, було видно не зовсiм збоку. Вона мала вигляд дуже скороченоi в ракурсi подвiйноi спiралi зi звивистими розривами темних туманностей, що мережили свiтний край з боку Термiнуса. Кремова iмла ядра – вiддаленого та стиснутого вiдстанню – здавалася дрiб’язком. Пелорат святобливо прошепотiв: – Ви мали рацiю. Я нiколи не бачив ii такою. Я й не уявляв, що в нiй стiльки деталей. – А як би ви уявили? Коли мiж вами та нею атмосфера, цю зовнiшню частину побачити неможливо. Ви навряд би побачили ядро з поверхнi Термiнуса. – Як шкода, що ми бачимо ii так, майже фронтально. – Це необов’язково. Комп’ютер може показати ii в будь-якiй позицii. Менi лише потрiбно висловити бажання – можна навiть не вголос. Змiнити координати! Це зусилля волi аж нiяк не можна було вважати точною командою. Однак зображення Галактики почало повiльно змiнюватися, його розум спрямовував комп’ютер i змушував його робити те, що вiн бажав. Галактика повiльно розверталася, i тепер ii можна було бачити пiд прямим кутом до галактичноi площини. Вона розгорталася, наче гiгантський свiтний вир iз кривими темряви, вузликами яскравого свiтла й майже безформним полум’ям у центрi. Пелорат запитав: – Як може комп’ютер бачити зi свого положення в космосi те, що розташоване, мабуть, бiльше нiж за п’ятдесят тисяч парсекiв звiдси? – А потiм додав, придушуючи свiй шепiт: – Вибачте менi, будь ласка, що я запитую. Я нiчого про все це не знаю. Тревiз вiдповiв: – Про цей комп’ютер я знаю майже так само мало, як i ви. Але навiть простий комп’ютер може налаштовувати координати й показувати Галактику в будь-якiй позицii, починаючи з тiеi, яку вiн вважае за природну, тобто тiеi, яку можна бачити з конкретноi локацii комп’ютера в космосi. Звичайно, вiн використовуе лише ту iнформацiю, яку може зчитати, тож коли зображення стае ширшим, ми можемо помiтити пробiли й розмитi мiсця. Але зараз… – Так? – Ми бачимо чудове зображення. Гадаю, що цей комп’ютер оснащено повною мапою Галактики, тому вiн може з однаковою легкiстю показувати ii з будь-якоi точки. – Як це – «повною мапою»? – У його банках пам’ятi, ймовiрно, е просторовi координати кожноi зiрки. – Кожноi? – Пелорат здавався враженим. – Ну, можливо, не всiх трьохсот мiльярдiв. Але тут точно е данi про зiрки, що освiтлюють населенi планети, i, мабуть, про кожну зiрку спектрального класу К i яскравiше. А це означае щонайменше сiмдесят п’ять мiльярдiв. – Про кожну зiрку населеноi системи? – Не закладуся, можливо, i не про кожну. Усе ж таки за часiв Гарi Селдона iснувало двадцять п’ять мiльйонiв населених систем – що здаеться величезною кiлькiстю, але насправдi це лише одна зiрка з кожних дванадцяти тисяч. А потiм, протягом п’яти столiть пiсля Селдона, повний крах Імперii не спинив подальшоi колонiзацii. Думаю, вiн радше сприяв iй. Є ще багато придатних для життя планет, якi можна заселити, тож тепер iх може бути й тридцять мiльйонiв. Можливо, що й не всi з нових планет е в реестрах Фундацii. – А старi? Вони точно мають там бути, без винятку. – Гадаю, що так. Звичайно, я не можу цього гарантувати, але я був би здивований, якби якась давно населена система уникла облiку. Чекайте, я вам дещо покажу, якщо менi вдасться добре впоратися з комп’ютером. Руки Тревiза трохи стиснулися й нiби затонули в комп’ютерних «обiймах». Можливо, у цьому не було потреби; може, йому варто було лише спокiйно й мимохiдь подумати: «Термiнус!» Вiн справдi про це подумав, i у вiдповiдь на самому краечковi виру засяяв червоний дiамант. – Це наше сонце, – захоплено сказав вiн. – Зiрка, навколо якоi обертаеться Термiнус. – Ах, – вiдгукнувся Пелорат тихим тремтливим голосом. У самiсiнькому серцi Галактики, проте збоку вiд центральноi туманностi, у рясному гронi зiрок, спалахнула яскраво-жовта цяточка свiтла. Вона була розташована значно ближче до того краю Галактики, де був Термiнус, нiж до iншоi сторони. – А це, – сказав Тревiз, – сонце Трентора. Почулося iнше зiтхання, а потiм Пелорат запитав: – Ви впевненi? Про Трентор завжди говорять як про планету, розташовану в центрi Галактики. – Так i е в певному сенсi. Вiн розмiщений дуже близько до центру – рiвно настiльки, щоб усе-таки бути придатним для життя. Вiн ближчий до центру за будь-яку iншу велику населену систему. Фактичний центр Галактики – це чорна дiра масою майже в мiльйон зiрок, вельми гаряче мiсце. Як нам вiдомо, у фактичному центрi немае нiякого життя i, можливо, просто не може бути. Трентор розташований у найглибшому пiдкiльцi спiрального рукава, i повiрте менi, якби ви змогли побачити його нiчне небо, то подумали б, що вiн у центрi Галактики. Його оточено надзвичайно рясним скупченням зiрок. – Ви колись були на Тренторi, Голане? – запитав Пелорат з явною заздрiстю в голосi. – Узагалi-то нi, але я бачив голографiчнi зображення його неба. Тревiз похмуро вдивлявся в Галактику. Пiд час видатних пошукiв Другоi Фундацii за часiв Мула всi гралися з галактичними мапами. Скiльки всього написано та зафiльмовано на цю тему! А все тому, що ще на початку Гарi Селдон сказав, що Другу Фундацiю буде засновано «на iншому кiнцi Галактики», назвавши це мiсце «краем зiрок». На iншому кiнцi Галактики! Щойно Тревiз про це подумав, у полi зору постала тонка синя лiнiя, що простягнулася вiд Термiнуса через чорну дiру в центрi Галактики до iншого ii краю. Тревiз ледь не пiдскочив. Вiн не вiддавав команди накреслити лiнiю, але подумав про неi достатньо чiтко, i для комп’ютера цього виявилося досить. Але, звичайно ж, цей прямолiнiйний маршрут до протилежного краю Галактики не обов’язково мав указувати на «iнший кiнець», про який говорив Селдон. Це Аркадi Дарелл (якщо вiрити ii автобiографii) використала фразу «коло не мае кiнця» для позначення того, що тепер усi сприймали як iстину. І хоча Тревiз вiдразу ж спробував придушити цю думку, комп’ютер виявився для нього зашвидким. Синя лiнiя зникла й змiнилася на коло, що акуратно облямовувало Галактику синiм i проходило через багряно-червону цятку сонця Термiнуса. Коло не мае кiнця, i якщо коло починалося на Термiнусi, то, шукаючи iнший кiнець, ми просто повернулися б на Термiнус, де й знайшли Другу Фундацiю, яка населяла той самий свiт, що й Перша. Але якщо насправдi ii не знайшли – якщо так зване викриття Другоi Фундацii було iлюзiею, – що тодi? Що, крiм прямоi лiнii та кола, мало б сенс? Пелорат сказав: – Ви створюете iлюзii? Навiщо там це сине коло? – Я просто випробував пульт управлiння. Ви б хотiли виявити, де розташована Земля? На пару секунд запанувала тиша, а тодi Пелорат сказав: – Ви жартуете? – Нi. Я спробую. Вiн спробував. Нiчого не трапилося. – Вибачте, – сказав Тревiз. – Їi там немае? Землi? – Можливо, я неправильно сформулював свою команду, але навряд. Найпевнiше, Землi просто немае в списку важливих об’ектiв комп’ютера. Пелорат сказав: – Можливо, вона там пiд iншим iменем. Тревiз вiдразу ж пiдскочив: – Пiд яким iншим iменем, Янове? Пелорат нiчого не вiдповiв, i Тревiз усмiхнувся в темрявi. Вiн подумав, що, можливо, усе йде як треба. Треба просто вiдпустити ситуацiю на якийсь час. Дати iй дозрiти. Вiн навмисно змiнив тему й сказав: – Цiкаво, чи можемо ми керувати часом. – Часом! Як? – Галактика обертаеться. Термiнусу потрiбно майже пiвмiльярда рокiв, щоб колись наблизитися до великого кола Галактики. Зiрки, якi розташованi ближче до центру, звичайно ж, завершують цю подорож набагато швидше. Рух кожноi зiрки вiдносно центральноi чорноi дiри може бути зафiксовано в комп’ютерi, i якщо це так, то можна змусити комп’ютер помножити кожен рух на мiльйони разiв i зробити цей ефект обертання помiтним. Я можу спробувати. Вiн зробив це, i його м’язи мимоволi напружилися, поки вiн напружував свою силу волi, нiби тримаючись за Галактику й прискорюючи ii, крутячи, змушуючи обертатися всупереч величезному опору. Галактика рухалася. Повiльно та могутньо вона крутилася в напрямку, що мав би працювати на стискання ii спiральних рукавiв. Коли вони спостерiгали, час минав неймовiрно швидко – фальшивий, штучний час, – i з його плином зiрки ставали ефемерними. Деякi з бiльших – то тут, то там – червонiли i яскравiшали, виростаючи в червоних гiгантiв. А тодi якась зiрка в центральних групах безшумно вибухала слiпучим полум’ям, на крихiтну часточку секунди затьмарюючи Галактику й зникаючи. Вiдтак те саме робила iнша в одному зi спiральних рукавiв, а тодi ще одна, неподалiк вiд неi. – Надновi, – сказав Тревiз трохи тремтливим голосом. Невже комп’ютер мiг точно передбачити, якi зiрки вибухнуть i коли? Чи вiн просто використовував якусь спрощену модель, що мала показувати зоряне майбутне не точно, а в загальних обрисах? Пелорат хрипко прошепотiв: – Галактика на вигляд наче жива iстота, що повзе крiзь космос. – Так i е, – вiдповiв Тревiз, – але я втомився. Поки я не навчуся робити це з меншою напругою, я не збираюся довго грати в такi iгри. Вiн розслабився. Галактика сповiльнилася, тодi зупинилася й почала нахилятися, аж доки не набула того вигляду збоку, який мала спочатку. Тревiз заплющив очi й глибоко вдихнув. Вiн добре розумiв, що позаду них зiщулюеться Термiнус i навколо зникають останнi помiтнi шматочки атмосфери. Вiн знав про кораблi, що заповнюють близький до Термiнуса космос. Йому не спало на думку перевiрити, чи е щось особливе в якомусь iз цих кораблiв. Може, там був зорелiт iз гравiтацiйним двигуном, як у нього, що повторював його траекторiю точнiше, нiж допускала випадковiсть? 5. Спiкер 1 Трентор! Протягом восьми тисяч рокiв вiн був столицею величезного та могутнього полiтичного утворення, що охоплювало дедалi бiльший союз планетних систем. Потiм, упродовж дванадцяти тисяч рокiв, – столицею полiтичного утворення, що простягалося на всю Галактику. Вiн був центром, серцем, уособленням Галактичноi Імперii. Неможливо було думати про Імперiю, не думаючи про Трентор. Трентор не досяг свого матерiального розквiту, аж доки Імперiя не опинилася на останнiй стадii свого занепаду. Справдi, нiхто не помiчав, що Імперiя втратила свою наполегливiсть, свiй погляд у майбутне, тому що Трентор виблискував сяйвом металу. Його зростання досягло тоi межi, коли вiн став мiстом, що оточувало планету. Чисельнiсть його населення закон стабiлiзував на межi сорока п’яти мiльярдiв, i единi зеленi дiлянки на його поверхнi були розташованi в iмператорському палацi та в комплексi Галактичного унiверситету й Бiблiотеки. Суходiльну поверхню Трентора вкривав метал. Його пустелi та родючi територii було однаково засипано й перетворено на людськi мурашники, адмiнiстративнi джунглi, комп’ютеризованi хитросплетiння, величезнi сховища харчiв i запчастин. Його гiрськi хребти було утрамбовано, а глибокi ущелини – засипано. Нескiнченнi коридори мiста проповзли пiд континентальними шельфами, а океани стали величезними пiдземними аквакультурними резервуарами – едине (i незадовiльне) джерело iжi та мiнералiв. Сполучення iз Зовнiшнiми Свiтами, вiд яких Трентор отримував потрiбнi йому ресурси, трималося на його тисячах космопортiв, десяти тисячах бойових кораблiв, сотнi тисяч торговельних кораблiв, мiльйонi космiчних вантажних суден. Жодне таке велике мiсто настiльки грунтовно не перероблювало вiдходи. Жодна з планет Галактики нiколи не використовувала так багато сонячноi енергii i так сильно не перебирала мiри, щоб позбутися надлишкового тепла. Блискучi рефлектори витягувалися в розрiджений верхнiй шар атмосфери на нiчному боцi й ховались у металевому мiстi на денному. Коли планета оберталася, рефлектори поступово пiднiмалися з настанням ночi й опускалися з настанням дня. Тому Трентор завжди мав штучну асиметрiю, яка була для нього майже символом. Чи керував вiн у цей момент розквiту Імперiею? Керував, i погано, але нiхто й нiщо не змогло б керувати Імперiею добре. Імперiя була надто великою, щоб нею можна було управляти з одного свiту – навiть за часiв найактивнiшого з iмператорiв. Та як iще мiг керувати Трентор, коли в часи занепаду iмператорською короною торгували лицемiрнi полiтики й недоумкуватi нездари, а бюрократiя стала субкультурою корумпованих? Та навiть у найгiршу пору ця структура мала в собi певну цiннiсть. Галактичною Імперiею неможливо було б управляти без Трентора. Імперiя неухильно розвалювалася, але доки Трентор був Трентором, ядро Імперii жило й зберiгало гордий дух тисячолiть, традицiй, влади й пiднесення. Лише коли сталося немислиме – коли Трентор нарештi впав i його було розграбовано; коли його громадян вбивали мiльйонами й ще мiльярди iх залишали вмирати вiд голоду; коли його могутню металеву оболонку було пошрамовано, пробито та розплавлено атакою «варварського» флоту, – лише тодi стали вважати, що Імперiя впала. Уцiлiлi мешканцi колись великого свiту знищили те, що залишилося, i за поколiння Трентор було перетворено з найвеличнiшоi планети в iсторii людськоi раси на незбагненне плетиво руiн. Це сталося майже два з половиною столiття тому. У рештi Галактики колишнiй Трентор ще й досi не забули. Вiн житиме завжди – як улюблене мiсце дii iсторичних романiв, улюблений символ та спогад минулого, улюблене слiвце для таких приказок, як «Усi зорельоти сiдають на Тренторi», «Це все одно, що шукати когось на Тренторi» i «Схожий не бiльше, нiж на Трентор». У рештi Галактики… Але на самому Тренторi все було не так! Тут уже забули про старий Трентор. Металевi моря на поверхнi зникли майже повсюдно. Тепер Трентор був малозаселеним свiтом самодостатнiх фермерiв, мiсцем, куди рiдко прилiтали торговельнi кораблi, а коли й прилiтали, то зустрiчали iх не дуже приязно. Саме слово «Трентор», хоча й залишалося в офiцiйному вжитку, зникло з народноi мови. Нинiшнi тренторiанцi називали його «Ім’я», що в перекладi з iхнього дiалекту означало «домiвка» за галактичним стандартом. Квiндор Шандесс думав про все це й багато iншого, тихо сидячи в приемному напiвсонному станi, що давав його думкам текти своiм неорганiзованим ходом. Вiн був Першим Спiкером Другоi Фундацii протягом вiсiмнадцяти рокiв i цiлком мiг протриматися на цiй посадi ще рокiв десять або дванадцять, якщо його розум ще буде достатньо жвавий i вiн зможе й далi плести полiтичнi iнтриги. Перший Спiкер був аналогом, дзеркальним вiдображенням мера Термiнуса, який правив Першою Фундацiею, але якi ж вони були рiзнi! Мера Термiнуса знала вся Галактика, тому Перша Фундацiя була вiдома всiм свiтам як просто Фундацiя. Першого Спiкера Другоi Фундацii знали лише його колеги. Та все ж саме Друга Фундацiя, що перебувала пiд керiвництвом Шандесса та його попередникiв, тримала у своiх руках справжню владу. Перша Фундацiя була неперевершеною у сферi матерiальноi потуги, технологiй, зброi. Друга Фундацiя була головною в царинi розумовоi влади, свiдомостi, здатностi керувати. Якби мiж ними стався якийсь конфлiкт, то чи не все одно, скiльки кораблiв i зброi в Першоi Фундацii, якщо Друга може контролювати уми тих, хто управляе кораблями та зброею? Але як довго вiн зможе насолоджуватись усвiдомленням своеi таемноi влади? Вiн був двадцять п’ятим Першим Спiкером, i термiн його перебування на цiй посадi вже трохи перевищував середньостатистичний. Можливо, йому не варто було чiплятися за владу й утримувати молодших претендентiв подалi? Був Спiкер Гендiбал, найкмiтливiший та найновiший у Списку. Цей вечiр вони проведуть разом, i Шандесс iз нетерпiнням очiкував цього моменту. Чи слiд йому очiкувати й того, що Гендiбал одного дня може його заступити? Вiдповiдь на це питання полягала в тому, що Шандесс насправдi й не думав залишати свою посаду. Вiн надто сильно ii любив. Вiн був старий, але досi мiг iдеально виконувати своi обов’язки. Його волосся було сиве, але завжди свiтлого кольору; вiн носив зачiску завдовжки в дюйм, тож колiр мало що значив. Очi його були вицвiлого блакитного кольору, а одяг вiдповiдав одноманiтному стилю тренторiанських фермерiв. За бажання Перший Спiкер мiг змiшатися з гамiшами, проте досi мав би свою приховану силу. Йому достатньо було в будь-який момент зосередити свiй погляд i розум – i вони дiяли б згiдно з його волею й нiчого б потiм не згадали. Таке траплялося зрiдка. Майже нiколи. Золотим правилом Другоi Фундацii було: «Не роби нiчого, як не мусиш, а коли мусиш, то вагайся». Перший Спiкер тихо зiтхнув. Життя в старому Унiверситетi, неподалiк вiд якого розкинулися похмурi та величнi руiни Імператорського палацу, спонукало час вiд часу замислюватися, чи аж таким золотим було це правило. За часiв Великоi Руiни золоте правило опинилося на межi знехтування. Неможливо було врятувати Трентор, не пожертвувавши водночас планом Селдона, спрямованим на заснування Другоi Імперii. Було б гуманно зберегти життя сорока п’яти мiльярдiв людей, але це неможливо було б зробити, не зберiгши ядра Першоi Імперii, що, своею чергою, лише вiдтермiнувало б фiнал. А також могло б призвести до ще бiльшого руйнування через кiлька столiть, i, можливо, Друга Імперiя вже не постала б нiколи. Найдавнiшi Першi Спiкери працювали над чiтко спрогнозованою Руiною десятилiттями, але не знайшли жодного рiшення, що забезпечило б i порятунок Трентора, i остаточне створення Другоi Імперii. Потрiбно було обрати менше зло – i Трентор загинув! Другофундаторам того часу вдалося – ходячи по краю прiрви – зберегти комплекс Галактичного унiверситету й Бiблiотеки, i це назавжди посiяло в iхнiх лавах почуття провини. Хоча нiхто й не довiв, що збереження цього комплексу призвело до блискавичного зростання Мула, представники Другоi Фундацii завжди iнтуiтивно вiдчували, що мiж цими фактами е якийсь зв’язок. Як близько тодi все було до краху! Та все ж пiсля десятилiть Руiни та правлiння Мула настала Золота доба Другоi Фундацii. До цього, понад два з половиною столiття пiсля смертi Селдона, Друга Фундацiя ховалася в Бiблiотецi, наче крiт, прагнучи лише не потрапляти на очi представникам Імперii. Вони працювали бiблiотекарями в суспiльствi, що переживало занепад i дедалi менше дбало про Галактичну бiблiотеку, що дедалi менше вiдповiдала назвi. Ту назву, своею чергою, дедалi менше використовували, а це якнайкраще вiдповiдало призначенню Другоi Фундацii. Таке життя було ганебне. Вони просто зберiгали План, поки на краю Галактики Перша Фундацiя боролася за свое iснування iз завжди сильнiшими ворогами, не отримуючи вiд Другоi допомоги та й узагалi нiчого про неi не знаючи. Саме Велика Руiна звiльнила Другу Фундацiю – це було ще однiею причиною (молодий i смiливий Гендiбал нещодавно сказав, що це було головною причиною), чому Руiнi дозволили тривати. Пiсля Великоi Руiни Імперiя зникла, i вiдтодi вцiлiлi мешканцi Трентора нiколи не заходили на територiю Другоi Фундацii без запрошення. Другофундатори стежили, щоб комплекс Галактичного унiверситету та Бiблiотеки, який пережив Руiну, пережив i Велике Вiдродження. Розламаний палац теж було збережено. Металеву оболонку розiбрали майже скрiзь на планетi. Великi та нескiнченнi коридори розкривали, засипали, вигинали, руйнували, iгнорували; усе опинилося пiд скелями та грунтом – усе, крiм цих мiсць, де метал i досi оточував стародавнi простори просто неба. Їх можна було сприймати як розкiшний меморiал величi, усипальницю Імперii, але для тренторiанцiв – гамiшiв – це були мiсця, населенi привидами, якi краще не турбувати. Лише другофундатори ступали цими стародавнiми коридорами чи торкалися блискучого титану. Та навiть так усе ледве не зiйшло на пси через Мула. Мул справдi був на Тренторi. А що, якби вiн виявив природу свiту, у якому перебував? Його матерiальна зброя була набагато потужнiша за ту, якою володiла Друга Фундацiя, а ментальна майже дорiвнювала iй. Представникiв Другоi Фундацii завжди зупиняла необхiднiсть робити лише те, що вони мусять, i розумiння того, що майже будь-яка надiя на перемогу в безпосередньому бою може в пiдсумку означати серйознiшу втрату. Якби не Бейта Дарелл та ii стрiмкi дii… І це теж сталося без допомоги Другоi Фундацii. А потiм Золота доба, коли тогочаснi Першi Спiкери якось знайшли спосiб стати активними, зупинивши Мула на шляху завоювань i нарештi встановивши контроль над його розумом; а тодi зупинивши й саму Першу Фундацiю, коли та стала занадто обережною i допитливою щодо природи та сутi Другоi. Прiм Палвер, дев’ятнадцятий Перший Спiкер i найвидатнiший з них усiх, став тим, кому вдалося покласти край усiй цiй загрозi й – не без жахливоi жертви – урятувати план Селдона. А тепер, уже протягом ста двадцяти рокiв, Друга Фундацiя знову, як i ранiше, ховалася в населенiй привидами частинi Трентора. Вони ховалися вже не вiд iмперцiв, а й далi вiд Першоi Фундацii, яка стала майже такою великою, як колись Галактична Імперiя, – i ще величнiшою в технологiчнiй царинi. Очi Першого Спiкера заплющилися в приемному теплi, i вiн занурився в примарний стан галюцинаторних переживань, що розслабляли його й не були цiлковито анi снами, анi свiдомими думками. Годi смутку. Усе буде добре. Трентор i досi столиця Галактики, адже тут розташована Друга Фундацiя, яка мае бiльшу владу, нiж будь-коли мав Імператор. Першу Фундацiю стримуватимуть, скеровуватимуть, i вона рухатиметься правильним шляхом. Хоч би якими загрозливими були iхнi кораблi та зброя, вони не втнуть нiчого, доки розум iхнiх лiдерiв можна буде за потреби контролювати. І Друга Імперiя постане, але зовсiм не така, як Перша. Це буде Федеративна Імперiя, частини якоi матимуть право на значне самоврядування, тож тут не буде видимоi сили й фактичноi слабкостi унiтарного централiзованого уряду. Ця нова iмперiя буде вiльнiшою, гнучкiшою, здатною краще витримати напругу, i нею завжди – завжди – iз тiнi керуватимуть чоловiки та жiнки Другоi Фундацii. Трентор тодi й далi буде столицею, i завдяки своiм сорока тисячам психоiсторикiв стане могутнiший, нiж колись iз сорока п’ятьма мiльярдами населення. Перший Спiкер рiзко прокинувся. Сонце опустилося нижче до обрiю. Вiн щось бурмотiв? Щось сказав уголос? Якщо Друга Фундацiя мала багато знати й мало говорити, Спiкери при владi – знати бiльше, а говорити менше, то Перший Спiкер мусив знати найбiльше й говорити найменше. Вiн криво посмiхнувся. Було так спокусливо стати патрiотом Трентора – бачити всю мету Другоi Імперii як встановлення його гегемонii. Селдон про це попереджав; вiн навiть це передбачив за п’ять столiть до того, як це могло статися. Але Перший Спiкер спав недовго. Час для вiзиту Гендiбала ще не настав. Шандесс iз нетерпiнням чекав цiеi особистоi зустрiчi. Гендiбал був достатньо юний, щоб глянути на План свiжими очима, i достатньо проникливий, щоб побачити непомiтне для iнших. Цiлком можливо, що слова юнака могли дати Шандессовi якийсь урок. Нiхто не знав напевно, яку користь отримав Прiм Палвер – сам великий Палвер – того дня, коли молодий Кол Бенджоам, якому ще не виповнилося й тридцяти, прийшов до нього поговорити про можливi способи врегулювати ситуацiю з Першою Фундацiею. Бенджоам, якого пiзнiше визнали найвидатнiшим теоретиком вiд часiв Селдона, нiколи не говорив про цю аудiенцiю, але зрештою став двадцять першим Першим Спiкером. Дехто приписував великi здобутки адмiнiстрацii Палвера саме Бенджоамовi. Шандесс розважав себе, думаючи про те, що може сказати Гендiбал. Зазвичай кмiтливi юнаки, якi вперше зустрiчалися сам на сам з Першим Спiкером, викладали всi своi тези в першому ж реченнi. Вони нiколи не просили цiеi першоi аудiенцii заради чогось тривiального – чогось, що зруйнувало б усю iхню подальшу кар’еру, якби вони продемонстрували Першому Спiкеровi свою легковажнiсть. Гендiбал побачився з ним через чотири години. Юнак не виявляв нервовостi. Вiн спокiйно чекав, поки Шандесс заговорить першим. Шандесс сказав: – Спiкере, ви просили про особисту зустрiч з важливого питання. Чи не були б ви ласкавi пiдсумувати його для мене? І Гендiбал спокiйно, нiби розповiдаючи, що тiльки-но з’iв на обiд, вiдповiв: – Перший Спiкере, план Селдона не мае сенсу. 2 Для вiдчуття власноi важливостi Стор Гендiбал не потребував пiдтвердження вiд iнших. Вiн уже не пригадував часiв, коли не знав, що незвичайний. Гендiбал був десятирiчним хлопчиком, коли його завербував до Другоi Фундацii один агент, який виявив потенцiйнi можливостi його розуму. Потiм вiн досяг дивовижних успiхiв у навчаннi й потягнувся до психоiсторii так, як зорелiт – до гравiтацiйного поля. Пiд впливом цього потягу вiн так само «входив у вiраж», виокремлюючи з тексту Селдона головне, тодi як iншi його однолiтки просто намагалися розв’язати диференцiальнi рiвняння. Коли Гендiбаловi виповнилося п’ятнадцять, вiн вступив до Галактичного унiверситету Трентора (так офiцiйно перейменували Унiверситет Трентора) пiсля спiвбесiди, де на запитання про мрii впевнено вiдповiв: «Стати Першим Спiкером до сорока рокiв». Його не турбувало, що вiн прагне крiсла Першого Спiкера, не маючи вiдповiдноi квалiфiкацii. Те, що вiн так чи iнакше ii здобуде, здавалося йому беззаперечним. Вiн поставив собi за мету здобути ii в молодостi. Навiть Прiмовi Палверу пiд час вступу на посаду було сорок два. Коли Гендiбал це сказав, вираз обличчя iнтерв’юера трохи змiнився, але юнак уже вiдчував психомову й змiг витлумачити цю змiну. Вiн знав так точно, нiби про це оголосив сам iнтерв’юер, що в його особовiй справi з’явиться маленька примiтка про те, що ним буде важко манiпулювати. Так, звiсна рiч! Гендiбал мав намiр стати людиною, якою важко буде манiпулювати. Тепер йому було тридцять. За два мiсяцi йому виповниться тридцять один, i вiн уже член Ради Спiкерiв. Щоб стати Першим Спiкером, йому знадобиться щонайбiльше дев’ять рокiв, i вiн знав: йому це вдасться. Ця зустрiч з нинiшнiм Першим Спiкером мала важливе значення для його планiв, i, щоб справити належне враження, вiн не шкодував зусиль, удосконалюючи свое володiння психомовою. Коли двое Спiкерiв Другоi Фундацii спiлкуються одне з одним, iхня мова не схожа на жодну iншу в Галактицi. Це мова i швидких жестiв, i слiв, i змiн психiчного стану, що iх фiксують одне в одного спiврозмовники. Стороння людина мало що почула б iз цiеi розмови, якщо щось би почула взагалi, але за короткий час такi спiврозмовники можуть обмiнятися багатьма думками, i точний змiст цiеi розмови неможливо буде передати нiкому, окрiм iншого Спiкера. Мова Спiкерiв мала свою перевагу у швидкостi та безмежнiй точностi, але ii недолiком було те, що замаскувати своi думки було майже неможливо. Гендiбал знав власну думку про Першого Спiкера. Вiн вважав, що Перший Спiкер – це чоловiк, розумовий розквiт якого вже позаду. Перший Спiкер, на думку Гендiбала, не очiкував жодноi кризи й не був готовий до неi, до того ж якби така криза й постала, йому забракло б вправностi з нею впоратися. За всiеi доброзичливостi та приязностi Шандесса вiн був саме тим, iз чого постае катастрофа. Гендiбаловi доводилося приховувати все це не лише в словах, жестах i мiмiцi, а й навiть у думках. Вiн не знав достатньо ефективного способу не дати Першому Спiкеру вловити його настрiй. Не вдавалося Гендiбаловi уникнути й розумiння того, що вiдчувае до нього Перший Спiкер. За привiтнiстю та доброзичливiстю – доволi помiтними й достатньо щирими – Гендiбал чув десь удалинi поблажливiсть i веселощi й не давав собi виявити у вiдповiдь обурення або виявляв його якомога менше. Перший Спiкер усмiхнувся й вiдкинувся в крiслi. Вiн не ставив ноги на стiл, але продемонстрував потрiбну сумiш самовпевненоi невимушеностi й неформальноi приязностi – якраз стiльки, щоб Гендiбал не мав упевненостi в тому, яке враження справила його заява. Оскiльки Гендiбаловi не запропонували сiсти, набiр дiй i поз, спрямованих на зменшення цiеi невпевненостi, було для нього обмежено. Перший Спiкер не мiг цього не розумiти. Шандесс сказав: – План Селдона не мае сенсу? Що за дивовижна заява! Чи переглядали ви нещодавно Головний Випромiнювач, Спiкере Гендiбал? – Я часто його вивчаю, Перший Спiкере. Це для мене i обов’язок, i втiха. – А ви часом не вивчаете лише тi порцii даних, що перiодично з’являються у вашому полi зору? Ви спостерiгаете за ним у мiкрорежимi – система рiвнянь тут, струмочок поправок там? Звичайно, це дуже важливо, але я завжди вважав, що час вiд часу бачити весь напрямок руху – чудова вправа. Вивчати Головний Випромiнювач акр за акром корисно, але коли дивишся на нього як на континент, це надихае. Чесно кажучи, Спiкере, я вже й сам давно цього не робив. Долучитеся до мене? Гендiбал не наважився на занадто довгу паузу. Це потрiбно зробити легко й весело чи не робити взагалi. – Це було б для мене честю й утiхою, Перший Спiкере. Перший Спiкер натиснув на важiль збоку столу. Такий стiл був у кабiнетi кожного Спiкера, i той, що стояв у кабiнетi Гендiбала, був нiчим не гiрший за той, що належав Шандессовi. У всiх своiх зовнiшнiх проявах – у тих, що не мали значення, – Друга Фундацiя була егалiтарним суспiльством. Насправдi едина офiцiйна прерогатива Першого Спiкера була виражена в його титулi – вiн завжди говорив першим. З натисканням важеля в кiмнатi потемнiшало, але майже вiдразу темряву наповнило якесь тьмяне перлинне свiтло. Обидвi довгi стiни стали спочатку жовтавими, вiдтак – яскравiшими й бiлiшими, i нарештi на них проявилися акуратно видрукуванi рiвняння – такi малi, що iх нелегко було прочитати. – Якщо ви не заперечуете, – сказав Перший Спiкер, своiм тоном даючи зрозумiти, що не дозволить жодних заперечень, – ми зменшимо зображення, щоб якомога бiльше побачити за один раз. Чiткий шрифт звузився до рядкiв завтовшки з трiщинку, чорних звивин на перлинному фонi. Перший Спiкер натиснув клавiшi на маленькiй консолi, вбудованiй у пiдлокiтник його крiсла. – Ми перенесемося на початок – у часи Гарi Селдона – i налаштуемо пристрiй на маленькi рухи. Ми вiдрегулюемо його так, щоб за один раз бачити лише десятилiття розвитку подiй. Це дае дивовижне вiдчуття потоку iсторii i не вiдволiкае деталями. Цiкаво, чи ви колись це робили? – Саме в такий спосiб – нiколи, Перший Спiкере. – Раджу. Це пречудове вiдчуття. Подивiться, який нещiльний чорний вiзерунок на початку. У першi кiлька десятилiть було небагато альтернатив. Однак iз часом точки розгалуження експоненцiйно збiльшуються. З обранням конкретноi гiлки в майбутньому зникала широка матриця iнших гiлок, iнакше все швидко вийшло б з-пiд контролю. Звичайно, маючи справу з майбутнiм, ми мусимо уважно ставитися до того, на зникнення яких iмовiрностей покладаемося. – Я знаю, Перший Спiкере. – У словах Гендiбала з’явилася сухiсть, яку вiн не змiг вилучити повнiстю. Перший Спiкер нiяк не зреагував. – Звернiть увагу на звивистi рядки червоних символiв. Ось шаблон для них. Судячи з усього, вони iснують довiльно, тому що кожен Спiкер здобувае свое мiсце, додаючи покращення до первинного плану Селдона. Здавалося б, неможливо передбачити, де можна буде легко додати покращення чи де конкретний спiкер застосуе своi iнтереси або вправнiсть. Та все ж я вже давно пiдозрюю, що змiшування чорних лiнiй Селдона та червоних лiнiй Спiкерiв вiдбуваеться за суворим законом, що сильно залежить вiд часу й мало вiд чого iншого. Гендiбал спостерiгав, як минали роки i як чорнi та червонi рядки сплiталися в ледь не гiпнотичному вiзерунку. Сам цей вiзерунок, звичайно, мало що значив. Значення мали символи, з яких вiн складався. То тут, то там виникав, випинаючись назовнi, яскраво-синiй струмочок; вiн розгалужувався, ставав помiтним, а вiдтак губився в чорному чи червоному. – Синя Девiацiя, – вимовив Перший Спiкер, i простiр мiж ними заповнила огида, що походила вiд обох. – Ми фiксуемо ii знову й знову та зрештою прийдемо до Столiття девiацiй. Воно настало. Можна було точно сказати, коли саме руйнiвний феномен Мула миттево заповнив Галактику, бо Головний Випромiнювач раптово заряснiв синiми ручаями, що здебiльшого починалися i розгалужувалися, а не обривалися, аж доки сама кiмната не забарвилася синiм, бо лiнii потовщали та вкрили стiну дедалi яскравiшим забрудненням. (Це було едине придатне слово.) Вони досягли свого пiка, потiм зблякли, потоншали й впродовж столiття рухалися разом, аж доки наприкiнцi нього не перетворилися на тоненьку цiвку. Коли столiття добiгло кiнця i План повернувся до чорних та червоних кольорiв, стало ясно, що там доклав свою руку Прiм Палвер. Уперед, уперед… – А це сучаснiсть, – спокiйно сказав Перший Спiкер. Уперед, уперед… Потiм лiнii звузилися й виник справжнiй вузол тiсно пов’язаних чорних лiнiй з невеличкими вкрапленнями червоного. – Це заснування Другоi Імперii, – сказав Перший Спiкер. Вiн вимкнув Головний Випромiнювач, i кiмнату залило звичайне свiтло. – Це був емоцiйний досвiд, – сказав Гендiбал. – Так, – усмiхнувся Перший Спiкер, – i ви намагаетеся не визначати цю емоцiю настiльки, наскiльки це для вас можливо. Це не мае значення. Дозвольте менi звернути увагу на деякi моменти. Спочатку ви можете помiтити, що пiсля часу Прiма Палвера – iнакше кажучи, упродовж останнiх дванадцяти десятилiть – майже не було Синьоi Девiацii. Тодi звернiть увагу, що в наступнi п’ять столiть немае нiяких обгрунтованих iмовiрностей виникнення девiацiй вище вiд п’ятого класу. Також ви можете помiтити, що ми вже почали вносити психоiсторичнi уточнення в час пiсля заснування Другоi Імперii. Як ви, поза сумнiвом, знаете, Гарi Селдон, хоча й був незрiвнянним генiем, не був, та й не мiг бути всезнавцем. Ми вдосконалили його знання. Нинi ми знаемо про психоiсторiю бiльше, нiж вiн, iмовiрно, мiг коли-небудь знати. Селдон завершив своi розрахунки Другою Імперiею, а ми ведемо iх далi. Насправдi, уже пробачте на словi, цей новий Гiперплан, який охоплюе перiод пiсля заснування Другоi Імперii, е здебiльшого справою моiх рук, i саме вiн привiв мене на теперiшню посаду. Я розповiдаю вам усе це, щоб позбавити себе непотрiбних дискусiй. Як тепер ви можете дiйти висновку, що план Селдона не мае сенсу? Вiн без дефектiв. Сам лише факт, що вiн пережив Столiття девiацiй – з усiею належною повагою до генiя Палмера, – е найкращим доказом його бездоганностi. То в чому ж, молодий чоловiче, полягае та слабкiсть, що змусила вас заявити, нiби План не мае сенсу? Гендiбал стояв, зберiгаючи пряму й тверду поставу. – Маете рацiю, Перший Спiкере. План Селдона не мае дефектiв. – То ви берете своi слова назад? – Нi, Перший Спiкере. Брак дефектiв i е його недолiком. Його бездоганнiсть фатальна! 3 Перший Спiкер незворушно дивився на Гендiбала. Вiн навчився контролювати своi вислови, i йому було весело спостерiгати за недосвiдченiстю Гендiбала в цьому аспектi. Пiд час кожноi розмови цей молодик з усiх сил намагався приховати своi почуття, але щоразу виказував iх повнiстю. Шандесс безпристрасно вивчав спiврозмовника. То був худий молодий чоловiк, зросту трохи вищого за середнiй, з тонкими губами та кiстлявими, неспокiйними руками. У його темних, невеселих очах, здавалося, жеврiв вогонь. Перший Спiкер розумiв: цього чоловiка важко переконати в тому, що вiн помиляеться. – Ви говорите парадоксами, Спiкере, – сказав вiн. – Це здаеться парадоксом, Перший Спiкере, тому що в планi Селдона багато такого, що ми сприймаемо як належне й не ставимо пiд сумнiв. – І що ж ви ставите пiд сумнiв? – Саму основу Плану. Ми всi знаемо, що План не працюватиме, якщо про його природу – або навiть про його iснування – дiзнаеться забагато тих, чию поведiнку вiн мае прогнозувати. – Гадаю, Гарi Селдон це розумiв. Гадаю навiть, що вiн зробив це твердження однiею з двох основоположних аксiом психоiсторii. – Вiн не передбачив Мула, Перший Спiкере, а отже, не змiг передбачити й те, до якоi мiри Друга Фундацiя стане одержимiстю мешканцiв Першоi, щойно Мул покаже iм ii значення. – Гарi Селдон… – на якусь мить Перший Спiкер здригнувся й замовк. Зовнiшнiй вигляд Гарi Селдона був вiдомий усiм членам Другоi Фундацii. Його дво- й тривимiрнi репродукцii, фотографiчнi й голографiчнi, рельефнi та об’емнi, сидячи та стоячи, були всюди. Усi вони представляли його в останнi кiлька рокiв життя. На всiх них був старий та лагiдний чоловiк з обличчям, зморщеним мудрiстю лiтньоi людини, утiлення квiнтесенцii зрiлого генiя. Аж тут Перший Спiкер згадав свiтлину, яку вважали зображенням Селдона в молодостi. На цю свiтлину не звертали уваги, оскiльки саму думку про молодого Селдона вважали ледь не логiчною суперечнiстю. Однак Шандесс ii бачив, i йому раптом спало на думку, що Стор Гендiбал дивовижно схожий на молодого Селдона. Безглуздо? Це один з тих забобонiв, що час вiд часу турбували всiх незалежно вiд iхньоi рацiональностi. Його ввела в оману швидкоплинна подiбнiсть. Якби перед ним лежало фото, вiн вiдразу б помiтив, що ця схожiсть – iлюзiя. Але чому саме зараз у нього виникла ця дурна думка? Вiн отямився. Це була секундна вiбрацiя – швидкоплинний збiй у думках, занадто короткий, щоб його помiтив хтось, крiм Спiкера. Гендiбал мiг витлумачити це як задоволення спiврозмовника. – Гарi Селдон, – сказав вiн удруге, дуже суворим голосом, – добре розумiв, що е нескiнченна кiлькiсть ймовiрностей, якi вiн не може передбачити, i саме iз цiеi причини вiн створив Другу Фундацiю. Ми теж не передбачили Мула, але розпiзнали його, щойно вiн наблизився до нас, i зупинили. Ми не передбачили подальшоi одержимостi нами Першоi Фундацii, але помiтили ii i зупинили. Де в цьому ви бачите недолiк? – Хоча б у тому, – вiдповiв Гендiбал, – що Перша Фундацiя досi нами одержима. Гендiбал говорив з вiдчутно меншою повагою. Шандесс вирiшив, що вiн помiтив вiбрацiю в голосi Першого Спiкера й витлумачив ii як невпевненiсть. Із цим треба було боротися. Перший Спiкер жваво вимовив: – Дайте-но я передбачу. На Першiй Фундацii будуть люди, якi, порiвнюючи пекельнi труднощi перших чотирьох столiть свого iснування зi спокоем останнiх дванадцяти десятилiть, дiйдуть висновку, що цього не було б, якби Друга Фундацiя не опiкувалася Планом, i, звичайно ж, матимуть рацiю. Вони вирiшать, що Другу Фундацiю могли й не знищити, i, звичайно ж, вирiшать слушно. Так, ми отримали повiдомлення про те, що на столичнiй планетi Першоi Фундацii, Термiнусi, е молодий чоловiк, урядовець, який у всьому цьому переконаний. Забув, як його звати… – Голан Тревiз, – м’яко сказав Гендiбал. – Це я першим помiтив проблему в цих повiдомленнях i першим спрямував ii на ваш розгляд. – Справдi? – сказав Перший Спiкер з перебiльшеною ввiчливiстю. – І як вiн привернув вашу увагу? – Один з наших агентiв на Термiнусi надiслав нудний звiт про новообраних членiв iхньоi Ради – абсолютно рутинна iнформацiя, яку зазвичай iгнорують усi Спiкери. Але цей звiт привернув мою увагу через особливостi опису одного нового депутата, Голана Тревiза. Із цього опису виходило, що вiн незвичайно самовпевнений i войовничий. – Упiзнали спорiднену душу, чи не так? – Аж нiяк, – сухо вiдповiв Гендiбал. – Вiн здаеться необачною людиною, яка полюбляе втнути дурницю, а такий опис менi не пасуе. У будь-якому разi я виконав усебiчний аналiз. Менi знадобилося небагато часу, щоб зрозумiти, що вiн принiс би нам неабияку користь, якби ми завербували його в дитинствi. – Можливо, – сказав Перший Спiкер, – але ж ви знаете, що на Термiнусi ми нiкого не вербуемо. – Це я добре знаю. Хай там як, а навiть без нашого вишколу вiн мае незвичайну iнтуiцiю. Авжеж, вона абсолютно неорганiзована. Тому я не сильно здивований, що вiн зрозумiв: Друга Фундацiя й досi iснуе. Однак це здалося менi достатньо важливим, щоб надiслати до вашого офiсу доповiдну записку iз цього питання. – Як я розумiю з вашого тону, подii набули нового розвитку. – Збагнувши завдяки своiм високорозвиненим iнтуiтивним здiбностям, що ми досi iснуемо, вiн скористався ними в типово неорганiзованiй манерi, й унаслiдок цього його вислали з Термiнуса. Перший Спiкер пiдняв брови. – Ви раптом зупинилися. Хочете, щоб я витлумачив значення цих подiй. Дозвольте менi, не використовуючи комп’ютера, застосувати в умi грубу апроксимацiю Селдонових рiвнянь i припустити, що прониклива мер, здатна запiдозрити, що Друга Фундацiя iснуе, волiе не мати поруч недисциплiновану особу, яка кричатиме про це на всю Галактику й тим самим попередить Другу Фундацiю про небезпеку. Як я розумiю, Бранно Бронзова вирiшила, що для Термiнуса буде безпечнiше, якщо Тревiз опиниться за межами планети. – Вона могла ув’язнити Тревiза чи тихо його вбити. – Як вам добре вiдомо, цi рiвняння ненадiйнi, якщо застосовувати iх до окремих осiб. Вони працюють лише з людськими масами. Тому поведiнка iндивiда непрогнозована, i можна припустити, що мер – гуманна людина, яка вважае ув’язнення, не кажучи вже про вбивство, немилосердним. Якийсь час Гендiбал не казав нiчого. Це було красномовне мовчання, i вiн зберiгав його достатньо довго, щоб у Першого Спiкера зросла невпевненiсть у собi – але не настiльки, щоб спровокувати захисний гнiв. Вiн розрахував час до секунди, а тодi сказав: – Це моя iнтерпретацiя. Я вважаю, що Тревiз зараз – вiстря найбiльшоi загрози для Другоi Фундацii за всю ii iсторiю, загрози бiльшоi, нiж навiть Мул! 4 Гендiбал був задоволений. Ця заява спрацювала. Перший Спiкер не очiкував ii i був заскочений зненацька. Вiдтепер перевага була на боцi Гендiбала. Якщо вiн i мав якiсь сумнiви, вони зникли з наступною фразою Шандесса: – Цi слова якось пов’язанi з вашим твердженням про те, що план Селдона не мае сенсу? Гендiбал вирiшив зробити ставку на повну впевненiсть, натиснувши з дидактизмом, що не дав би Першому Спiкеру прийти до тями. – Перший Спiкере, – сказав вiн, – це догмат вiри, нiби саме Прiм Палвер вiдновив хiд Плану пiсля сильного вiдхилення Столiття девiацiй. Вивчiть Головний Випромiнювач, i ви побачите, що девiацii не зникали ще протягом двох десятилiть пiсля смертi Палвера, а вiдтодi не виникало жодноi новоi девiацii. Цю заслугу можна приписати наступним Першим Спiкерам, але це дуже неправд… – Неправдоподiбно? Звичайно, нiхто з нас не був другим Палвером, але… – Дозвольте продемонструвати, Перший Спiкере. Застосовуючи математику психоiсторii, я можу чiтко продемонструвати, що шанси повного зникнення девiацii вiд будь-яких можливих дiй Другоi Фундацii мiкроскопiчно малi. Можете не дозволяти менi цього, якщо вам бракуе часу чи бажання побачити цю демонстрацiю, яка забере пiвгодини пильноi уваги. Альтернатива: я можу скликати повне засiдання Ради Спiкерiв i влаштувати ii там. Але це означатиме для мене втрату часу й непотрiбнi суперечки. – Так, а для мене – можливу втрату обличчя. Покажiть менi цю проблему зараз. Але одне попередження. – Перший Спiкер зробив героiчне зусилля з вiдновлення своiх позицiй. – Якщо те, що ви менi покажете, нiкчемне, я вам цього не забуду. – Якщо моя демонстрацiя виявиться нiкчемною, – сказав Гендiбал з недбалою гордiстю, що перемогла спiврозмовника, – я вiдразу ж подам у вiдставку. Насправдi на демонстрацiю знадобилося значно бiльше часу, нiж пiвгодини, оскiльки Перший Спiкер прискiпувався до математичних розрахункiв з майже варварською енергiею. Гендiбал компенсував трохи цього часу завдяки тому, як умiло обходився з мiкровипромiнювачем. Цей пристрiй – який мiг голографiчно вiдобразити будь-яку частину величезного Плану й не потребував анi стiни, анi консолi завбiльшки зi стiл, – почали використовувати лише десятилiття тому, i Перший Спiкер так i не навчився з ним вправлятися. Гендiбал про це знав. І Перший Спiкер знав про його знання. Гендiбал причепив пристрiй до великого пальця правоi руки й керував ним чотирма пальцями, свiдомо використовуючи свою руку так, наче грав на музичному iнструментi. (Насправдi вiн навiть написав невелику статтю про аналогii.) Рiвняння, якi створював (i впевнено розв’язував) Гендiбал, звивисто рухалися туди-сюди, iлюструючи його коментарi. Вiн мiг отримувати значення, якщо це було потрiбно, формулювати аксiоми та створювати графiки – i двовимiрнi, i тривимiрнi (не кажучи вже про проекцii багатовимiрних зв’язкiв). Коментарi Гендiбала були чiткi та дошкульнi, i Перший Спiкер здався. Його було переможено. – Не пам’ятаю, щоб я колись бачив такий аналiз, – сказав вiн. – Чия це робота? – Моя, Перший Спiкере. Я опублiкував основнi математичнi розрахунки, що сюди залученi. – Дуже розумно, Спiкере Гендiбал. Такi речi зроблять вас кандидатом на посаду Першого Спiкера, якщо я помру або пiду у вiдставку. – Я не придiляв уваги цьому питанню, Перший Спiкере, але ви навряд чи в це повiрите, тому беру своi слова назад. Так, я думав про це, i сподiваюся, що стану Першим Спiкером, оскiльки будь-хто, хто стане вашим наступником, муситиме дотримуватися процедури, яку добре розумiю лише я. – Так, – сказав Перший Спiкер, – недоречна скромнiсть може бути дуже небезпечною. Яка процедура? Мабуть, теперiшнiй Перший Спiкер теж може ii дотримуватися. Хоч я i застарий для того, щоб робити такi творчi стрибки, я не такий старий, щоб не пiти шляхом, який ви вторували. Це була ввiчлива капiтуляцiя, i серце Гендiбала доволi неочiкувано зворушилося через цього старшого чоловiка, хоч вiн i розумiв, що саме цього й домагався Перший Спiкер. – Дякую, Перший Спiкере, адже менi дуже потрiбна буде ваша допомога. Я не сподiваюся, що зможу переконати Раду без вашого просвiтленого керiвництва. – Ввiчливiсть за ввiчливiсть. – Отже, я думаю, що з моеi демонстрацii ви зрозумiли, що Столiття девiацiй неможливо було виправити нашими заходами й що девiацii не могли зникнути. – Це для мене очевидно, – вiдповiв Перший Спiкер. – Якщо вашi математичнi розрахунки правильнi, тодi для того, щоб План вiдновився й працював так само iдеально, як, здаеться, нинi й працюе, ми мали б умiти передбачати реакцii невеликих груп людей, навiть окремих осiб, з вельми великою надiйнiстю. – Саме так. Оскiльки математика психоiсторii цього не передбачае, девiацii не зникли б, i вже точно не назавжди. Тепер ви розумiете, що я мав на увазi, сказавши, що недолiком плану Селдона е його бездоганнiсть. Перший Спiкер вiдповiв: – Або в планi Селдона справдi е девiацii, або у ваших математичних розрахунках якась помилка. Оскiльки я маю визнати, що план Селдона не виявляе девiацiй уже бiльше нiж столiття, виходить, що проблема таки у ваших розрахунках – хоч я й не виявив жодного неправильного висновку чи хибного кроку. – Ви припускаетеся помилки, виключаючи третiй варiант, – сказав Гендiбал. – Цiлком можливо, що план Селдона не мiстить жодноi девiацii, i все ж у моiх розрахунках немае нiчого неправильного, якщо вони прогнозують, що це неможливо. – Я не бачу третього варiанта. – Припустiмо, що план Селдона контрольовано за допомогою психоiсторичного методу, такого вдосконаленого, що вiн може передбачити реакцii малих груп людей – можливо, навiть однiеi особи. Методу, яким ми, Друга Фундацiя, ще не володiемо. Тодi й лише тодi моi розрахунки передбачатимуть, що план Селдона справдi не мусить мати жодноi девiацii! Якусь мить (за стандартами Другоi Фундацii) Перший Спiкер нiчого не вiдповiдав. А тодi сказав: – Такого вдосконаленого психоiсторичного методу, який був би вiдомий менi або, як я можу впевнено сказати з вашого тону, i вам, не iснуе. Якщо про це не знаемо ми з вами, то ймовiрнiсть, що таку мiкропсихоiсторiю – якщо ii можна так назвати – створив якийсь iнший Спiкер або група Спiкерiв i тепер ii тримають у секретi вiд решти, е нескiнченно малою. Ви згоднi зi мною? – Згоден. – Тодi одне з двох: або ваш аналiз неправильний, або мiкропсихоiсторiя перебувае в руках якоiсь групи за межами Другоi Фундацii. – Саме так, Перший Спiкере, останнiй варiант мае бути правильним. – Ви можете продемонструвати iстиннiсть такого твердження? – Я не можу зробити цього в жоден формальний спосiб, але подумайте… Хiба вже в iсторii не траплялося людини, яка змогла вплинути на план Селдона, взаемодiючи з окремими особами? – Як я розумiю, ви натякаете на Мула. – Так, звичайно. – Мул мiг лише руйнувати. Рiч у тiм, що план Селдона працюе занадто добре, значно ближче до iдеалу, нiж передбачають вашi математичнi розрахунки. Вам був би потрiбен Антимул – хтось, хто здатен нехтувати Планом, як Мул, але дiе з протилежних мотивiв – нехтуючи ним не для знищення, а для вдосконалення. – Саме так, Перший Спiкере. Я хотiв би висловити цю думку. Ким був Мул? Мутантом. Але звiдки вiн узявся? Як вiн таким став? Нiхто цього достеменно не знае. Чи немае iнших мутантiв? – Вочевидь, нi. Єдине, що найкраще вiдомо про Мула, – це те, що вiн був стерильним. Звiдси i його iм’я. Чи ви вважаете, що це мiф? – Я не маю на увазi нащадкiв Мула. Хiба не може бути так, що Мул був аномальним представником того, що тепер стало чималою групою людей з аналогiчними здiбностями, яка з якихось власних мотивiв не руйнуе плану Селдона, а пiдтримуе його? – Заради Галактики, навiщо iм його пiдтримувати? – А навiщо ми його пiдтримуемо? Ми плануемо створити Другу Імперiю, у якiй ми, або радше нашi iнтелектуальнi наступники, будуть тими, хто ухвалюе рiшення. Якщо якась iнша група пiдтримуе План ще майстернiше за нас, вони навряд чи планують залишати за нами цей привiлей. Рiшення ухвалюватимуть вони – але з якою метою? Чи не варто нам спробувати з’ясувати, у яку Другу Імперiю вони нас тягнуть? – І як ви пропонуете це з’ясувати? – Що ж, чому мер Термiнуса вислала Голана Тревiза? Роблячи це, вона дозволяе потенцiйно небезпечнiй особi вiльно пересуватися Галактикою. Не вiрю, що вона робить це з мiркувань гуманностi. Як свiдчить iсторiя, правителi Першоi Фундацii завжди дiяли реалiстично, що зазвичай означае «без огляду на мораль». Один з iхнiх героiв, Сальвор Гардiн, навiть вiдраджував вiд моральних мiркувань. Нi, я думаю, що мер дiяла пiд примусом агентiв Антимулiв, якщо користуватися вашим термiном. Вважаю, що вони завербували Тревiза й вiн в авангардi загрози для нас. Смертельноi загрози. Перший Спiкер вiдповiв: – Клянуся Селдоном, ви, мабуть, маете рацiю. Але як ми переконаемо в цьому Раду? – Ви недооцiнюете свiй високий статус, Перший Спiкере. 6. Земля 1 Тревiз був напружений i роздратований. Вони з Пелоратом сидiли в маленькiй зонi-iдальнi, щойно завершивши свою полуденну трапезу. Науковець сказав: – Ми в космосi лише два днi, i я почуваюся доволi затишно, хоча й сумую за свiжим повiтрям, природою та всiм таким. Дивно! Я, здаеться, нiколи не помiчав усього цього навколо. Хоч я й розриваюся мiж своею пластиною i цим вашим дивовижним комп’ютером, та ще й маю iз собою всю бiблiотеку – або принаймнi все, що мае значення. І не вiдчуваю зараз анi найменшого страху, перебуваючи в космосi. Приголомшливо! Тревiз видав якийсь ухильний звук. Його погляд був пустий, депутат зосередився на своiх думках. Пелорат ввiчливо зауважив: – Не хочу нав’язуватися, Голане, але менi здаеться, що ви не слухаете. Не те щоб я був вельми цiкавою людиною – завжди можу трохи набриднути. Та вас, схоже, турбуе щось iнше. У нас якiсь проблеми? Не варто боятися менi казати. Думаю, я мало що вдiю, але точно не панiкуватиму, любий друже. – Проблеми? – Тревiз, здаеться, повернувся до реальностi й злегка нахмурився. – Я про корабель. Це нова модель, тож, думаю, з нею може бути щось не так. – Пелорат дозволив собi маленьку невпевнену усмiшку. Тревiз енергiйно захитав головою. – Було нерозумно з мого боку викликати у вас такi сумнiви, Янове. З кораблем немае жодних клопотiв. Вiн працюе iдеально. Просто я шукаю гiперреле. – А, розумiю. Тобто нi. Що таке гiперреле? – Що ж, я вам поясню, Янове. Я пiдтримую зв’язок з Термiнусом. Принаймнi коли я захочу, то будь-якоi митi можу зв’язатися з ними, i, навпаки, вони так само можуть зв’язатися з нами. Вони знають розташування корабля, спостерiгають за траекторiею його руху. А якщо й нi, то можуть визначити наше розташування, просканувавши навколишнiй космос на наявнiсть якоiсь маси, i це попередить iх про зорелiт або, можливо, метеороiд. Але також вони можуть виявити енергетичний вiдбиток, що не лише вiдрiзнить корабель вiд метеороiда, а й визначить конкретний корабель, бо немае двох космiчних суден, що використовували б енергiю в абсолютно однаковий спосiб. У певному сенсi наш енергетичний вiдбиток залишаеться унiкальним, хоч би якi пристроi чи iнструменти ми вмикали та вимикали. Корабель, звичайно, може бути невiдомий, але якщо його вiдбиток зареестровано на Термiнусi, як-от наш, то його iдентифiкують, щойно виявивши. – Голане, менi здаеться, що розвиток цивiлiзацii – це не що iнше, як вправляння в обмеженнi приватностi, – сказав Пелорат. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=65265821&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.