Вiдьомськi вiйни Вiта Зайченко Любовь и волшебство #1 «Вiдьомськi вiйни» – це не звичайна iсторiя кохання, в яку вплутана магiя, це iсторiя, в якiй магiя виходить на перший план. Головна героiня Меган i не думала про романтичнi почуття, адже iй лише 17, i едине бажання дiвчини – виконати родинне магiчне зобов’язання. Завершити так звану магiчну перевiрку на зрiлiсть та силу. Перевiрка полягае у вiднайденi загадковоi релiквii, яка може виявитись чим завгодно i знаходитися будь-де. Покидаючи домiвку, Меган i не здогадувалася, що попереду чекають не лише магiчнi випробовування, але й вир справжньоi людськоi пристрастi й чари кохання. Вiта Зайченко Вiдьомськi вiйни Частина перша «У життi кожного е три дуже важливi речi: по-перше, доброта, по-друге, доброта i, по-трете, доброта».     Генрi Джеймс Передмова За свое коротке життя я помирала двiчi. Хоча я не страждаю на невилiковну хворобу або знаходжусь у комi пiсля тяжкоi травми. Нi, це не так. Просто, як виявилось, в моему свiтi жити небезпечно. І бути вiдьмою не так чудово. Залишаеться лише очiкувати, коли смерть знову прийде до мене. Глава 1. Невiдоме мiсце – Менi доведеться поiхати? – звинувачувально запитала я. Хоча i знала, вiдповiдь на це запитання. – В мене не мае iншого виходу… Так ти менi сказала? – Це твоя доля, так мае бути, – промовила мама. – Нi це не доля, це… просто… – не буду краще казати. Я пiшла з вiтальнi у власну кiмнату, та залишилась там до кiнця цього жахливого дня. Решту часу до приходу ночi, я збирала власнi речi. З думкою про те, як сильно ненавиджу власну родину. Вони нiби бажають спекатись мене, вижити iз того мiсця, яке називаю домом уже 17 рокiв, з моменту народження. – Завтра я поiду, – прошепотiла я. – Сподiваюсь, ти будеш задоволена, мамо. Тук-тук. Почувся гуркiт в дверях моеi кiмнати. Там стояла мама. Я це вiдчуваю, ii магiя мае певний вiдтiнок, якщо це можна так назвати. Звичайно ж я не вiдчинила. – Мила, будь-ласка, послухай мене. Я розумiю тобi важко усвiдомити, але так мае бути, – повторювала здаеться в соте вона. – Ти маеш поiхати i знайти приховану релiквiю нашоi родини в будинку, мiстечка Пiнс. Тiльки так, ти пiдтвердиш свое благородне вiдьомське походження, i станеш тим ким повинна бути. – Йди, просто йди. Я мушу побути на самотi, – вiдповiла я. Нiби недостатньо того, що я вiдьма. І доволi добре знаю магiю. Навiщо шукати безглузду релiквiю? Менi навiть нiхто не сказав, що це мае бути. Моя сестра Аманда в свiй час теж щось шукала, здаеться стару брошку, але мiсце пошуку не знаходилось в iншому штатi, та в iншому мiстi. Для неi пошук зайняв всього лише декiлька тижнiв, i проходив вiн в магазинi «Все старе мае життя» (антикварна лавка мiстера Лейба). Вiн ще той скряга. За будь-яку рiч в своему магазинi здере величезнi грошi. Проте вiн нiколи не торгуе смiттям. Весь товар в його крамницi вiдверто кажучи, на вагу золота. Вiд нього так i вiе iсторiею, енергiею часу. Ось старе люстерко Камiли Мiранс. Вона була знатною жiнкою i померла в 90 рокiв. Йому цей так званий скарб дiстався вiд онуки панi Мiранс. Бiдолаха не усвiдомлювала, як дорожила даним предметом ii бабця. Все ж люстерко потрапило в магазин i вiдразу привернуло увагу всiх дiвчат. Якi тiльки-но побачиш його вiдразу бажаеш мати. І справа не в оформленнi (метал поеднаний зi срiблом та каменями). Нi, справа в енергетицi речi. Здаеться, один погляд в нього, i ти починаеш собi подобатись. Кожна дiвчина завжди критично вiдноситься до своеi зовнiшностi, i рiдко зустрiнеш на 100 % задоволених собою. Завдяки люстерку панi Мiранс починаеш вiдчувати. Магiя хтось скаже. Я як справжня вiдьма вiдповiм, це не магiя. Скорiше енергетичний залишок. Так ми називаемо тi предмети котрi зберiгають певну енергiю власного господаря на протязi тривалого часу. Тепер люстерко буде вiдображувати енергiю Камiли, яка завжди милувалась своею зовнiшнiстю. Щиро кажучи, не всi речi володiють такою здатнiстю. Ось так, в купi усiляких шкатулок, гаманцiв, картин та рiзноi всячини, моя сестра знайшла величезну синю брошку, нашоi двоюрiдноi тiтки Агнес. Безпосередньо це i був ii пошук. Вiн не встиг розпочатись, як вже закiнчився. Працювати в антикварнiй крамницi не так i важко. До того ж ще один плюс ii пошуку, Аманда познайомилась з надзвичайним красенем, що вiд заздростi могла луснути будь-яка шкiльна подруга моеi сестри. Стiвен не тiльки вродливий, але i справжнiй джентльмен. Його манери вдало приховують силу, яка знаходиться всерединi нього. Хлопчина довго водив усiх навколо за носа, намагаючись видати себе за бiлого мага. Але як вiн не приховував свою темну сутнiсть (чорна магiя) в нього всерединi. Я надто добре вiдчувала присутнiсть темряви в Стiвенi. Хоча як не дивно нi моя мати, нi власне Аманда не помiчали хто вiн насправдi. Моя мила сестричка, настiльки була закохана, що на завадi ii шлюбу з цим вiдьмаком не могла встояти нiяка магiя. Найбiльшим здивуванням для мене, в цiй ситуацii виявилась реакцiя матерi, яка не заборонила закоханим бачитись. Навпаки всiляко заохочувала iх стосунки i допомогла в органiзацii весiлля. Тепер цi двое живуть окремо вiд нас у власному, чудовому двоповерховому будинку та виховують доньку Дон, якiй нинi виповнилось вже 4 роки. Ось тiльки не розумiю навiщо при такому розкладi речей я маю iхати в iдiотський Пiнс? – Невже так важко знайти менi якусь релiквiю поблизу… З цiею думкою я лягла у власне лiжко. І довго не могла заснути, розмiрковуючи над власним життям. Наступного ранку мiй багаж вже чекав мене внизу. Все що можна було взяти з собою у далеку подорож я взяла. З собою не можна взяти власний будинок, лiжко, велосипед, кiшку Дзвiночок i звичайно ж родину. Я не хотiла нiкого бачити, i нi з ким прощатись. Адже мене нiби розтинали навпiл два почуття. З одного боку я за усiма буду страшенно сумувати i менi просто кортить розплакатись. З iншого, всi моi емоцii затьмарюе страшенна злiсть, яка поступово перетворюеться в ненависть. Вони бажають мене спекатись, i нехай. Я сама пiду. Тож я намагаюсь опанувати себе таким чином, щоб власна магiя не видала мене. Вони вже чекають внизу. Маленька Дон, пiдбiгла до мене i я нахилилась до неi. – Ти поiдеш на якийсь час. Так мама сказала, – прошепотiла на вухо моя племiнниця. – Ти скоро повернешся? – Я не знаю як скоро, постараюсь як найшвидше, – запевнила я свою небогу. Потiм пiдiйшли Стiвен та Аманда, такi закоханнi та нерозривно поеднаннi. Здаеться ця пара iдеально пасуе один одному. Вони обiйняли мене, та якось дивно посмiхнулись, а потiм кинули один на одного самовпевненi погляди. Стосовно мого батька, то вiн був такий спокiйний та впевнений в дiях матерi, що нiчого поганого не вбачав в моiй так званiй подорожi. – О, серденько ти впораешся дуже швидко. Навiть не помiтиш як повернешся додому, – промовив вiн ледь чутно. – Еге ж бо, – пiдтвердила я та швиденько звiльнилась з його обiймiв. – Бувай мамо, – сказала я, покидаючи кiмнату. Думаю, вона не заслуговуе на жоднi обiйми. За дверима вже очiкувало таксi. До якого я мчала, здаеться зi швидкiстю свiтла. Не обертаючись, аби не бачити iх погляди менi услiд. Коли водiй поклав мою валiзу до багажника, то я зiтхнула з полегшенням. Скорiше – бiльше нiчого не мало значення. Частина мене сьогоднi керувала моiм тiлом, та iнша частина мене була десь далеко. Мабуть залишилась вдома, не бажаючи вирушати у далеку подорож. Сiвши у лiтак, я вiдразу заснула. Не розумiю чому, i до нинi. Та менi захотiлось заплющити очi, уявити, нiби нiчого цього не мае насправдi. Менi захотiлось втекти вiд реальностi, хоча б на деякий час. Моi батьки спланували мiй переiзд, квиток на лiтак, проiзд у таксi. Все було розраховано до найменших дрiбниць. Прибувши в аеропорт на мене знову очiкувало авто, яке швидко збiльшить вiдстань до мого справжнього дому. Не можу пригадати нiчого з поiздки авто з мiстером Барнерсом. Просто я майже вiдразу заснула. Можу лише сказати деякi вiдомостi про нього. Йому 52 роки, самотнiй. Дружина розлучилась з ним майже 20 рокiв тому. З сином вiн бачиться дуже рiдко. Вiдтак единою розрадою його життя е кар’ера. Пiд кар’ерою iдеться про рiелторську фiрму. Здаеться ii вiдкриття стало каменем роздору в подружi Барнерсомiв. Нинi, цей самотнiй чоловiк, нiби одержимий купiвлею усiляких старовинних будинкiв. Прокинувшись, я вiдразу почула заманливу пропозицiю продажi мого «нового» дому. Вiдповiсти вiдмовою менi не хотiлось. Адже на це я мала декiлька причин. Перша: ненавиджу цей будинок, друга потрiбно знайти релiквiю. Тому я вiдповiла, що все можливо i необхiдно обмiркувати дану пропозицiю. На радощах мiстер Барнерсом дозволив кликати його на iм’я Тед. Ще вiн висловив своi спiвчуття, що викликало неабияке здивування у мене. Виявилось мама придумала легенду про мене i мое життя. Добре хоч iм’я Меган залишила. Для усiх в мiстечку я буду сирiткою, яку виховувала двоюрiдна тiтка Мерi. До речi вона недавно померла. І врештi-решт менi треба вирiшити, як вчинити з старовинним маетком моеi родини. Так як я ще неповнолiтня, моiм опiкуном стала дочка подруги тiтки Мерi, iй вже близько 50. Саме ця жiнка наглядатиме за мною весь наступний рiк. Можливо подiбна легенда викликала б напад жалощiв, у тих хто почув iсторiю, тiльки мiстер Барнерсом трiшки iнакший в даному планi. Хочу вiдразу попередити цей будинок нiякий не маеток. Скорiше нагадуе залишки колишньоi розкошi. Засохлi квiти на ганку, пожовкла трава, мiсцями зруйнована кам’яна стежка. Фундамент потребуе ремонту, а сам дiм не аби якого догляду. На прощання мiстер Барнерсом, тобто просто Тед, побажав менi удачi. Дав декiлька настанов на кшталт: яким чином необхiдно покращити будинок, ззовнi та всерединi. Цi настанови тривали бiльше години. Здаеться чоловiк небайдужий до цiеi будiвлi. – Меган, сонечко, ти просто не уявляеш на скiльки тобi пощастило. Володiти оцим скарбом, – наперебiй продовжував повторювати Тед, одразу його тон змiнився на якусь мить. Голос став м’якiшим та тихiшим. – Звичайно менi шкода твоеi родини. Але ж це…все… – Вiдразу ж повернувся впевнений голос рiелтора. – Я б вiддав величезну купу грошей за будинок. Тому розмiрковуй, перший твiй виклик i я тут, з пiдготовленими паперами на продаж-купiвлю. Попрощавшись нарештi з люб’язним водiем, я мерщiй кинулась до дверей будинку. Всерединi будiвлi панувала тиша. Усюди повно пилу. Мiсцями тонкий шовк, у виглядi павутиння. Майже скрiзь старовинна розкiш, що з роками почала згасати. Бiльшiсть меблiв виготовленнi з дорогого дерева. Це передусiм горiх та дуб. До другого поверху ведуть схiдцi з балюстрадами. На стiнах дуже багато картин з рiзних епох, у величезних рамах. Дивно, що тут е деякi прояви сучасностi, на кшталт електрики. Адже, коли потрапляеш усередину, то вiдчуваеться рiзкий перехiд у минуле. Немов перед тобою вiдчиняеться iнша епоха. Не зважаючи на це, я не надто багато часу витрачала на оглядини. Мною керувала одна едина думка – скорiше знайти релiквiю. Не можна просто передати словами з яким нетерпiнням та божевiльним ентузiазмом я шукала щось, не зрозумiвши до кiнця що саме. Це могло бути що завгодно, неодмiнно старе, – спало менi на думку. Проте в цьому будинку i так усе старе, старовинне. З чого почати з антикварних ложок чи бурштинових прикрас. З першого поверху чи другого? Такi думки просто дезорiентували мене, вибивши усiляку надiю з моiх рук. Трохи згодом, опанувавши себе я вирiшила використати магiю. Все-таки я вiдьма i маю не аби яке право на це. Саме завдяки магii я опинилась тут. Отож, здiйнявши руки вгору, подумки я уявляла чисту вiтальну, де речi займають своi мiсця, а пил накопичений роками зникае вмить. Зробивши глибокий видих, я розплющила очi. На превеликий жаль нiчого не змiнилось, нiчогiсiнько. Магiя нiяк не проявила себе. Почекавши декiлька хвилин, я повторила закляття…Нiчого. Тодi повторила ще раз – знову нiчого. Використала нове закляття – нiчого. Промучившись декiлька годин, використавши не один десяток заклять – вiтальня так i залишилась брудною, заповненою усiляким лахмiттям. Залишаеться шукати самотужки. І це здаеться неможливим в цьому величезному домi. Я хотiла здатися i пiти спати. Точнiше якась частина мене хотiла це зробити. Проте я не хотiла спати. Сон – ось мое заняття пiд час переiзду. Тому взявши рештки свого запального ентузiазму – розпочалось велике прибирання. Пiд час прибирання весь час з’являлись цiкавi речi. Вони могли б бути тiею самою релiквiю, та взявши в руки хоча б одну iз них, я нiчого не вiдчувала. Серед знайдених цiкавих речей знаходились старi фотографii, каблучка з онiксом, шкатулка вкрита альмандином – неймовiрно гарна i заворожуюча. Пiд руку потрапило декiлька капелюшкiв з рожевими стрiчками, парасолька, мереживнi рукавички, окуляри в золотiй оправi. Чому б нi, все це могло слугувати релiквiею. Але ж нi, жодна рiч не викликала нi яких вiдчуттiв на дотик. Насправдi Аманда казала, якщо знаходиш релiквiю, то одразу розумiеш це. Мiй пошук з самого початку обiцяв бути нелегким, тепер вiн здаеться буде затяжним. Провiвши декiлька годин унизу, я не помiтила, що почало свiтати. Тому час для вiдпочинку. Покинувши гармидер внизу, я вiдправилась на 2 поверх. Мене нудило (не в буквальному сенсi слова) вiд першого поверху. Пiднiмання вгору по сходинках викликало неприемне скрипiння. Бажаючи скорiше звiльнити своi вуха вiд набридливого звуку, я пришвидшила ходу. Ось i другий поверх. Там декiлька дверей. І чомусь менi хочеться зайти саме в першi вiд сходiв. Вiдчуття дуже важлива рiч. Особливо в вiдьомському свiтi. Необхiдно довiряти магii всерединi себе. Нехай вона веде за собою. Вiдкривши дверi, я опинилась в просторiй кiмнатi. В нiй не вистачало яскравих барв. Все потьмянiло вiд часу, вологи та температури. – Невже не можна начаклувати собi нормальноi постiльноi бiлизни? – Одразу спало менi на думку. Хоча в якусь мить факт спати в цiй кiмнатi i на цьому лiжку видався менi менш огидним. Я розумiла, щось штовхае мене бути саме в цiй кiмнатi, серед цих речей. Не сподiваючись знайти релiквiю, я влаштувала собi бiльш менш комфортне лiжко, з постiльноi бiлизни, що знаходилась в шухлядi. Спати едине правильне рiшення на даний момент. Глава 2. Привiтний Пiнс Час пролетiв не помiтно. На годиннику був саме пiвдень. І це означае необхiднiсть прокинутись. На мiй подив в будинку е розкiшна ванна кiмната, з великою кiлькiстю дзеркал, та маленьким люстерком на туалетному столику. Це люстерко чимось схоже на рiч панi Мiранс. Можливо не точна копiя, та деяка схожiсть е. Я взяла люстерко в руки i почала приводити себе до ладу. Необхiдно слiдкувати за собою, адже бути не вдома не означае впадати в депресiю. До того ж менi необхiдно попоiсти. Продуктiв на кухнi тут явно не мае. Провiвши десь з пiв години у дзеркала, я зрозумiла можна вирушати. Шкода, магiя не створюе iжi. Це було б iдеально. Бо виходити на контакт з жителями Пiнсу не е частиною моiх планiв. Отож зiбравшись, я покинула будинок i попрямувала на пошуки продуктового магазину. Блукаючи вулицями, я постiйно натикалась на здивованi погляди. Невже всi так гостро реагують на появу новачкiв? Чи iнше запитання: на скiльки маленьке це мiстечко? Вiдповiдi на цi запитання я однозначно не знала. Пiд час розмiрковування попереду промайнуло декiлька крамничок з одягом, сувенiрами, фарфором. Далi були ще якiсь будiвлi (приватнi офiси, лавки), нiчого цiкавого. Через 20 хвилин прогулянки, я помiтила невеличкий продуктовий магазин. Ось хоча б щось менi вдалось знайти. Я з неймовiрним ентузiазмом обирала продукти (моркву, салат, пасту, картоплю, молоко, макарони) – здаеться мое головне завдання не пошук релiквii, а поповнення запасiв холодильника маетку. Таке помутнiння не тривало довго. Неймовiрний запах вишневого пирога, прямiсiнько через вулицю манив до себе. Аромат насичений i водночас солодкий. Кожного разу вiн наповнював примiщення, коли в дверях крамницi з’являвся новий покупець. Не витримавши таких тортур, я вирiшила зайти в кав’ярню напроти. Виявилось це кав’ярня, кафе та мiнi-пекарня. Витримана в стилi 50 рокiв, i нагадуе чимось звичайну закусочну. Проте в нiй е декiлька переваг смачна iжа, живi квiти на столиках, цiкавi серветки та надзвичайно гарнi занавiски. Я не встигла промовити жодного слова. Вiдразу ж на мене звернула увагу офiцiантка рокiв 55, на iм’я Роуз. – Лорейн у нас вiдвiдувач, новенька в мiстi. Займись нею. Зайнятись нею – для Лорейн це означае, ввести в курс життя Пiнсу, розповiсти основну iнформацiю видатних жителiв, та розпитати всi подробицi життя вiдвiдувача. – Привiт, мене звати Лорейн, – дружньо усмiхнулась офiцiантка. На вигляд iй, нiби рокiв 30 не бiльше. Бiляве фарбоване волосся, вона поправляла кожного разу, коли намагалась вiйти в довiру до спiврозмовника. Для початку Лорейн нагодувала мене, смачною вiдбивною, рагу та вишневим пирогом. Наприкiнцi менi як особливiй гостi дали найсмачнiше печиво у свiтi. Рецепт приготування якого тримався в таемницi. Один iнгредiент менi все-таки вiдкрили. Це шоколадна стружка. Просто розтоплений шоколад смакуе гiрше, нiж стружка. Я не надто добре тямлю в кулiнарii, тож повiрю Роуз. Поiдаючи всю смакоту i п’ючи запашну каву, я забула звернути увагу на той факт, що вiдвiдувачiв не було. – Щось у вас надто тихо, – з усiею ввiчливiстю в голосi сказала я. Лорейн посмiхнулась, i лише вiдповiла: вiдвiдувачi з’являються в певний час. Особливо тут людно уранцi, i починаючи з 3 години дня. Я ж прийшла рiвно в годину дня. В цей час кафе зазвичай пустуе. Роуз куховарить в такi моменти разом з Естель (своею давньою подругою). Наша розмова з Лорейн розпочалась з ii слiв: – То ти i е сирiтка Меган? Менi лише довелось, пiдтвердити сказане нею. Хоча Лорейн i допитувалась про життя Меган-сирiтки, все-таки не можна заперечувати той факт на скiльки багато вона знала про мiстечко, його мешканцiв. Лорейн розповiла про стареньку панi Кемс. Бiдолаха проводить у кафе багато часу. У неi е власний будинок, де окрiм неi бiльше нiхто не мешкае. Панi Кемс втратила едине кохання свого життя, ще за часiв власноi молодостi. З тiеi пори ii вважають дивачкою. Не тому що вона не змогла жити далi, i знайти собi когось. Панi Кемс закрилась вiд усiх i кожного. Якщо ця лiтня жiнка скаже вам декiлька слiв, то це буде грандiозна подiя. Отож, панi Кемс обрала усамiтнене життя в, якому не мае мiсця для людей. Окрiм панi Кемс, менi довелось вислухати грандiозну iсторiю про мiсцеву банду. Так називають групу пiдлiткiв, якi живуть не за правилами суспiльства. Можуть легко порушувати закони i псувати життя людям. Лiдером цiеi так званоi групи е хлопець на iм’я Алекс. Цiкаво було б з ним познайомитись. Моя цiкавiсть виникла внаслiдок фантастичного опису Лорейн. За ii словами це дуже симпатичний високий юнак. До того ж мого вiку, з блакитними очима, бiлявим волоссям i жахливим характером. Офiцiантка попередила щодо зустрiчi з мiсцевою бандою. Їi краще уникати. Я зробила здивоване обличчя. – Пiнс здаеться таким тихим мiстечком, невже тут е мiсце для банди? Лорейн лише захихотiла: сама побачиш. На цьому наша бесiда закiнчилась на порозi кафе з’явився клiент. Стара жiнка з похмурим виглядом обличчя, у сiрому плащi та чорною парасолькою в руках. Погода обiцяла бути чудовою, тому подiбне перестереження виявилось зайвим. Вiдвiдувачка кафе повiльно опустилась на диван одного зi столикiв. Проте одразу стало зрозумiло це ii постiйне мiсце. Розклавши свою речi сумку, книгу, та стару чорно-бiлу фотографiю з гарним молодим чоловiком на нiй, дама очiкувала на Лорейн. Офiцiантка миттю примчалась до неi i була дуже привiтною, навiть занадто. Мiсцями в ii голосi можна розiбрати нотки жалостi. Невже, це панi Кемс? – подумала я. Звичайно це ж вона, який шанс того, що це хтось iнший в маленькому мiстечку. Естель прошепотiла Роуз: постiйний клiент, що приходить коли забажаеться, i потребуе до себе особливоi уваги. Панi Кемс сидiла наодинцi занурена у власну книгу. Інколи книга ставала нецiкавою i старенька вiдривала вiд неi погляд та вдивлялась в дорогу. Цiкаво якi думки ii наповнюють. Що в неi всерединi? Подумавши про це я вiдразу пригадала одне закляття. Виконавши його правильно, можна отримати здатнiсть перевтiлюватись на кого завгодно. Зовнiшньо тебе не можна вiдрiзнити вiд особи яку копiюеш, та й внутрiшньо в тебе е превага. Ти можеш дiзнатись думки, спогади, частково поведiнку оригiнальноi особи, тож перевтiлення доволi вдале i точне, дае змогу прикинутись ким заманеться. Закляття образу розповiла менi мама. Потрiбно бути дуже сильною аби використовувати його. Особисто менi це закляття не вдавалось жодного разу. Амандi також не вдавалось до певного часу. Вiднедавна моя сестра практикуе дуже сильну магiю. І постiйно я виглядаю слабшою на ii фонi. Цiкаво чому так? Ми ж з нею були однаковими по магiчнiй силi. Тепер вона дуже могутня вiдьма, а я так i залишилось на тому самому рiвнi. Лорейн почала клопотатись з iншим замовленням, хоча в кафе окрiм двох вiдвiдувачiв нiкого не було. Я збиралась саме iти як Естель презентувала невеличкий подарунок. Вiн схожий на привiтання у новому мiстi. До того ж iстiвний подарунок – тiстечко з кремом, цукатами, кокосовою стружкою i невеликою кiлькiстю карамелi. Смакота неймовiрна. Це тiстечко створило iлюзiю, нiби тут живуть найпривiтнiшi у свiтi люди, принаймнi дехто з них. Деякi ж просто заглибленi у себе i не звертають нi на кого жодноi уваги, дехто ж очолюе власну банду. Подумаеш дрiбницi. Зате тут е печиво, пироги, тiстечка i взагалi саме кафе сповнене усiляких незвичних страв. Тiстечко справило позитивне враження, i я забувши про час та релiквiю просто насолоджувалась перебуванням в цьому закладi. Лише Лорейн псувала вiдпочинок своею надмiрною метушнею. Навiть панi Кемс не викликала у неi такоi стурбованостi. Цiкаво для кого вона так намагаеться приготуватись? Лорейн бiгала по примiщенню, кожного разу повторюючи собi пiд нiс: скоро прийде Клер i все мае бути iдеально. Офiцiантка поправляла серветки, перевiряла правильнiсть розташування приборiв, орiентацiю квiтiв щодо вази. Нарештi менi стало нудно спостерiгати за божевiльним темпом чиеiсь працi. Потрiбно i собi вiдновити пошук, пригадала я. Тож допиваючи останню чашку кави я вiдвернулась. Потiм крутнулась на своему стiльцi, i повернулась спиною до решти столикiв. Тепер мiй погляд спрямований лише на кухню, на якiй Естель та Роуз продовжували створювати неодмiнно смачнi страви. Вiдчинились дверi i до кафе хтось зайшов, мабуть цей хтось i е над-важлива Клер. Невiдома особа швидкою ходою пересiкла залу i зайняла мiсце на м’якому диванi. Знову чутно метушню Лорейн: – Привiт, Нейтан! Клер скоро буде? – Нейтан, – подумала тодi я. – Значить, цей хтось друга особа пiсля Клер. Мною опанувала цiкавiсть треба ж дiзнатись бiльше про дивних вiдвiдувачiв. Я збиралась iти i нiби ненароком не витрiщаючись, глянути в бiк цього самого Нейтана, хоч i без Клер. Не розумiю, що сталось в той момент, та я завмерла на мiсцi. Я щось вiдчула. Щось дивне незрозумiле. Мое серце чомусь почало калатати. Всi думки i вiдчуття дезорiентованi, i я знаю чому. Це магiя. Той хто знаходиться в кiмнатi, володiе сильною магiю. Нейтан однозначно вiдьмак. Тiльки справа в тому, що магiя в нього темна. Ось чому мое тiло так зреагувала, нiби на загрозу з його боку. Так само я реагувала колись на Стiвена. Бiла магiя всерединi мене вказувала на протилежну iй силу. Намагаючись не панiкувати, я подумала: Меган, треба дiяти рацiонально i як найшвидше покинути кафе. Раптом ця думка не здалась такою привабливою. Дверi примiщення знову вiдчинились, i на цей раз можна не сумнiватись, це Клер. Неможливо передати власнi вiдчуття, що виникли з появою цiеi особи. Усе всерединi мене закипiло. Енергiя Клер просто неймовiрна, дуже могутня. Інакша вiд сили Нейтана. Не можу сказати про Нейтана як слабкого вiдьмака. Нi, однозначно вiн сильний. Рiзниця мiж цими двома полягае в тому, що його магiя бiльш прихована i схожа на пряму лiнiю. Клер же не приховуе нiчого, магiя просто б’е величезним потоком. Набравшись смiливостi я повернулась. Тiкати було важко. Продовжувати сидiти на мiсцi теж безглуздо. Це означатиме викриття. Цiкаво скiльки iм знадобиться часу аби вирахувати присутнiсть iще однiеi вiдьми в примiщеннi. Хочу дещо уточнити. Чому саме так важливо триматись вiд iнших вiдьмакiв на вiдстанi. Коли ви володiете однiею силою, то це неодмiнно зближуе. Вiдьмаки дуже часто поселяються поряд для бiльш простiшого iснування. Завдяки чому завжди можна знайти пораду в тих чи iнших чаклунських справах. Проте навчання магii вiдбуваеться безпосередньо в родинi. Сiм’я захищае спадкову передачу магii. Пiклуеться один про одного i дае можливiсть поступово оволодiвати своею силою. Ти можеш навчатись i в далеких родичiв. Вони все одно зобов’язанi тобi допомоги. Бо усi хто пов’язанi кровною магiею вiдповiдальнi один за одного. Що ж до iнших представникiв магiчного свiту, то частiше з ними спiлкуються в крайнiх випадках. Звичайно е немало ситуацiй, коли товаришують вiдьмаки. Необхiдно пам’ятати – iх пов’язуе едина магiя. Магiя в нашому свiтi дiлиться на два напрямки темну (чорну) та свiтлу (бiлу). Не iснуе промiжноi магii, та нiякого компромiсу. Ти належиш до одного якогось напрямку. Я представник бiлоi магii, як i уся моя родина. Мушу зiзнатись не всi у нашiй родинi сильнi вiдьмаки. Мама дуже погано володiе магiю. Інколи в неi навiть не виходять елементарнi заклинання. Ми з Амандою не раз смiялись з приводу цього. Це не означае, що ми поганi доньки i не пiдтримуемо власноi матерi. Нi, мама i сама жартома вiдноситься до свого невмiльства. В основному нашим навчанням займався батько. Вiн дуже потужний бiлий вiдьмак. Сподiваюсь хоч частка його сили е у мене. Отож, повертаючись до розповiдi про магiю необхiдно пам’ятати ще одну важливу рiч. Чорнi i бiлi вiдьмаки рiдко конфлiктують, зазвичай уникають спiлкування один з одним. Ранiше мiж ними могли розгорнутися суперечки, що переростали у битви. Такi битви спустошували поселення, наносили чималоi шкоди природi. Випадковими жертвами ставали звичайнi люди, багато хто гинув. Подiбнi конфлiкти легко розпалювались у бiльш масштабнi – вiйни. Тож, моя головна задача уникнути зустрiчi з цими двома. Повернувшись, я дивлюсь у бiк дверей i бачу вихiд з кафе. Я намагаюсь не звертати на Клер i Нейтана увагу. І в мене е нагода втекти, поки Лорейн люб’язно розмовляе з Клер. Раптово мене охоплюе жах, чийсь погляд спрямований на мене. Я не можу витримувати цей погляд, необхiдно знайти того, хто на мене дивиться. Я вiдводжу очi вiд дверей, мiй порятунок при цьому розчиняеться десь за межами сприйняття. Я починаю дивитись i бачу, Нейтан не вiдводить вiд мене погляду. Це означае одне, вiн вiдчув хто я е насправдi. Лорейн захоплено розповiдае усiлякi подii цього дня, намагаючись зайняти Клер. Вона ж розглядаючи меню, кладе його в бiк i дивиться на свого хлопця, який в цей час буравить мене поглядом. В мене перехоплюе подих. Клер також розглядае мене i це не аби як лякае. – Лорейн, хто це сидить? – запитуе спокiйнiсiнько Клер. Лорейн усмiхаючись, i з величезною радiстю називае мое iм’я: Меган. Несподiвано офiцiантка пiдбiгае до мене i тягне за руку в напрямку того самого дивану. – Меган, познайомся це Клер та Нейтан. Несподiванкою для мене стала реакцiя Клер. Їi приязнiсть здивувала i саму Лорейн. Нейт, як його вона називала, тримався також спокiйно та бiльш стримано. Гарна пара, – подумала тодi я. Їх просто необхiдно бачити. Обидва приблизно також вiку як i я сама. Клер темношкiра брюнетка з довгим блискучим волоссям. У неi надзвичайно гарнi i виразнi очi зеленого кольору. Пухкi губи та родимка на щоцi. ЇЇ важко не називати красунею. Вона дуже приваблива та впевнена у собi особа. Окрiм темноi магii у неi напрочуд сильний характер. Ця дiвчина точно знае, чого бажае вiд життя. З першого погляду очевидно Нейт – ii величезне кохання. Клер вдягнута у темно-синi коротенькi шорти та свiтлiшого вiдтiнку блузу. Це так пасуе з неймовiрно гарним волоссям. Нейтан вдягнутий у сорочку темно синього кольору. Цiкаво вони узгоджували свiй одяг мiж собою чи це бувае мiж закоханими? Доповненням образу хлопця е чорнi штани та темнi кросiвки. Як на мене в iх парi бiльш приваблива Клер. Не скажу, що Нейт негарний. Просто я не можу об’ективно оцiнити. Вiн мае коротко стрижене чорне волосся, карi очi, широкий нiс, тонкi губи, нiчого особливого. Середньостатистичний пiдлiток. Хоча нi, вiн спортивний на вiдмiну вiд Тiма мого давнього друга. Йому б не завадила зайнятись собою. І що вона в ньому знайшла аби закохатися, та й ще до нестями напевно. Проте чи менi осуджувати. Я не знаю, що таке кохання i не розумiюсь на цих речах. Ось наприклад взяти мою сестру Аманду i Стiва iх стосунки не аби як мене здивували. Здивувала мене i реакцiя цих двох. Ми з ними почали розмовляти, нiби вже давно знайомi. Клер лише сказала: – Так, ти одна з нас. Пiсля чого ми доволi мило спiлкувались. – Навiщо ти приiхала в Пiнс? – запитала Клер. – Родиннi справи, необхiдно щось вирiшити з старовинним маетком, – брехала я. Розумiючи, правди нiзащо не потрiбно казати, а дотримуватись офiцiйноi версii. – Меган, ти разом з родиною? – провокацiйне запитання вiд Нейта. Невже вiн хоче дiзнатись на скiльки я безпорадна тут. Офiцiйна версiя: в мене не мае родини. Я сирота, яку виховували двоюрiдна тiтка Мерi. Розмовляючи разом з Кейт та Нейтаном, я неодноразова помiтила Лорейн, Естель та Роуз, якi щось активно обговорювали. Сподiваюсь, менi це лише здалось або не здалось, вони не обрали об’ектом плiток, мене i оцих двох. Нейт розповiв, що мешкае з сестрою та матiр’ю. Про його батька достомено невiдомо. Мати з ним чи розiйшлась, чи вiн покинув свою родину, або навiть помер. Тобто, хлопець приховав, що сталося, я можу висувати тiльки численнi версii. Кейт едина ж донька у родинi. Цим все i сказано, надмiрнiсть у всьому та бажання привласнювати: так говорила Аманда про тих хто виростае один. Так жартома вона казала про Стiвена. Наша розмова була не надто довгою. Я намагалась зберiгати ввiчливiсть, i не забувати про втечу. Тож ссилаючись на термiнову справу, я миттю вислизнула з кафе. При цьому отримала запрошення на чай в розкiшний маеток Рейнольдс вiд самоi Кейт. Кейтлiн бiльш офiцiйне звернення до моеi новоi знайомоi. Переважна частина мешканцiв мiста називае дiвчину Клер. Хоча бабуся полюбляла давати iм’я Кейтлiн. Старенькiй здавалось, що це iм’я бiльше пiдходить онуцi. З ним можна досягнути значiших звершень, чим з iм’ям Клер, яке бiльше пасуе для дiвчат зi «свiтлою магiею». Клер мае ще одне iм’я, батьки часто називали бiльш простiше свою донечку Кейт. Тому моя знайома може мати декiлька iмен. Перебуваючи у власному ж маетку, я не полишала спроби знайти релiквiю. Це мiй прiоритет номер один, а не ходiння по крамницям, i споживання тiстечок. Неможливо описати словами зроблену мною роботу за сьогоднiшнiй залишок дня. Маеток таки мене поглинув. Прибирання в ньому не найлегша та не найприемнiша робота. Це стомлюе, порпатись у розкiшних i водночас безглуздих речах. На сьогоднiшнiй день мое досягнення кухня та вiтальня. В кухнi я просто змушена в першу чергу прибрати, саме там менi необхiдно готувати ближчим часом. Зiзнаюсь, цi двi кiмнати вичавили моi сили. Тож, ледве перебираючи ногами, я iду до тебе лiжко. Глава 3. Застрягла Вже майже як мiсяць я тут. І нiчого. Я нарештi привела маеток до ладу. Що не могло не привернути увагу мiстера Барнерсома. Вiн навiдував мене декiлька разiв. Кожного разу Тед милувався самою будiвлею. Йому сподобались усi моi дii. За його словами, маеток отримав новий шанс на життя. Насправдi, це мало означати зовсiм iнше. Тепер маеток можна продати дорожче. Рiелтор вiдразу збагнув перспективи вiд майбутнього продажу. Чолов’яга не на мить не сумнiвався, в тому що ця будiвля буде його. Адже, якщо правильно помiркувати, то вiн навiть правий. Навiщо 17 рiчнiй сиротi жити самiй у величезному старовинному маетку. Коли його можна вигiдно продати i отримати за це не аби який прибуток. На вилученi кошти, купити десь затишний будиночок бiля озера або на узбережжi океану, i не турбуватись про власне майбутне. Грошi на витрати завжди будуть. Повернусь до свого пошуку. За цей мiсяць в моiх руках побувала не одна скринька з коштовностями. Хоча не зовсiм коштовностями, а милими прикрасами, якi дiйсно були для когось дуже важливими. Величезна купа старовинного одягу, речей звичайного побуту. І нiчого. Кожна знайдена рiч повинна була наблизити мене до релiквii. Вселити надiю на можливу знахiдку. На жаль нiчого не вiдбувалось. Життя в маетку стало джерелом розчарувань. Мене почала пригнiчувати атмосфера самотностi в цих кiмнатах. Я могла спiлкуватись з родиною по телефону. І це траплялось не надто часто. Вони нiби забули про мене, а я так сумую за ними. Я не хочу бути тут. Яка користь вiдьмi вiд перебування в маетку, де магiя цiлковито не дiе. Тож кожного вечора единим моiм заняттям ставали лише мрii про невелику радiсть сходити за вишневим пирогом. Смачна випiчка, декiлька iсторiй вiд Лорейн iстотно покращили б iснування тут. Як кажуть, не з моiм щастям. Кав’ярня знаходиться пiд забороною. Хто знае коли заманеться Клер з’явитись в нiй. Ризикувати не варто. Можливо дiвчина доброзичливо i поставилась до мене першого разу, та якi шанси на ii люб’язнiсть наступного? Сутички менi просто не потрiбнi. Тому кожен вечiр для мене був нудним перекладанням речей. Хоча iнколи, я заходила в величезну бiблiотеку, на яку менi натякав сам Тед. Його очi просто палали вiд цiкавостi. – Меган, ти лише уяви на скiльки цiннi видання зiбранi в цiй домашнiй бiблiотецi. Вони е свiдками знатностi та iнтелiгентностi колишнiх мешканцiв маетку. Освiченiсть цiнувалась завжди у всi часи. – Так, – погодилась я. – Напевно я залишив би усi книги собi, – замрiяно промовив мiстер Барнерсом. Я зазвичай брала декiлька примiрникiв, старовинних казок вiд Берти Хаур. Нiколи не чула про таку письменницю. Мабуть саме тому, вона мене зацiкавила. Їi твори дали менi зрозумiти причину. Вона була вiдьмою, i всi ii видання суто для виховання дiтлахiв, здатних чаклувати. Деякi казки з повчальним сенсом мiстять окремi закляття. Це могло б привернути увагу звичайних людей. Історii менi сподобались, вони мене розважали i робили перебування тут менш нудним. Не дивно, що мое iснування в мiстечку Пiнс перетворилось на щось дiйсно нудне. Таке вiдчуття, нiби я застрягла. Все що я не робила, нiчого не змiнювало. Я просто повiльно втрачаю час в пошуках невiдомоi релiквii. Це випробування перетворюеться на повiльнi тортури. Я нiби знаходжусь в кiльцi, що змикаеться з кожним днем все щiльнiше. Кожна моя дiя, робить ситуацiю лише гiрше. Я стiльки доклала зусиль аби привести мiй новий дiм до придатного стану. Жоднi моi зусилля не допомагали вiднайти невiдому релiквiю, вони виявились марними. Менi здавалось, що все так залишиться. Я ж перетворюсь на панi Кемс, самотня i без усiлякоi надii на майбутне. Негативнi думки захопили мене. Я не можу нiяк знайти розради, користуватись магiею в кiмнатах просто неможливо, а вийти на вулицю i вимовити заклинання неприпустимо. Я не маю права видати себе. Вiдчай не залишав мене. Проте все змiнилось. Одного разу я прокинулась вiд гуркоту, який лунав зi сходiв. Спочатку я не могла зрозумiти, що вiдбуваеться. Можливо, це був лише сон. Звуки ставали дедалi гучнiшими. Раптом трiскiт вiд розбитого скла змусив мене повнiстю прокинутись. Добре, що я сплю одягненою, а не в звичнiй пiжамi. Цей факт дозволив менi не витрачаючи часу, вiдправитись на пошук джерела шуму. Повiльно спускаючись сходами, я дивилась вперед. На пiдлозi лежали друзки розбитого вiкна i камiнь. Хтось навмисно розбив скло. Ще я почула голоси. Невже, хтось намагаеться проникнути в маеток. Важко передати моi емоцii в той момент. Чи було менi страшно? Мабуть так, можливо i нi. Я розумiла одне маеток не повинен бути пошкоджений, знищений, або змiнений навмисно без моеi згоди. Допоки я не знайду цю релiквiю, нiхто не може чiпати будiвлю. Тож набравшись мужностi, я вирiшила поглянути на порушникiв спокою. Я не маю боятись, тремтiти i впадати в панiку. В мене е магiя, вона захистить вiд злiсних намiрiв нiчних вiзитерiв. Швидко я перебирала в головi усiлякi заклинання, i мiй вибiр впав на декiлька сильних, що могли б злякати не на жарт непроханих гостей. Отож, я вiдчинила дверi сповнена рiшучостi застосувати магiю. І дарма, що про мою сутнiсть можуть дiзнатись. Хто повiрить на слово грабiжникам. Раптом я зупинилась i згадала ще одну дуже важливу рiч. В маетку моя магiя не дiе. Взагалi жодне, навiть найпростiше закляття. Я побачила одного бiлявого хлопця, десь мого вiку, що нахабно вдирався до будiвлi. Мое ж вiдкриття – змiнило рiшучу стратегiю нападу. Я позадкувала назад до дверей i мене охопило величезне бажання покинути маеток. В той момент я дiяла майже iнстинктивно, десь на рiвнi пiдсвiдомостi. Миттево я побiгла до запасних дверей. Вiдчинивши iх, у кiмнату поринув сильний вiтер. Та я не зважала на це. Я бiгла чимдуж до фасаду будинку, не дивлячись навкруги. Раптом я зупинилась. Бiля мого тимчасового помешкання стояло декiлька хлопцiв. Не бiльше 18 рокiв. Всi вони одягнутi доволi просто, футболки джинси, або шорти яскравих кольорiв з надписами та графiтi, на якi просто неможливо не звернути увагу. Їхнiй iмiдж говорив сам за себе. Краще не чiпати цих розбишак. Взагалi уникати будь-якоi зустрiчi з ними. Тут у мене промайнула ще одна думка. Яка ймовiрнiсть того, що в маленькому мiстечку Пiнс iснуе ще якесь угруповання людей пiд назвою банда, окрiм цього. Звичайно це i е вiдома мiсцева банда. Час дiяти подумала я. – Гей ви, забирайтесь геть! Негайно, – вигукнула я. Мiй голос не тремтiв, скорiше якiсь дивнi нотки з’явились у ньому. Один iз хлопчакiв, на iм’я Джорш, лише зробив гримасу. Вiн явно не збирався вiдступати. Моя погроза iх не зупинила. Для них я не становила нiякоi перешкоди. Джорш подав знак своiм друзям i вони впевненою ходою поспiшили увiйти у вiдчиненi дверi. Їм зсередини вiдiмкнув iнший хлопець. Блондин, якого я помiтила у вiкнi маетку. Я запанiкувала на якусь мить. Володiти бiлою магiею iнколи гiрше, нiж темною. Цей вид магii завжди спрямований на силу та ii зростання. В своему життi я не читала жодноi книжки з темними заклинаннями. Це менi б не стало в нагодi. Якщо ти володiеш бiлою магiею, то тобi або зовсiм не вдасться закляття темноi або дуже слабко. Навiть для слабкого закляття протилежноi магii необхiдно бути сильною вiдьмою у своiй власнiй. То ж я з величезною впевненiстю можу сказати, що заклять нападу, яких в темнiй магii бiльше, менi не лише не до снаги, але й невiдомi. Джорш тим часом, зосередив всю свою увагу на моiй персонi. Йому кортiло лiквiдувати свiдка. Вiдчуваючи свою перевагу та присутнiсть друзiв, вiн заговорив. – То ти i е та сама сирiтка Меган, про яку усi говорять? Я нiчого не вiдповiла. Панiка охопила мене. Допомога ось що стало б зараз в нагодi. Мiй батько такий сильний вiдьмак, що миттю розiбрався з усiею бандою. Родина! Де моя родина коли вона так менi необхiдна? Джорш стояв бiля мене. І його присутнiсть викликала ще бiльший страх. Беззахиснiсть iнколи не лише пригнiчуе, але й доводить до вiдчаю. Невiдомо чому я заговорила. Я благала. – Будь-ласка, я прошу вас. Джорш намагався розiбрати мое бурмотiння. Хлопець переможно посмiхнувся. Вiн подумав, нiби я звертаюсь до нього: Хай час розвiяти не може, І знищити не мае змоги, Тих кого я кличу на пiдмогу, Згадаете хто ви е насправдi, Вставайте привиди вставайте, Я закликаю вас прийдiть, Зберегти маеток допоможiть. Нехай поряд не було моеi родини, тата, мами, сестри. Були поряд iншi родичi – померлi мешканцi маетку. Вони володiли магiею усе свое життя, i залишки сили в них повиннi бути. Пiдтвердженням цього припущення слугував один невеликий факт, коли я всерединi примiщення, то вiдчуваю чиюсь присутнiсть. Кожна рiч насичена енергетикою чужого життя, часу, навiть епохи, звичаiв. Можливо моi далекi родичi не надто приязнi. Вони менi не допомогли знайти релiквiю! То ж нехай хоча б допоможуть зберегти маеток вiд вторгнення мiсцевоi банди. Спочатку нiчого не вiдбулось. Якусь мить я перебувала в очiкуваннi. Невже закляття ззовнi будинку також не працюють, – подумала я. Інших виправдань у мене не було. Закляття все таки спрацювало. Воно виявилось дуже могутнiм, адже мiй страх створив надто сильнi емоцii. Магiя пов’язана з емоцiями. Коли вiдьма або вiдьмак зовсiм не контролюють власних емоцiй, тодi можна очiкувати неприемностей. Магiя може накликати бiду на власника, спотворити елементарне закляття. Ситуацiя складаеться протилежним чином з контрольованими емоцiями, в такому випадку створюеться надзвичайна сильна енергетика. Мое закляття подiяло наступним чином. Завдяки страху я не помiтила очевидноi тишi. Навколо маетку, всерединi нього панувала тиша. Легенький вiтерець повiяв в напрямку Джорша. Вiтерець принiс вiдчуття холоду, температура вiдразу помiтно впала на декiлька градусiв. Здаеться, я побачила контур лiтньоi жiнки, в старовиннiй сукнi. Вона розлючено споглядала на учасника банди. Джорш же вiдчув присутнiсть когось позаду себе. Пам’ятаю вираз його обличчя, коли вiн вирiшив обернутись назад. Злiсть, змiнилась страхом i переросла в панiку. Хлопець кинувся чимдуж тiкати подалi вiд маетку. Через декiлька секунд, я почула скрежит, звук розбитого скла. Банда чимдуж забиралась з маетку. Привиди допомогли менi зберегти новий дiм i продовжити шукати релiквiю. Далекi родичi – ось кого я запросила, своiм закляттям. Вони вiдгукнулись на виклик родини – iгнорувати таке закляття практично неможливо. Пiсля втечi банди можна зiтхнути з полегшенням. Сподiваюсь, вони не з’являться тут ще деякий час. Я хотiла подякувати своiм «рятiвникам». На жаль не встигла, привиди непомiтно зникли, так швидко як i з’явились. Нiчна пригода змусила мене перейти до бiльш активного пошуку релiквii. Я майже iстерично оглядала вiтальню, гостьову кiмнату, спальню на першому поверсi. Нiчого. Цiлiсiнький день проведений дарма, за пошуком невiдомо чого. Стомлена вiд довготривалоi ревiзii кiмнат, нiчного вiзиту банди, я не могла заснути. Вiдчай захлиснув мое тiло. Я не могла нормально i повноцiнно мiркувати. Все здавалось таким жахливим, жодного просвiтлiння в чередi безкiнечних спроб знайти релiквiю. Глава 4. Кав’ярня, кафе та мiнi-пекарня Останнi подii не давали менi спокою. Спокiй я взагалi забула, що це таке? Я думала привиди допомогли з нiчним вiзитом банди, i на цьому все закiнчиться. Страх же навiяв протилежнi думки. Банда давно полюе за маетком. В ньому зберiгаеться величезна купа цiнних речей, не лише так званого старовинного мотлоху, а й дiйсно вартих уваги i грошей. Тому необхiдно пiдготуватись до майбутньоi i обов’язковоi появи банди. Вiдновити психологiчну рiвновагу я вирiшила в улюбленiй кав’ярнi. Знаю, можливi наслiдки. Потенцiйна зустрiч з Клер, Нейтаном. Причина вагома для уникнення закладу зi смачною iжею. Не дивлячись на вагому причину, я знайшла велику кiлькiсть виправдань для вiдвiдування кав’ярнi. Насамперед, необхiднiсть поспiлкуватись з Лорейн, дiзнатись останнi новини з життя мiста, скуштувати смачненького i повернути втрачене вiдчуття привiтного Пiнсу. Головним аргументом е не iжа та спiлкування, а можливiсть змiнити атмосферу маетку на бiльш привiтне мiсце. Здаеться присутнiсть в маетку пригнiчувала мене i впливала дуже негативно на психiку, тому найкраще рiшення пiти прогулятись. Я з невеличким ентузiазмом прийнялась збиратись у кав’ярню. Врахувала можливий час появи Клер з Нейтаном. Ймовiрнiсть нашоi зустрiчi за моiх розрахункiв мiнiмальна, точнiше майже повнiстю виключена. Зайшовши у кав’ярню, я вiдразу помiтила купу порожнiх столiв, вiдвiдувачiв майже не було, окрiм панi Кемс. Вона як завжди зайняла звичне для себе мiсце. Не вiдволiкаючись нi на кого, лiтня жiнка продовжувала читати. Моя присутнiсть не вплинула на неi. Поява у кав’ярнi новоi вiдвiдувачки вiдразу ж порадувала Лорейн. Жiнка сподiвалась на поповнення запасу iнформацii про сирiтку Меган. Саму Кейтлiн цiкавила моя персона. Задовольнити потреби Клер здаеться основними клопотами усiх працiвникiв кафе. Я перебувала не в надто доброму гуморi для балочок. Навiть смачна iжа не полiпшила настрiй. Порожнеча заполонила серце, я вiдчула сум за домом, рiдними. Пiнс, нiби непогане мiсто. Я ж не почуваюсь в ньому комфортно. Знати, що мiсцева банда полюе на маеток i погрожуе тобi вночi не надто приемно. В кафе я провила цiлу годину. Час здавався вiчнiстю. В будь-якому випадку я не бажала iти. Повернення до маетку означало для мене, опинитись у самотньому пустому домi, без магii i будь-якоi радостi. Тому я вирiшила провести деякий час в компанii офiцiанток i старенькоi панi. Сьогоднi з мене не особлива спiврозмовниця, тому я наважилась зайняти окремий стiл. За ним минулого разу сидiв Нейтан разом з Клер. Не дивно адже це самий кращий стiл в усьому закладi. Мiй аргумент дуже переконливий: стiл сервiрований просто, нiхто з персоналу не метушиться. Значить поява Клер i Нейтана вiдкладаеться на невизначений термiн. Лорейн вирiшила пригостити сумну сирiтку новим десертом власного рецепту. Вiдволiкшись на декiлька хвилин, жiнка не встигла помiтити, як я зайняла омрiяний столик. Лорейн лише невдоволено глянула на мене, побачивши картину: небажаний гiсть за столом. – Дарма ти це зробила, – ось едине зауваження, яке я почула вiд неi. Звiсно ж дарма. Столик Кейтлiн приватна власнiсть могутньоi вiдьми. Хто я така, що можу сидiти за цим столом? Такi думки повиннi збентежити мене, та я не зважала. На столi Кейт навiть меню вiдрiзняеться вiд решти столикiв. Тому я вирiшила переглянути його, гортаючи сторiнку за сторiнкою. Я продовжувала гортати сторiнки меню. Декiлька поглядiв на панi Кемс, не давали менi спокою. Сум в ii очах, який нiхто не мiг зрозумiти, осягнути повнiстю. Напевно час забиратись в маеток. Вiрне та несвоечасне рiшення. Яка ймовiрнiсть зустрiчi Кейт з Нейтаном. Низька, звичайно. Насправдi дуже висока. Вiдволiкшись вiд меню, я почула що хтось зайшов в кафе. Я вiдчула знайому енергетику, рiвну i дуже сильно. Нейтан, ось хто вирiшив завiтати в кафе. На появу хлопця нiхто не очiкував. Це вiдразу стало помiтно з реакцii Лорейн – нескiнчена метушня i хвилювання охопили жiнку. Я ж немов справжнiсiнька дурепа зберiгала цiлковитий спокiй. Продовжувала сидiти та роздивлятись меню. Покидати столик вiдразу здавалось необачним i могло спровокувати непотрiбну образу сильному вiдьмаку. Як менi саме тодi здалось Нейт, був радий мене побачити. Вiн звичайно не видав власну радiсть жодним чiтким жестом, посмiшкою, або яскравим привiтанням. Лише щось в його поглядi виказувало пiдозрiлiсть. Чому вiн з’явився саме в той час, коли i я тут. Нейт, привiтався i залишався стриманим. Лорейн ж з напруженням запитала, про появу Клер. – Думаю, за Клер можеш не хвилюватись, вона не знае про мое мiсцезнаходження. Така вiдповiдь вразила мене. Клер дуже сильно кохае Нейтана. ЇЇ почуття помiтнi всiм i кожному. Вона завжди поряд з ним. В поглядi цiеi вiдьми читаеться надто сильне кохання, обожнювання. Та й сама дiвчина дуже гарна. Хлопцi не цiнують того, що мають. Багато хто зрадiв би подiбнiй партii. Чому ж Нейтан вiдмовляеться вiд сильноi партнерки? Не зрозумiло. Наступне запитання, чому Нейтан так дивиться на мене, нiби вивчае. Напевно я не помилилась, тому що такий погляд зазвичай мають хлопцi, захопленi кимось. Скорiш за все справа у симпатii, Клер гарно поставилась до мене, тому вiн пiдтримуе напрямок ставлення своеi подружки. Складаеться враження, нiби вiн точно вiдчувае бiлу магiю всерединi мене. Бiла магiя жодним чином не поеднуеться з чорним напрямком. Можливо протилежностi притягуються, але чи реально таке у свiтi магii? В свiтi, де панують власнi закони i магiя роздiлена не безпiдставно на два напрямки. Свiтлий направлений на захист, добро, подолання труднощiв. Темний напрям навпаки нестримний войовничий, доволi агресивний. Нейт трiшки вiдрiзнявся в цьому сенсi. Я вiдчуваю, що вiн володiе сильною магiею, енергетика в ньому надто потужна i не може свiдчити протилежне. М’якiсть i врiвноваженiсть стримували потужну силу, яку Клер не намагалась приховати. – Ти не знаеш де Клер? – з напруженням поцiкавилась я. – Там, де i повинна бути, в маетку Рейнольдс. Розпитувати про маеток я не стала. На сьогоднi мiй iнший iнтерес – мiсцева банда. Необхiдно побiльше дiзнатись про Алекса та його дружкiв. Розмова з Нейтаном в цьому напрямку виявилась непростою, але все-таки iнформативною. Алекс вiдсторонений хлопець, i звик iгнорувати правила. Своерiдною розвагою банди е порушення громадського спокою. Банда здаеться уникае Клер. – То вони знають про вас i хто ви е насправдi? – Хтось в мiстi пiдозрюе, бiльшiсть боiться, – вiн поглянув в напрямку Лорейн, знають одиницi. – Алекс знае, – пiдтвердила я. Уникати Клер можна лише за умови, що знаеш про ii вiдьомську сутнiсть. Небезпека, яку становить така сильна вiдьма дуже величезна. Нейтан продовжував пильно дивитись менi в обличчя. Я не могла сфокусувати на його очах, i вiдвела погляд убiк. Подiбна поведiнка дуже дратуе. Якщо в тебе е приваблива дiвчина, навiщо витрiщатись на когось iншого. – Ви з Клер зустрiчаетесь? – вирiшила трiшки нагадати про наявнiсть дiвчини. – Важко вiдповiсти, важко зрозумiти, – навiщо говорити загадками коли, все i так ясно. Я зробила невдоволений вигляд i схрестила руки. Вiдповiдь явно не дае повного пояснення ситуацii. Нейт почав говорити, побачивши мою реакцiю. – Для бiльшостi жителiв Пiнсу ми з Клер – пара. – Хiба ви не пара? – годi примiтивних вiдповiдей. – Ми з Клер не зустрiчаемось. Вона мене кохае, та я не маю до неi таких же почуттiв. Скорiше я нагадую ii власнiсть. Я повинен належати тiльки iй, – не очiкувала почути таке зiзнання. – Маячня якась, – знiтилась я. – Невже, ти хочеш сказати, нiби знаходишся в полонi. – Я не в полонi, тiльки Клер маючи до мене сильнi почуття, завжди поруч. Повiр така присутнiсть ускладнюе спiлкування бодай з кимось, протилежноi статi тим паче, – на словах зроблено активний акцент. – Що ти маеш на увазi, можливо поясниш? – Скоро вона з’явиться в кафе. Нейт вiдкрив деякi подробицi власного життя. Стосунки з Клер мають складаний характер, i не подобаються його матерi. Клер нiби нав’язуе спiлкування з собою Нейтану. Мама Нейта неодноразова намагалась вплинути на розвиток iхнiх стосункiв, адже единий син мае право самостiйно обирати з ким спiлкуватись. Залишилось забратись з кав’ярнi якомога скорiше до появи Кейтлiн. Заважае втечi з кафе одне невеличке запитання, чому ми з ним так мило спiлкуемось адже належимо до рiзних напрямкiв магii. Лорейн постiйно метушилась бiля панi Кемс, i намагалась пiдслухати нашу розмову. Цiкаво, чи хтось з працiвникiв мiнi-пекарнi доповiсть Клер про теревенi з ii коханням. Для того щоб нiхто не почув, жодного запитання я постiйно притишувала голос, а останне взагалi вирiшила запитати шепочучи. Я нахилилась до Нейтана поближче. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22138899&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.