Секс у людському коханнi. Ігри, в якi грають у лiжку Ерiк Берн Те, про що соромляться говорити, i те, чим бодай раз у життi займався чи не кожен з мiльярдного населення планети. Природний i важливий процес, який забезпечуе виживання. Процес, що й творить саме життя. Один iз найулюбленiших способiв вiдтворення живих органiзмiв – секс. Але чому й досi цей аспект iснування огорнений мiфами, табу i стереотипами? Вiдомий американський психолог i психiатр, доктор медицини Ерiк Берн переверне усталенi уявлення про iгри, в якi грають у лiжку. Ви зрозумiете, що дотепер нiчого не знали про секс. Жiноча та чоловiча сила; користування статевими органами; механiзми збудження; вплив статевого життя на нашi вiдносини з оточенням; оргазм i «польоти в космос» – чому це вдаеться одиницям? І чи насправдi е щось спiльне мiж сексом та коханням? Захопливе та провокативне дослiдження, що зазирае пiд ковдру, показуючи всю голу правду про секс. У форматi PDF A4 збережений видавничий макет. Ерiк Берн Секс у людському коханнi. Ігри, в якi грають у лiжку © City National Bank, Beverly Hills, California, 1970 © Depositphotos.com / nubephoto; Shummm, обкладинка, 2021 © Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2021 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2021 * * * Усiм моiм друзям за довгi роки з любов’ю, повагою та вдячнiстю Передмова Основою цiеi книжки став курс лекцiй iз сексуальноi психологii на пошану пам’ятi Джейка Гiмбела[1 - Джейк Гiмбел (1876–1943) – вiдомий американський меценат зi штату Індiана, нащадок заможного еврейського роду, який, серед iншого, заповiв щороку вiддавати тисячу доларiв свого спадку лекторам, якi читатимуть курси лекцiй iз сексуальноi психологii в унiверситетах штату Калiфорнiя. Уперше такий курс лекцiй було прочитано 1946-го. (Прим. перекл.)], якi менi випала честь прочитати у квiтнi-травнi 1966 року в Калiфорнiйському унiверситетi. Одним iз членiв вiдбiрковоi комiсii був доктор Сальваторе Лусiя, професор класичноi та превентивноi медицини в Медичному центрi Сан-Франциско – гадаю, саме завдяки йому мене вдостоiли такоi честi. Я вдячний йому та iншим членам комiсii за цей шанс. На мiсцях, мiж рядами й попiд стiнами аудиторii зiбралося шiсть сотень слухачiв iз рiзною освiтою й поглядами на заявлену тему. Далi я вiдтворив оригiнальний анонс. ЛЕКЦІЇ З СЕКСУАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ НА ПОШАНУ ПАМ’ЯТІ ДЖЕЙКА ГІМБЕЛА 1966 РОКУ, ОРГАНІЗОВАНІ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ КОМІТЕТУ З МИСТЕЦЬКИХ ЗАХОДІВ І ЛЕКЦІЙ, КАЛІФОРНІЙСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ Й МЕДИЧНОГО ЦЕНТРУ МІСТА САН-ФРАНЦИСКО Чотири вищевказанi лекцii розпочнуться о 20:30 у медичнiй аудиторii Медичного центру мiста Сан-Франциско. П’яту лекцiю буде прочитано в спортивнiй залi Калiфорнiйського унiверситету в мiстi Санта-Круз. Щиро запрошуемо всiх зацiкавлених. Попри запрошення «всiх зацiкавлених», на лекцiю прийшли переважно студенти, викладачi факультету й фаховi психологи з колегами. Доктор Лусiя керував процесом, демонструючи люб’язнiсть i дипломатичнiсть, моя асистентка мiс Памела Блам охоче допомагала з обладнанням, секретарка доктора Лусii Марджорi Гант домовилася про звукозапис, а мiс Ольга Аело iх для мене передрукувала. Без iхньоi допомоги лекцii, звiсно, пропали б – у мене самого не було жодних конспектiв, тiльки короткi основнi тези. Однак передусiм я вдячний покiйному Джейковi Гiмбелу, який уможливив цей курс. Померши 1943-го, вiн лишив пiсля себе чималий статок, розподiлений для фiнансування лекцiй мiж Стенфордом та Калiфорнiйським унiверситетом. Вiдтодi багато видатних фахiвцiв пiдняли планку якостi так високо, що я чотири роки наважувався публiчно викласти своi думки в письмовiй формi й досi почуваюся щодо цього якось непевно. Вiдколи почали читатися такi лекцii, секс-просвiта стала рухатися семимильними кроками. 1967 року виник щомiсячник «Медичнi аспекти людськоi сексуальностi» [Medical Aspects of Human Sexuality][2 - Medical Aspects of Human Sexuality, edited by Theodore Bawer, M.D., and David M. Reed, Ph.D., and a board of consulting editors. Публiкувався за адресою 18 East 48 Street, New York, N.Y. 10017.], найвиваженiше, найнадiйнiше й найповажнiше перiодичне видання цього типу. У ньому майже не лишилося крикливоi суворостi найяскравiшого предка, старого «Сексологiчного вiсника» [Zeitschrift f?r Sexualwissenschaft], де пiонери психоаналiзу публiкували своi першi роботи, – основного джерела для Гейвлока Елiса й тогочасних дослiдникiв «психопатологii» сексу. За тi ж таки чотири роки привернула до себе увагу й Американська рада з питань сексуальноi обiзнаностi та освiти[3 - SIECUS, 1855 Broadway, New York, N.Y. 10023.] пiд керiвництвом доктора Мерi Калдерон iз Нью-Йорка. Щонайвища квалiфiкацiя й бездоганнi манери доктора Калдерон, поза сумнiвом, допомогли iй поширювати своi погляди й просувати уроки сексуального виховання в школi. Третiм рушiем секс-просвiти стали рекламнi оголошення в газетах «Колючка Берклi» [Berkeley Barb], «Плем’я» [Tribe] та iнших неформальних виданнях, що бiльш переконливо свiдчили про численнi вiдхилення вiд класичноi мiсiонерськоi позицii в сексi, нiж звiти Альфреда Кiнсi та його помiчникiв, – хоча, мабуть, менш романтично, нiж книжки Гейвлока Елiса. Четвертим важелем впливу, суттево помiтнiшим за останнi два-три роки, став поступ у законодавчiй царинi, який можна проiлюструвати, скажiмо, дозволом гомосексуального партнерства в Англii й порнографii – у Данii. Найбiльше мене тiшать свiжi поеднання сексу зi здоровою дотепнiстю й гумором (на противагу бридким, нудотним чи принизливим жартам) у сатиричному «Офiцiйному самовчителi сексу» [Official Sex Manual][4 - The Official Sex Manual, by Gerald Sussman. G. P. Putnam’s Sons, New York, 1965.] i непристойнi карикатури в журналi «Вiчнозелений» [Evergreen]. Поточна прогресивна позицiя – секс доволi пристойна рiч, вiн нiкуди не зникне, тому до нього лiпше звикати. Два iншi полюси представлено консерваторами («нема нiчого бридкiшого вiд сексу») i радикалами («бридких речей немае взагалi, тому сексовi не буде завдано жодноi шкоди, якщо його кинути на купу до жорстокостi й бруду»). Вершинним виявом усiх цих впливiв, зокрема впливiв неформальноi преси (якоi варто бридитися через ii «неповажнiсть»), стали тексти доктора Юджина Шонфелда, вiдвертого просвiтника, котрий вiв щотижневу шпальту пiд псевдонiмом «доктор Пупократ»[5 - Dear Doctor Hip Pocrates, by Eugene Schoenfeld. Grove Press, New York, 1969.]. (Уже не веде.) Однак найбiльша тогочасна змiна була не освiтньою, а практичною. Ширший вплив пiгулок на американське життя позначився народженням (або вiдродженням) «емансипованоi жiнки», яка прагнула цiлковитоi сексуальноi рiвностi. Кiлька таких жiнок причесало рукопис цiеi книжки, вишукуючи там «чоловiчого шовiнiзму». Часом знайденi приклади просто-таки стирчали з тексту, i я внiс вiдповiднi виправлення в остаточну версiю. Там же, де, на мою думку, голову пiднiмав уже «жiночий шовiнiзм», я вiдстоював свое, даючи критикиням мiсце у примiтках. Їхнi реплiки там позначенi iнiцiалами ЕВ, моi принагiднi вiдповiдi – EБ. Вiддаючи належне EВ, мушу сказати, що в остаточну версiю не потрапило багато iхнiх пiдбадьорливих i схвальних зауваг. Історii в цiй книжцi я розказую так, як про них думаю, – тому в нiй багато розмовностi, iлюстративностi й життевих прикладiв. Кожен мае право не давати ii своiм дiтям до шiстнадцяти, вiсiмнадцяти чи двадцяти одного року (та й до сорока, якщо чесно, теж). Я охоче ознайомлюся з документами, що пiдтверджують будь-якi моi фактологiчнi помилки. Що ж до особистих думок, я можу свiдомо поступитися чиiмось на шкоду власним, якщо тiльки iхнiй автор прослухав за останнi тридцять рокiв бiльше мiстких чи переконливих сексуальних iсторiй, нiж я. Припускаю, що iснують сутенери та проститутки, якi знають бiльше про секс загалом, i науковцi, якi вичерпнiше обiзнанi з його конкретними аспектами, нiж досвiдчений зацiкавлений психiатр. Загалом же, гадаю, у моiх писаннях порiвну науки й мистецтва, тому опоненти мають пiдтверджувати своi позицii вiдповiдними матерiалами. Чимало з написаного не прозвучало на лекцiях узагалi або прозвучало iнакше. По-перше, пiсля 1966 року я ще багато про що дiзнався, а по-друге, читати лекцii – зовсiм не те саме, що писати книжки. Аби оновити лекцiйний матерiал i зробити його читабельнiшим, знадобилося чимало виправляти, вирiзати, перетасовувати й додавати. Для бiльшоi ефективностi я писав так, нiби матиму лиш одного читача. Подеколи я згадував про автора на iм’я Кiпрiан Сен-Сiр, якому начебто належить текст пiд назвою «Листи до дружининоi служницi». «Листи» вiн писав, мандруючи з дружиною в далекi краi, охочий пiдготувати згадану в заголовку панну до самостiйного життя, що настане, коли та покине хазяйчин дiм. Саме таким був контекст цiеi працi, написаноi, отже, у дусi «Листiв» Сен-Сiра, але з прагненням зберегти тон виступiв, що лягли в ii основу. Тому я вiдмовився вiд порядку лекцiй у циклi, згаданому вище, та вiд його оригiнальноi назви[6 - Охочим думати про секс в академiчному ключi повiдомлю, що «офiцiйна» назва цiеi книжки – «Церебральнi та поведiнковi кореляти спарювання в спiльнотах вищих приматiв». (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.)]. Оскiльки книжка дуже вiдрiзняеться вiд лекцiй, справедливо буде зазначити, що за висловленi в нiй думки не вiдповiдають анi Траст Джейка Гiмбела, анi Калiфорнiйський унiверситет. За них вiдповiдаю тiльки я. Хочу подякувати учасникам Сан-Франциського семiнару з транзакцiйного аналiзу, котрi не один вечiр слухали, як я читаю рукопис, за багато цiнних порад i конструктивноi та деструктивноi критики – i за те саме дякую всiм, хто читав рукопис уже на дозвiллi. Серед них (емансиповано й колективно) можна згадати Берту Джонг, Ела й Пем Левiн, Ерден Роуз, Валерi Венджер, Надю й Валерiо Джузi та Рiка Берна.     Кармел, Калiфорнiя     квiтень 1970 року Вступ: розмова про секс А. Секс мокрий Писати про секс нелегко – передусiм бо вiн мокрий. Точнiше, не просто мокрий, а слизький. Той, хто не вiзьме це до уваги, почуватиметься за розмовою якось липкувато. Однiй знайомiй поетцi, яка писала про секс красиво, але не зворушливо, я сказав, що говорити сухими словами про мокрi почуття неправильно. Коли ж вона стала вживати мокрi слова, я зауважив, що цi теж не годяться. «Варто вживати слiв, на яких ковзатимуть i спотикатимуться думки», – сказав я. Їй сподобалось, i у вiдповiдь поетка прорекла, що вагiтна жiнка коло вiкна сидить i про чорну змiюку думае. Я нiчого не зрозумiв, бо не жiнка, але слова припали менi до душi. Вагiтна жiнка коло вiкна краща за вагiтну жiнку, яка завжди добирае слушнi слова й каже, що сподiваеться на добрячий запас молока в грудях, аби вигодувати ним немовля. Усе це нагадало менi жарт про одну манiрну панi з Бостона, котра завжди перепрошувала, згадуючи в розмовi «членiв» парламенту чи «iнтимнi» подробицi, а одного дня повiдомила, що ii друг – радикакулька. Для початку, гадаю, треба дати раду зi словами й вирiшити, якi з них зрозумiло й зручно передають те, про що ми говоримо. Б. Трохи холодних сухих слiв Слова, якими люди називають секс, починаються з «кон’югацii» (цим займаються нижчi органiзми) й «копуляцii» (вiдведеноi для вищих тварин). Людям дiсталися «статевi зносини». Науковцi називають iх «ко-i-ту-сом», хоча, нервуючись, iнколи перекручують на «ко-i-тис». Насправдi ж це зветься «ко-i-тус». Про «статевий союз» можна говорити на публiцi, але тiльки в недiлю. Власне, говорити можна про все, крiм «статевих зносин». Про цi останнi не говорять, а спiлкуються. Спiлкуватися часом дуже важко, у декого (i в мене) вiд спiлкування болить голова, тому, якщо можете, просто говорiть. Голова часом болить навiть у слухачiв чужого спiлкування, особливо коли тi, хто спiлкуеться, не знають, про що чи з ким вони це роблять. Коротше кажучи, вiд спiлкування бувае багато проблем, i тим, хто собi його дозволяе, варто рано чи пiзно навчитися говорити один з одним, якщо хочеться порозумiння. Найгiрший рiзновид спiлкування називають «неперервним дiалогом», i вiд нього в учасникiв часом бувае не лише головний бiль, а й хронiчний розлад шлунка. Утiм, часом люди, якi ведуть неперервний дiалог, таки починають говорити одне з одним, i тодi все йде на лад. Мiй цинiчний друг доктор Горслi радить надто освiченим парам, яким погано живеться разом, припинити спiлкуватися й почати говорити. Проблема з усiма вищезгаданими словами одна: вони здаються холодними, сухими й стерильними, хоч це й не так. «Кон’югацiя» схожа на видобування вогню тертям двох яець. «Копуляцiя» звучить волого й дещо вiдразливо, а «коiтус» незграбний, наче прогулянка в кросiвках калюжею розлитоi патоки. «Статевi зносини» – нiчогенька фраза для публiчних виступiв чи лiтератури, але звучить вона надто розважливо, аби нести радiсть. Для розмаiття можна звернутися до зручного синонiма «статевий акт». Слова, якими позначають результати всiх цих процесiв, не набагато кращi. «Статеве задоволення» – аналог добрячого стейка для чоловiкiв чи сирного суфле для жiнок. «Статевi вiдправлення» нагадують про краники на алюмiнiевiй кавоварцi чи про бойлерний вентиль, який вiдкручують раз на мiсяць, аби вичистити накип. Слово «клiмакс» починало як досить пристойне, але зараз його так затягали газетними шпальтами, що воно викликае лиш одну асоцiацiю – склеювання двох намащених половинок зефiрки. У письмовiй формi, гадаю, найвiдповiднiше слово – «оргазм». У правникiв е своi слова, але користi з них небагато. На вершечку iхнього хiт-параду – «спiвмешкання», «статевi стосунки» й «подружня зрада», i все це звинувачення. Їх зовсiм не цiкавить, чи може секс бути в радiсть. Їм хочеться одного – «встановити» чи «довести» його, аби з когось вимагати грошi. До того ж грошей вони вимагають однаково й за той, що анiтрохи не тiшив, i за той, що пiднiс до небес. За огиднiсть не знiмають, за екстаз не додають. Ще в правникiв е так званi «злочини проти природи», хоча природа нiколи нi на що не скаржилася. У правничому лексиконi немае словосполучення «пристойне розкриття». Усi розкриття непристойнi, поки не доведено протилежного. Здаеться, цей принцип суперечить конституцii, яка стверджуе, буцiмто людина лишаеться невинуватою, доки не доведено ii провину, i пристойною, доки не доведено ii непристойнiсть. Найбiльше правники чубляться за слово «вульгарнiсть», але про нього ми поговоримо згодом. Основна проблема цих слiв i фраз у тому, що вони зовсiм не про пристрасть, радiсть i задурманення, тому звучать холодно, сухо й стерильно. В. Трохи теплих вологих слiв «Спарювання» звучить тепло й родюче; у цього слова велике майбутне, однак йому бракуе присутностi. Напевно, найбiльш людяне й найменш вульгарне з усiх сексуальних слiв – «кохатися». У нього теплий, вологий i родючий ореол, воно несе iз собою обiцянку чогось тривалiшого, нiж просто статевий акт. Нiхто не знае, що стаеться на свiтанку з людьми, якi спарюються, вступають у статевi зносини, чи мають коiтус. Найчастiше снiдають разом тi, хто кохаеться, i тому молодим паннам здебiльшого до душi саме це слово. На жаль, воно, здаеться, менш поширене серед чоловiкiв – навiть серед тих, кому подобаеться снiдати зi своiми жiнками. Ще одне тепле й вологе слово – «кiнчати». Брак драматичностi воно компенсуе затишком. Дивно, але дехто натомiсть каже «спускати». Г. Непристойнi слова Пристойно говорити про непристойнiсть цiлком можливо й, гадаю, бажано. Можна, скажiмо, написати чотири найпоширенiших сексуальних непристойних слова задом наперед чи перемiшавши лiтери – баiтися, рахтатися, хнiр i дизап – водночас нiкого не заплутавши й не образивши. «Баiтися» – едине слово, що вповнi передае вiдчуття, захват, слизькiсть i аромат статевого акту. Хтивий «i» додае йому реалiстичностi. Перелiченi в попереднiй частинi синонiми ретельно уникають захвату та пристрастi й дуже обережно задкують вiд запаху – одного з найпримiтивнiших i найпотужнiших елементiв сексу. «Баiтися» вбирае в себе все вищезгадане, як дитина, – бо спершу це слово теж було дитячим. Дивно, але всi тi, хто вважають його англiйський аналог англосаксонським, помиляються. До Англii воно прибуло iз Шотландii у 1500-х роках[7 - Stone, Leo: “On the Principal Obscene Word of the English Language.” International Journal of Psychoanalysis 35:30–56, 1954.] – найпевнiше, як нащадок давнього голландського чи нiмецького «ficken» – «бити». Його арабський вiдповiдник «dok» означае «товкти в ступi». Згодом ми побачимо, що товкотнеча i пхання – найважливiшi складники статевого акту. Ще один вагомий компонент – п’янке пристрасне гойдання жiночого тазу – арабськi сексологи називають «hez». Саме через те, що слово «баiтися» мiстить у собi «dok» i «hez», там так багато пхання й гойдання. Баiння – це те, чим двое людей займаються разом, а рахтання односпрямоване. Якось дуже мудра дiвчина на iм’я Амарiлiс сказала менi, що любить баiтись, але не хоче собi хлопця, який просто зробить iй рахт i потiм пишатиметься. Почкання – це теж колективний процес[8 - EВ: Почкання – явище вже часiв протизаплiдних таблеток. Нiкому не здаеться, що його використали, усi роблять це за взаемною згодою, разом, не «комусь», а «з кимось». Це «мокрий» еквiвалент слова «кохатися», який вимовляють iз гордiстю й радiстю.]. Обговорювати слова «хнiр», «дизап» та iхнi численнi синонiми нема потреби – це просто непристойностi, якi не ведуть до сутi справи. Слово «пенiс» у бiльшостi асоцiюеться з чимось тонким i не надто солiдним, а якщо в домi е малi хлопцi – iз чимось милим. Ним описують орган у розслабленому станi. Для шляхетнiшого стану ерекцii, гадаю, влучнiшим буде слово «фалос», хоча воно трохи штучне й зовсiм не соковите. Жiночий статевий орган називають «пiхвою». У цього слова е тепло (а може, i решта ознак) слова «дизап». Найбiльше труднощiв iз зовнiшнiми статевими органами, на позначення яких у анатомiв е слово «вульва». Для повсякденного вжитку в ньому забагато медичностi, але нiчого чемнiшого досi не вигадали, тому обiйдемося звичним «генiталii». У «Тезаурусi» Роже, численних словниках сленгу[9 - Напр. Partridge, E.: A Dictionary of the Underworld. Bonanza Books, New York, 1961.] й кримiнальних кодексах рiзних краiн можна знайти чимало iнших слiв, але для щоденних потреб вистачить i вищезгаданого списку. Г. Природа непристойностi Настав час пояснити, чому я так хочу уникнути вульгариз-мiв. Саме по собi слово «вульгарний» означае «вiдразливий». Непристойнiсть бувае двох типiв: порнографiя та скатологiя. Порнографiя – це писання про блудниць, i цим словом позначають слова зi спалень, а скатологiя, вiдповiдно, – це непристойностi iз вбиралень. Дехто вважае непристойною й порнографiю, i скатологiю, а комусь непристойним видаеться лише щось одне. Усi тонкощi створюють враження, буцiмто непристойнiсть – щось штучно регульоване, та це не зовсiм так. У неi значно мiцнiше психологiчне пiдгрунтя. Будь-яке варте промовляння слово викликае у свiдомостi мовця та слухача певний образ. Цi образи не завжди чiткi, але, доклавши певних зусиль, iх таки можна вивудити з глибин. Образи бiльшостi слiв бляклi, розмитi й нестiйкi – якщо йдеться про щось маловiдоме, картинка зливаеться з незнаним тлом. Тому пiд час розмови на них майже нiколи не зважають. Такi образи називають дорослими, або ж тiньовими. Образи iнших слiв яскравi й потужнi – вони походять iз дитинства, i тому iх називають дитячими, або ж первiсними[10 - Berne, E.: “Primal Images and Primal Judgments.” Psychiatric Quarterly 29:634–658, 1955.]. Через свою детальнiсть i яскравiсть первiснi образи викликають емоцiйнi реакцii. Деякi з дитячих образiв неймовiрно красивi, нiби галюцинацii, побаченi пiсля курiння марихуани чи вживання ЛСД. Деякi, навпаки, вiдразливi – i саме вони нас цiкавлять, бо допомагають дати психологiчне визначення непристойностi. Слово стае непристойним, коли його супровiдний образ первiсний i вiдразливий. Так вiдбуваеться, бо яскравими та бридкими такi образи разом з iхньою реальнiстю стають саме в дитинствi – як смердючi екскременти, що супроводжують привчання до горщика, – i лишаються такими в дорослому вiцi[11 - Пор. Ferenczi, S.: “On Obscene Words.” In Sex in Psychoanalysis. Richard G. Badger, Boston, 1916.]. Це визначення непристойностi грунтуеться не на штучних правилах, вигаданих ницими супостатами, якi прагнуть позбавити людей свободи висловлювань, а на структурi людськоi нервовоi системи й основах ii психологii. Якщо непристойнiсть грунтуеться на глибоких загальнопсихологiчних чинниках родом iз дитинства, то непристойними можуть ставати лише дитячi слова. У мовi, вивченiй пiзнiше (скажiмо, пiсля шести рокiв), для ii носiя не буде лайок, бо вiн нiколи не чув цих слiв на початку життя. Тому справжнiй англiець може вимовляти й читати слова типу «merde», «Scheiss», «fourrer», «v?geln», «cul» чи «Schwanz» без сорому й комплексiв: хоч вiн добре знае iхне значення, вони лишаються абстрактними й не викликають в уявi первiсних образiв. Якщо ж нововивчена мова вкорiниться у свiдомостi й вiн почне нею думати, такi слова можуть проникнути в первiснi шари й стати непристойними. Із цих спостережень випливае, що непристойнiсть сама по собi лишаеться з нами назавжди, але окремi слова, якi сприймаються соромiцько, – справа вибору чи випадку. Загалом вони викликають смаковi й запаховi асоцiацii, а також нагадують липкий дотик. Саме з липкiстю пов’язанi первiснi непристойнi образи. Часом серйозними вульгаризмами можуть стати звичайнi необразливi слова – саме внаслiдок досвiду, отриманого в дитинствi, коли формуються такi образи. Нове поколiння може змести старi непристойностi, але його нащадки народять новi – скажiмо, вульгаризувавши цiлком звичайне слово («свиня») або давши нове життя застарiлому виразовi («ойб твою матiр»). Можна уявити ситуацiю, коли дитину виховують повнiстю позбавленою реакцiй на безсоромнiсть, але через особливостi людськоi нервовоi системи такi випадки вкрай нечастi. Думаю, дуже важко позбутися полегшення, яке переважно вiдчувають тi, хто виходить iз громадськоi вбиральнi. Шоковий, розслаблювальний або еротичний (коли iх використовують для стимуляцii) заряд лайливоi лексики залежить вiд ii запаху й вiд непристойностi. Найсильнiшi лайки найдужче пахнуть («баiтися», «дизап», «вногi»), а найслабшi – просто науковi й лiтературнi слова, дуже вiддаленi вiд первiсних образiв i тому цiлковито позбавленi запаху. Нейрологи та фiзiологи дослiджують цей захопливий феномен, пов’язаний iз будовою мозку й свiдомiстю – взаемозв’язки запахiв, вiзуальних образiв, слiв, соцiальних дiй, емоцiйних потрясiнь, розслаблень i стимуляцiй. Із такоi правдивоi психологiчноi iнформацii можна зробити висновок, що поважне ставлення до сили непристойностей – не просто химерний залишок застарiлого мислення, а радше одна зi сторiн життя, побудованого довкола вишуканостi. Вишуканiсть – це вишуканi жести й вишуканi митi самотностi чи еднання. Ця риса добре вiдома танцюристам, красномовцям i тим, хто вивчае дзен чи якусь iншу схiдну фiлософiю. Вишуканi люди вишукано розмовляють i перетворюють кожну годину життя на твiр мистецтва. Їхнi манери й вигляд роблять кожен новий рiк кращим за попереднiй. Зрештою, тi, хто живе вишукано, можуть бодай пройти життеву путь, наповнену друзями, ворогами, близькостями й протистояннями, комедiями й трагедiями, тримаючись за ниточку цiлiсностi й шляхетностi. Для мене клас людини = вишуканiсть = стриманiсть, уникання перебiльшень i порушень гармонii – у мовленнi, балетi й живописi. Зустрiти потворне й зазирнути йому в очi – зовсiм не те саме, що прийняти його. Кожен розумiе красу по-своему, тому iй годi дати чiтке визначення – але можна бодай перелiчити все, чим вона не е. Існуе одне i, я думаю, едине – унiверсальне правило естетики. Унiверсальним я його називаю, бо воно стало спадковою бiологiчною рисою в процесi еволюцii людського виду. Краса може iснувати попри сморiд, але не завдяки йому. Що таке сморiд, знають усi. Це запах чужого вiгна, його проникнення в наш нiс iз кожним вдихом. Із друзями все навпаки. Як колись сказала Амарiлiс, «другове вiгно та його дерпiння не смердять, а дзюрчання його чесi – музика для ваших вух. Якщо вам щось таке паритиме незнайомець, ударте його мiж нiг». (Амарiлiс дещо вульгарна, як видно з ужитку слова «смердять».) З огляду на все сказане менi здаеться, що непристойностi не варто нав’язувати iншим без iхньоi згоди. Для одних це частина життя i його насолод. Для iнших свобода слова закiнчуеться не лише на воланнi «Пожежа!» в залюдненому театрi, а й на грубих криках у присутностi дiтей. Усiм бiльше до душi поезiя. У виглядi «мiсячних» менструацiя не надто приваблива – але згадайте-но «скривавлений мiсячний лик» чи, як кажуть французи, «червонi маки» – i все стане просто чарiвно (принаймнi для чоловiкiв). Кажiть те, що маете, якщо гадаете, буцiмто лишитеся чистими. Коли довкруг так багато бруду, ця чистота дуже важлива. Д. Смiтник Про сусiдiв справдi можна страх як багато дiзнатися, порившись у iхньому смiтнику. Фiлософiчний смiттяр за своiми знахiдками часом навiть бачить життеву фiлософiю власникiв, адже знае, що вони викидають, чи великi вони скнари, а чи, навпаки, марнотрати, й чим годують дiтей. Чимало людей на свiтi вважае таких смiттярiв носiями iстини в останнiй iнстанцii. У смiтник уважно глянь – iстину про всiх дiстань! Та тiльки не дiстанеш ii так. Археологи часто натрапляють на вигрiбнi ями i з самих цих ям намагаються зробити висновки про цiле суспiльство. Деякi автори йдуть схожою дорогою – реконструюють наш життевий лад i дають йому оцiнки за нашими смiтниками. Але археологи значно далi просунуться, розкопуючи мiсто на зразок Помпеiв, нiж риючись у кiлькох вигрiбних ямах. Оглядаючи цiле мiсто, вони лiпше розумiтимуть, що дiялося мiж його мешканцями – шляхтою й простолюдами. У робочому кабiнетi, у бiблiотецi, у дитячiй кiмнатi й у залi для танцiв бiльше унiверсальних iстин, нiж на смiттезвалищi. Пiт i люднiсть монастиря цiннiшi, нiж пiт i люднiсть борделю, бо монастир – це (бодай однобоке) вiдображення високих устремлiнь роду людського, а бордель (принаймнi за описами порнофiлiв i сутенерiв) статичний i навiть якщо кудись рухаеться, то врiзнобiч або донизу. Урештi, у дитинi людськостi бiльше, нiж у пухлинi матки, а в ембрiонi бiльше, нiж у фiбромi. Що я хочу цим усiм сказати? У непристойних книжках не бiльше знань i корисних подробиць, нiж у пристойних. Лише Толстой мiг побачити все, що побачив у «Вiйнi й мирi», а от де Садову «Фiлософiю будуару» зi всiма ii iнтимними сценами й фiлософiею пiд силу написати кожному тямущому старшокласниковi, який посварився з матiр’ю. Е. Рахтачi У крайньому разi лайка стае стилем життя. Прикутий до лiжка порнограф, який вiчно шукае радостi оргазму, нiколи не побачить лiсiв, океанiв i сонця. Зачинений у своiй смердючiй комiрчинi скатолог длубаеться в кожнiсiнькiй подii, шукаючи вiгно, аби конче довести, що все перетворюеться саме на нього. Обидва вони невдахи – адже порнограф нiколи не знайде чарiвноi всеохопноi пiхви, якоi шукае, а скатолог, по груди занурившись у накопичене лайно, так i не перетворить його на золото. Порнографовi краще, йому-бо перепадуть хоч якiсь минущi насолоди. Із вбиральнi ж можна винести лиш одну нагороду – горщик не-золота. Викрикування лайок декому справдi приносить полегшу, але це просто ще раз пiдтверджуе, що в таких слiв особлива психологiчна сила. Дитинна теорiя про те, що вiд повторення лайок усе пiде на лад, не пiдтверджуеться на п’яти- чи десятирiчному промiжку. Це вiд самого початку шлях невдах. Той, хто за десять рокiв вимовить «вiгно» чи «ойб твою матiр» 100 000 разiв (це якихось тридцять разiв на день), майже завжди (за моiми клiнiчними спостереженнями) виявить, що все стало не краще, а гiрше, i кричатиме: «Я ж так старався! Чому завжди я?» І це ще один доказ, що старатися – не вихiд, бо якби вiн кричав улюбленi лайки хоч по триста разiв на день, лiпше б не стало. Невдаху тут робить невдахою не теорiя, а практика. Переможець, випробовуючи таке припущення, узяв би два вихiдних, пройшовся б до кiнця списку – по п’ятдесят тисяч лайок щодня – i перевiрив, чи досягне бажаного. Якщо нi – можна спробувати iншу теорiю успiху, заощадивши десять рокiв. Це i е рiзниця мiж переможцем i вiчним невдахою. Для життя й для його пiдсумкiв важливо, невдаха ти чи нi, бо вiд цього залежить, чи довiрятимуть тобi люди. Є. Лайка для забави Багато хто погоджуеться, що неочiкувана лайка переважно звучить нападливо й гiдна осуду[12 - Freud, S.: Wit and Its Relation to the Unconscious. In The Basic Writings of Sigmund Freud. Modern Library, New York, 1938, pp. 692–696.], але у двох випадках вона може бути ефективною саме через свою непристойнiсть – коли нею спокушають i коли з нею забавляються. У спокушаннi лайку можна використовувати для самореклами. Якщо ii застосовують саме так, вона стае ницою – i так само ницi тi американськi бойскаути (вихованi, варто розумiти, на вуличному iдеалiзмi сера Роберта Бейден-Пауела), якi носять вiдзнаку Комерсанта. Це мистецтво брудного заробляння швидких грошей на красотах природи[13 - Амарiлiс розповiдала про одного знайомого спокусника, який успiшно користуеться лайкою. Тiльки-но зустрiвши жiнку, яка його цiкавить, вiн робить iй бiльш нiж звичну лайливо-непристойну пропозицiю – i так завойовуе прихильнiсть одних, утрачаючи ii серед багатьох iнших i демонструючи (позитивно й негативно) неочiкувану брудну силу грубощiв.]. Лайка для забави – це сатира на ницiсть, а сатира – це хiрургiчний смiх, що пробивае чиряки полiтичного устрою й людських взаемин. Тому лайка для забави робить життя не таким непристойним. Рабле скатологiчнiший за багатьох авторiв, бо вiн намагався радiти своiй скатологiчнiй епосi. Ось присвята до мого улюбленого видання його творiв (у перекладi сера Томаса Уркугарта): Лиш дрiбка смiху нас рятуе вiд гризот усiх, Бо що людськiше може буть, нiж смiх? Але сатира – зовсiм не те саме, що бунтiвна вульгарнiсть: «Я лаятимусь, слiдкуючи за твоiм обличчям, i побачу, iдiот ти чи зразу мене розлюбиш. Зрозумiло, свиня?» Тому гумористичнi вiршi гульвiс епохи Реставрацii про збур, або ж гонорею, i пранцi, себто сифiлiс (неминучi хвороби тогочасного гультяя, котрий потiм не знав, як iх вилiкувати), зовсiм iнакшi, нiж жалiсливi словеса сучасних авторiв на ту саму тему. Грубощi страшнi, коли iх серйозно сприймае той, хто iх вимовляе, або той, хто чуе. Коли ж ними перекидаються для втiхи й не швиргають у лице, мов стару грейпфрутову шкiрку, читач (чи слухач) може або долучитись, або вiдступити зi словами «Це не смiшно». Найпоширенiшi забавки з лайкою – жарти, анекдоти й лимерики. На жаль, довкола шести головних лайок можна вигадати обмежену кiлькiсть жартiв, i всi вони з’явилися ще в сиву давнину. Непристойних анекдотiв бiльше, але вони давно повiдрощували собi бороди, поки сотнi мiльйонiв студентiв розказували iх сотнями мiльярдiв годин у сотнях тисяч наливайок останню сотню рокiв[14 - Legman, G.: Rationale of the Dirty Joke. Grove Press, New York, 1968.]. Неоране поле оригiнальностi зараз лишилося хiба що в лимериках. Найвеселiше забавлятися з грубощами та iхнiми цензорами, замiнюючи iх схожими за звучанням словами, як зроблено в «Офiцiйному самовчителi сексу»[15 - Sussman, G.: The Official Sex Manual, op. cit.], де все розписано про дорогеннi зони, везувii та кльоцик – «крихiтний кулястий предмет, розташований бiля хатки, одразу над солопiевими трубами». Звiсно, пiд час габiтусу чоловiчий вектор мае потрапити в рисочку. Утiм, у романi Твiгза Джеймсона «Бiллi й Беттi» вигаданi слова ще лiпшi, бо ближчi до оригiналiв, i тому бiльше подобаються коханцям. Скажiмо, той, хто не може знайти партнера для кублення, завжди може спустити гачок самотужки. А ще Джеймсон на прикладах показуе, як дiйти до фiналу, коли в тебе порожне пуздро чи повний мiх. Ж. Лайка й любов Мабуть, любовне ложе – мiсце, що якраз пасуе для лайки[16 - Symposium: “What Is the Significance of Crude Language During Sex Relations?” Human Sexuality 3: 8–14, August, 1969.]. За первiсних обставин доречними можуть бути й первiснi образи – бодай сексуальнi. Спокушання й розбещення я не торкаюся – iдеться про акт кохання, на який погодились обое партнерiв, ба бiльше – про акт, де кожен активно зацiкавлений у вдоволеннi iншого. Первiсних образiв тут не треба соромитися – для когось вони, навпаки, саме тут i квiтнуть, посиленi й запущенi розмаiттям вiдчуттiв – зору, звуку, дотику, запаху, смаку й тепла, яким променяться розпашiлi тiла. Тутешня лайка – не образа й не блюзнiрство, ба навiть навпаки – як показано у вiршi: РІЗНИЦЯ Вона сказала: «ну ти й хрiн!» Пiшов у нiч вiн сам-один. І та, з якою спав пiзнiш, «Ну в тебе й хрiн!» – стогнала в нiч. З. Сексуальне виховання для дiтей Наша мета дуже серйозна – розповiсти про секс або навiть надихнути. Ми вже узгодили словничок iз кiлькома анаграмами й домовилися за можливостi уникати лайок. Тепер погодьмося, що забави уникати нема причин, – i нумо розглядати рiзнi пiдходи до заявленоi теми. Найпроблемнiше запитання «сексуального виховання»: «Як пояснити дiтям про секс?» Його проблемнiсть випливае з його безглуздостi – у ньому-бо не бiльше здорового глузду, нiж у запитаннi: «Як пояснити дiтям про iсторiю (геометрiю, куховарство)?» На «пояснення» iсторii чи геометрii йде кiлька рокiв планового навчання й виконання домашнiх завдань – i навiть пiсля такоi освiти iх справдi «розумiють» не всi дiти, ба навiть не всi вчителi. Багато батькiв урештi кажуть собi (чи iншим): «Ага! Не знаеш, як пояснити дiтям про секс, невдахо!» – чи навiть «Ха! Один я з усiх батькiв умiю пояснювати про секс!» Проблема тут не в батьках, а в уявленнi, що iснуе якийсь такий «секс», який можна «пояснити». Його нема – так само, як нема «куховарства», котре теж можна «пояснити». (Гастрономiчна енциклопедiя «Ларус» навiть не намагаеться й обмежуеться iсторичними нарисами.) Корисно поговорити про температуру й аромати страв, але нiхто ще не став хорошим кухарем пiсля розглядання малюнка газових труб чи слухання попереджень про отруйнi гриби. Не можна просто вiдвести сина чи доньку подалi й сказати: «А зараз я поясню тобi, що таке секс. А Б В + Г Г Д = Е. Запитання е? Тодi добранiч. Пора спати». Подалi вiд чого? Усi малi дiти зразу питають, звiдки беруться немовлята. Оскiльки на це запитання нiхто не знае вiдповiдi, батьки вiдчувають, що настав час розказати про рахтання, й або уникають вiдповiдi, розводячись про сусiдського лелеку, або йдуть ва-банк i кажуть: «Коли тато опускае свою штучку в мамину штучку, там з’являеться маленька насiнинка, i так далi, i тому подiбне, отак i з’являються немовлята». Переважно такi батьки смiються або хоробряться – бодай частково тому, що не знають правильноi вiдповiдi й самi хочуть, аби хтось iм усе розказав. Дитина ж, замiсть слухати, замислюеться про справдi важливi речi. «А чому це татко такий веселий чи так хоробриться?» – думае вона. Вуличнi дiти ставляться до цього значно простiше й справдi пояснюють. Навiть пiсля неправильних пояснень чи заперечень, мовляв, у iхнiх батькiв нiчого такого не бувае, слухачi вiдчувають, що побували на натхненнiй i кориснiй лекцii. Усi були серйознi, замисленi та розсудливi, нiхто не смiявся й не хоробрився. Оце й усе про сексуальне виховання для дiтей вiд трьох до одинадцяти рокiв. Із сексуальною пiдготовкою юнацтва вiд дванадцяти до двадцяти справи не набагато кращi. И. Сексуальне виховання для юнацтва Сексуальне виховання для юнацтва часто набувае форми книжок чи лекцiй. Я вважаю, що кожна людина мае три iпостасi: часом критичних, сентиментальних чи турботливих Батькiв, рацiонального розсудливого Дорослого й слухняноi, бунтiвноi чи спонтанноi Дитини[17 - Berne, E.: Transactional Analysis in Psychotherapy. Grove Press, New York, 1961.]. Книжки й лекцii про секс можна класифiкувати вiдповiдно до того, хто iх писав – Батьки (тут доречна внутрiшня класифiкацiя), Дорослий чи Дитина (i тут також). З будь-якоi книжки й лекцii стае зрозумiло, як вона подае дослiджуваний предмет, i за цим критерiем iх усi можна розподiлити на п’ять типiв. 1. Секс – це Колосальний Кальмар. Вiн на своему мiсцi – прикутий пiд лiжком у подружнiй спальнi. Будьте уважнi – якщо наштовхнетеся на нього деiнде, вiн затягне вас у своi глибини. Остерiгайтеся представникiв протилежноi статi, якi за найменшоi нагоди волочать вас до нього. Усi цi небезпеки найкраще пiдсумовуе лимерик про молодицю на прiзвище Свiтi, тому всi, хто його знають, вiдають про все необхiдне щодо цього страховиська. Молодиця на прiзвище Свiтi Стереглася усього на свiтi – Один Бог у думках, Та хвороб стидких страх, Та раптовi небажанi дiти. Пишуть, що Колосального Кальмара вигадала iпостась Батька, але Мати теж про нього знае[18 - Наймоторошнiший опис сексу як Колосального Кальмара можна знайти в дуже науковiй i надто огиднiй працi Dr. Julius Rosenbaum, The Plague of Lust. Frederick Publications, Dallas, 1955.]. 2. Секс – це Небесний Дар. Це прекрасна й священна рiч, яку не варто ганьбити ницими помислами й бруднити сласними думками. Янголiв винайшла Мати. Батько теж про це знае, але ставиться до них дещо скептично, бо нiколи не бачив на власнi очi[19 - Одна з найпопулярнiших i водночас найсентиментальнiших секс-iнструкцiй – Van de Velde, T. H.: Ideal Marriage (revised edition). Random House, New York, 1965.]. 3. Секс – це Трiумф Механiки, щось типу конвеера, де з одного кiнця заходять природнi продукти, а з iншого виходять немовлята. Часом його можна мiнiмiзувати до кишенькового конструктора, як описано в попередньому роздiлi: «Вставте деталь А в паз Б, потягнiть за ручку В – i вуаля! – рiздвяного ранку народиться дитина». Цей рацiональний пiдхiд по-дорослому оперуе перевiреними фактами, але не надто надихае. Може, усе в ньому й правда, але життя така правда не полiпшуе[20 - Найсвiжiша лiтература про це – дуже серйозна й грунтовно пiдкрiплена документами праця W. H. Masters and V. E. Johnson, Human Sexual Response. Little, Brown and Company, Boston, 1966.]. 4. Секс – це Капость. Цей пiдхiд бере гору, коли в будь-якому вiцi (найчастiше в юностi й пiсля сорока) усерединi пiдводить голову бунтiвна Дитина й каже: «Знаете, чхала я на всi вашi правила й заборони. Я розказую все як е простими англосаксонськими словами, i це значить, що я вiльна». Вона припускаеться трьох помилок: а) цi слова не англосаксонськi, б) вони не доводять вiльностi й в) це так не працюе. Минае десять рокiв, i такi люди не стають щасливiшими за бiльшiсть оточення. Маркiз де Сад – хороший приклад[21 - Недосяжним флагманом такоi лiтератури лишаеться Маркiз де Сад. De Sade, D. A. F.: Selected Works. Grove Press, New York, 1966.]. 5. Секс – це Втiха. Тi, хто знаходить у сексi втiху, про нього майже не говорять. Про втiху багато й не скажеш – хiба що «було весело» чи «ого!». Цей пiдхiд теж дитячий, як i попереднiй, але Дитина тут симпатичнiша й безпосереднiша[22 - Вищезгадана Легманова праця – найбiльш вартiсний зразок пiдходу до сексу як до втiхи. Цiкаво порiвняти Легманову широку й скрупульозну начитанiсть iз Розенбаумовою неакуратнiстю в царинi посилань на добре знану йому класику.]. І. Сексуальне виховання для дорослих Основна цiльова група сексуального виховання для дорослих – зануднi студенти, торговцi рабинями, iндiйськi раджi й магараджi та арабськi рабовласники, але багатьом звичайним людям воно теж стае в пригодi. Усе залежить вiд того, що вам бiльше подобаеться – малювати самому чи розмальовувати чужу схему, де для кожноi дiлянки позначено ii колiр. Основний пiдручник сексуального виховання для дорослих – «Камасутра» Ватсьяяни, засновника iндуiстськоi ремiсничоi школи сексу[23 - Kama-Sutra of Vatsayana. Translated by S. K. Mukherji, K. C. Acharya Oriental Agency, Calcutta, 1945.]. Написано ii або 677 року до н. е., або 350 року н. е. Супровiдний матерiал до неi – «Ананга ранга» Кальянамали, написаний приблизно 1500 року[24 - Ananga Ranga of Kalyanamalla. Translated by T. Ray. Citadel Press, New York, 1964.]. В обох книжках можна знайти витонченi поради щодо поцiлункiв, дотикiв i майстерноi б’iлi, залишання в потрiбних мiсцях слiдiв вiд зубiв i нiгтiв, спокушання дружини ближнього свого й заспокоення власноi совiстi. Бiда цiеi безсумнiвно корисноi книжки в тому, що вона пiдступно замiнюе пристрасть i творчiсть технiчною вiртуознiстю й часом криводушнiстю. Як каже мiй друг доктор Горслi, «про секрети кусання, дряпання й звабництва читати, може, i справдi збудливо, але хiба ж не цiкавiше дiйти до них самотужки, нiж знайти iх у книжках? Адже дружину собi теж цiкавiше знайти в реальному життi, нiж через комп’ютер. З iншого боку, – кисло додае вiн, – тому, хто хоче бiльше дiзнатися про методи виманювання грошей у чоловiкiв, ходовi серед проституток i любасок, звiсно, краще прочитати цi книжки, нiж розпитувати знайомих проституток i любасок, адже методи за всi цi роки не змiнились анi на дрiбку». «Який сенс, – погоджуеться Амарiлiс, – скiнчити мов той моряк, що загубив у дiвчини вставну щелепу? Про це навiть пiсню написали – “Люба, чом ти вкрала моi зуби?”». Утiм, бодай одна чеснота в цих книжках таки е: вони радять бути терплячими й нiжними, особливо з малолiтнiми нареченими. Наступний пiсля «Камасутри» артефакт сивоi давнини – «Духмяний сад» шейха Нефзавi, представника арабськоi школи XV столiття[25 - Perfumed Garden of Shaykh Nefzawi. Translated by Sir Richard Burton. G. P. Putnam’s Sons, New York, 1964.]. Цей практичний порадник мiстить чимало попереджень про жiночу пiдступнiсть i зрадливiсть, рецепти вiд розмаiтих статевих недугiв (зокрема як зробити маленькi члени колосальними) i набiр доступних позицiй для здорових пар. На додачу шейх описуе особливi позицii для незвичних випадкiв: для повних пар, для низенького чоловiка й високоi жiнки та для коханцiв iз рiзними калiцтвами. Вiддае вiн належне й глибокiй обiзнаностi та акробатичним талантам iндусiв (надто жiнкам, здатним тримати олiйну лампаду в повiтрi на пiдошвi так, аби вона не згасла до самого кiнця), але пiдозрюе, що чимало iхнiх вправ несуть iз собою бiльше болю, нiж утiхи. На жаль, великий роздiл про педерастiю з книжки Нефзавi досi не переклали. Вiн би точно пролив свiтло на долю поневолених дiтей вiком вiд чотирьох до десяти рокiв, яких досi лiтаками завозять iз Сахари на Аравiйський пiвострiв[26 - O’Callaghan, S.: The Slave Trade Today. Crown Publishers, New York, 1961. Мiстить матерiали дискусii в Палатi лордiв (Гансард) у четвер 14 липня 1960 року. У Бертона е довге есе про iсторiю педерастii в арабських краiнах та iнших регiонах, якi вiн узагальнено називае сотадичною, або ж педерастичною зоною за iменем Сотада, непристойного, але ритмiчного поета античноi Грецii. R. F. Burton: Thousand Nights and a Night. Надруковано спецiально для Бертонiвського клубу, б. д., т. 10 (iмовiрно, 1886 року), с. 205–254. Арабськi солодii вважали, що в тих, хто постiйно молиться, у Раю будуть гарненькi хлопчики-валдан. Загалом же з любовноi лiтератури й специфiчноi торгiвлi видно, що араби розцiнювали своiх сексуальних партнерiв радше як «провiант», а не як людей. Сучаснiшi й кривавiшi приклади можна знайти у Musk, Hashish and Blood, by Hector France (Printed for Subscribers Only, London & Paris, 1900).]. (Я на власнi очi бачив, як дворiчного хлопчика обережно вчать на раба в iспанськiй Сахарi.) Наостанок варто згадати ще одну працю – «Золоту книгу любовi» доктора Джозефа Векерле, де описано 531 позицiю – бiльше, нiж у «Камасутрi», «Ананзi ранзi» й «Духмяному саду» разом узятих (тому всi iншi книжки пасуть заднiх порiвняно з цiею), а також, мабуть, бiльше, нiж у «Бегаристанi», «Гулiстанi» й семи еротичних порадниках Ібн Камаля-пашi. Але навiть Векерле – просто европейський емпiрик. Закликавши на допомогу сучаснi американськi обчислювальнi машини, Легман вирахував, що можливих позицiй – 3780[27 - Legman, G. Oragenitalism. Julian Press, New York, 1969. Важко повiрити, що про це можна написати 300-сторiнкову монографiю, не скочуючись у банальностi, повтори й слизьку хiть, але Легмановi вдалося. Для зацiкавлених подружнiх пар, старших за 21 рiк, якi живуть у штатi, де таке не вважають злочином (i мають письмову згоду батькiв?) це найкраща книжка на тему, хоча, варто сказати, iнших я не дивився (а цю бачив, бо видавець прислав менi примiрник) i, може, когось несправедливо забуваю. Книжки Векерле нiмецькою я не бачив, а англiйською ii ще не видали.]. Такий технологiчний пiдхiд ледь не перетворюе Ватсьяянину книжку на зразок сексуального примiтивiзму, але насправдi вона не така. Проте досить уже про сласнi печери Індii, Аравii та Вiдня. Перш нiж описувати сексуальне виховання здорових повнокровних дорослих американцiв iз чистими помислами, скажемо кiлька слiв про шкiльне «сексуальне виховання». Про його наслiдки час буде говорити рокiв через двадцять, коли пiдросте цiле поколiння, що зазнало його впливу. Головне, щоб його не викладали фригiднi сухарi, з-за чиiх плечей виднiтимуться вобли з наглядовоi ради. У цiй ситуацii секс – як гумор. На курсах гумору (якщо такi iснують) мають викладати тi, хто бодай раз у життi смiявся – до того ж задоволено. Ї. Американське сексуальне виховання для дорослих У Сполучених Штатах серйозно сприйняли припис «Нi – вiйнi, так – любовi!» i сформували кiлька мiсцевих шкiл кохання. Спираючись на чисту винахiдливiсть янкi, позбавленi федерального чи державного фiнансування американцi в цiй галузi (однiй iз небагатьох) проводили дослiдження зовсiм без урядовоi пiдтримки. Першою й найрадикальнiшою стала соцiологiчна (вона ж секундомiрна) школа з гаслом «24-40 або борися», тобто двадцять чотири хвилини й сорок секунд (чи якi там найновiшi результати опитувань) на оргазм – свiжi цифри беруться в соцiологiв, процитованих у недiльнiй газетi[28 - Секундомiрну школу заснувала Кiнсi з колегами. (Kinsey, A. C., Pomeroy, W. B., and Martin, C. E.: Sexual Behavior in the Human Male. W. B. Saunders Company, Philadelphia, 1948, pp. 178–179.) Мастер i Джонсон довели справу до досконалостi, представивши певнi цифри, округленi до десятих частин секунди. Такi вимiри кориснi для фахiвцiв, якi вмiють iх належно трактувати – простi люди з вулицi й соцiологи без медичноi пiдготовки ними часто манiпулюють i доходять хибних висновкiв.]. Формально вiддаючи належне варiацiям, деякi учнi цiеi школи, утiм, дотримуються думки, що всi, хто надто вiдхиляеться вiд цифр, – невдахи, притрушенi, комунiсти чи все разом. Наступна в списку – жiноча школа стандартноi реклами, яка вiддае належне стразовiй пристрастi середнiх класiв. Дiстаньте чоловiка з холодильника, розморозьте, обiймiть, покладiть у тепле лiжко й залиште прiти, доки його очi не вкриються тонкою поволокою[29 - Майже в усiх жiночих журналах рецепти сексу написано в тiй самiй манерi, що й рецепти яблучного пудинга, тiльки менш вiдверто i з перчинкою замiсть начинки.]. Тепер ви сама собi господиня – хочете подавайте його, а хочете – нi, як собi знаете. Рецепти до цього етапу не доходять. Третя школа – психоаналiтична (ii ще називають школою стандартiв). Вона офiцiйно визнана запроваджувачкою Мiжнародного стандарту сексуального життя[30 - Мастер i Джонсон стверджують (спираючись на фiльми), що, всупереч теорiям психоаналiтикiв, двох окремих оргазмiв (клiторального й вагiнального) не iснуе.]. У Фройдовi плани це не входило[31 - Власне, один iз найталановитiших перших послiдовникiв Фройда вiдкрито вiдкидае такi погляди. (Karl Abraham, Collected Papers. Hogarth Press, London, 1948, p. 413.)], але все зрештою вийшло саме так. Запеклим суперником цiеi школи став популярний комунiстичний рух, активiсти якого заснували школу порiвняльного оргазмознавства, чиi члени щодня вiтають одне одного запитанням: «Якi останнi новини зi свiту мiжособистiсноi взаемодii в царинi оргазмiв?»[32 - У цiй краiнi зараз багато органiзацiй пропагуе iдею «групових зустрiчей» i «марафонiв», де оргазми вiльно обговорюватимуть i порiвнюватимуть, послуговуючись специфiчною для таких груп лексикою, класичний зразок якоi я навiв у текстi. Пор. Maizlish, I. L.: “The Orgasm Game.” Transactional Analysis Bulletin, 4: 75, October, 1965. Also Hartogs, R., and Fantel, H.: Four-Letter Word Games: The Psychology of Obscenity. M. Evans & Company, New York, 1967. У цих авторiв е детальнiша бiблiографiя на тему.] Це ввiчлива форма запитання «Чи був у вас оргазм, який вiдповiдае стандартовi оргазму, що зберiгаеться пiд скляним ковпаком у Американському бюро стандартiв поруч зi стандартом метра, стандартом кiлограма й уже забутим стандартом дефекацii?». Для таких людей стандарт оргазму замiнив собою Священний Грааль – багато пар усе життя женуться за ним i кричать: «Хо-хо! Знову втiк, чортяка!» Й. Стандартний сексуальний словник Ідеальний повний сексуальний словник мае складатися з чотирьох слiв. Батькiвський, чи то моральний аспект особистостi, що виконуе роль консультанта, потребуе «так» i «нi». Рацiональному й вiдповiдальному Дорослому, який домовляеться й обiцяе, теж потрiбнi «так» i «нi». Інстинктивна Дитина, яка, власне, вiдкриватиме незнане, потребуе для своiх реакцiй одного-единого «вау!». У рiдкiсних випадках, коли Батько чи Дорослий висловлюють хибнi судження, Дитинi може знадобитися «ех!». Усе, що виходить за межi «так», «нi», «вау» i «ех», пiдказуе: у когось проблеми. Можна, правда, тримати в запасi ще й вигук «краса!». Є люди, якi не розумiють, навiщо й коли казати «вау!» чи «краса!», але тим, хто знае таемницю, менi бiльше нема чого сказати[33 - Вигук «вау!» на позначення радостi лиш нещодавно увiйшов до повсякденного вжитку, але у французiв, скажiмо, його еквiвалент «о-ля-ля!» побутуе вже дуже давно.]. Просто для одних життя – це «так» i «вау», а для iнших – «нi» i «ой» (або «ех»). Оглянувши кiлька проблем, якi постають у процесi розмов про секс, i знайшовши для деяких рiшення, продовжимо розповiдь i перевiримо, чи впораемося ми лiпше за попередникiв. Але не забудьте, що, по-перше, багато правди говориться жартома, а по-друге, правда – це просто жарти iз серйозним лицем. Частина І. Секс i статевi органи 1. Чому нам потрiбен секс А. Вступ Життя – це унiсон складних хiмiчних сполук, з’еднаних у ланцюги, кiльця й спiралi. Найперше й найважливiше завдання будь-якоi живоi iстоти – вижити, тобто запобiгти зовнiшньому руйнiвному впливу, i пiдтримувати злагоджену роботу ланцюгiв, кiлець i спiралей. На жаль, на всiх живих iстот чигае небезпека. Тi, хто ii уникае, рано чи пiзно старiють – оце й усе. Ланцюги, кiльця й спiралi втрачають гнучкiсть, i органiзм поступово вмирае. Отже, жодна жива iстота не може жити вiчно й тому, аби вижити, мусить самовiдтворюватися. Вид, що не збiльшить свою кiлькiсть, аби пережити всi небезпеки, рано чи пiзно вимре, як динозаври й додо. Тому пiсля забезпечення власного виживання у всiх живих iстот на другому мiсцi стоiть вiдтворення. Усi добре знають, що один з найулюбленiших способiв вiдтворення – це секс, тому секс – друга найважливiша рiч (пiсля виживання) у життi всiх сексуальних органiзмiв. Власне кажучи, деякi тварини (скажiмо, павуки) навiть прагнуть вiддати за нього життя. Люди часом теж вiддають за нього життя, хоча переважно намагаються цього уникнути. Отже, секс – це спосiб вижити. Для виживання тiла потрiбен захист, для виживання генiв – секс. Тiло смертне, а гени можуть жити вiчно, якщо переходять iз поколiння в поколiння. Вони нiби естафетна паличка, яку передають одне одному учасники буцiмто нескiнченних бiологiчних перегонiв. Часом такi перегони, як писав поет, кiнчаються вищанням, а часом загрожують вибухом. Б. Що таке секс? Секс – це результат еволюцii й виживання найзграбнiших, i людськi iстоти на самому вершечку цiеi купи. Люди з-помiж усiх найвеселiшi, людський секс найкращий (бодай для нас самих), i тому як патрiоти свого виду ми мусимо ним пишатися. Усiм, хто не пишаеться, дорога туди, звiдки вони прийшли, себто до медуз. До появи сексу в царствi тварин (або там, де пiзнiше з’явиться царство тварин) уже iснувало два види вiдтворення. Найнижчi органiзми (тобто тi, яких ми називаемо найнижчими, поки вони не почнуть протестувати) вiдтворюються бiнарним подiлом. Одноклiтиннi найпростiшi органiзми iдять, аж поки не виростають зi своеi шкiри й не розриваються надвое. Звучить жахливо – нiби «Ну от, знову!» чи навiть «Чому завжди я?», а не «Вау!». Усе це дуже монотонно, бо двi дочiрнi клiтини складаються з тих-таки кiлець i спiралей, що й материнська, i шансiв на оригiнальнiсть небагато. Ба бiльше: оскiльки всi клiтини однаковi, будь-яка загальна змiна середовища, що руйнуе одну з них, найпевнiше, зруйнуе всiх. Кон’югацiя – дещо вдосконалена схема розмноження. Для неi, як i для танго, потрiбна пара – пара одноклiтинних органiзмiв одного виду. Вони притискаються одне до одного, обмiнюються кiльцями й спiралями, а потiм розриваються. Утворенi внаслiдок цього дiти трохи вiдрiзняються вiд батькiв, i це допомагае iм вижити, адже одних змiна довкiлля вб’е, а iншi, вiдмiннi, житимуть далi. Серед таких органiзмiв нема чоловiчих i жiночих – принаймнi iх дуже складно розрiзнити. Людям притаманнiша копуляцiя, учасники якоi належать до однiеi з двох статей. Чоловiковi певним чином зазвичай вдаеться залишити свою сперму в жiнцi й заплiднити ii яйцеклiтини. Оскiльки в сперматозоiдi й яйцеклiтинi багато рiзних генiв, результат iхнього змiшування строкатий, як народний танець: змiна партнерiв i там, i там уможливлюе численнi комбiнацii. Усi нащадки, крiм iдентичних близнюкiв, вiдрiзняються один вiд одного, i тому в декого виявляеться бiльше шансiв вижити в колообiгу сфер. У деяких живих органiзмiв, скажiмо, у риб, е подiл на статi, але немае копуляцii, бо жiноча особина вiдкладае яйця у воду, а чоловiча кропить iх своiм сiм’ям зовнi. Равликам, мабуть, веселiше за всiх, крiм людей, бо вони гермафродити й копулюють одночасно з обох кiнцiв. «Парування» – романтичнiший синонiм «копуляцii». Це слово використовують птахолюби, шкiльнi вчителi й любителi домашнiх тварин. Тварини, якi «паруються», нiбито обирають партнерiв обережнiше й люблять iх сильнiше, хоча це не завжди правда. Людське парування називають статевим союзом – як уже було сказано, цей вираз уживають переважно в церквi. Люди, що вступають у статевий союз, нiбито (або неодмiнно) вiдчувають духовну спорiдненiсть i тому паруються красивiше, нiж тварини, хоча це теж не завжди правда. Утiм, такi союзи переважно називають благословенними – надто коли в них народжуються нащадки. Вiд вищесказаного з’являеться вiдчуття, нiби мета всiх цих процедур – вiдтворення, але у випадку людей це не завжди (i навiть не переважно) так. Людство зробило великий крок уперед, вiдокремивши радощi сексу вiд його бiологiчноi мети: людина – единий вiдомий науцi живий органiзм, який може влаштувати собi секс без вiдтворення й вiдтворення без сексу. Отже, можна стверджувати, що сексуальне вiдтворення – удосконалена версiя бiнарного подiлу й кон’югацii. Цей спосiб змiшування генiв забезпечуе сильнiшу варiативнiсть потомства й дае йому бiльше шансiв вижити в мiнливих умовах довкiлля. Органiзми в пошуках сексуальних партнерiв iдуть на далекосяжнiшi й ризикованiшi кроки, нiж тi, яких задовольняють менш вишуканi способи вiдтворення. Що манливiший секс, то далi органiзм просунеться в його пошуку й на бiльшi ризики пiде. Отже, з бiологiчного погляду, секс i його радощi – чудовий спосiб виробництва бiльшого розмаiття органiзмiв, якi живуть у найрiзноманiтнiших умовах, та еволюцii пристосованiших i авантюрнiших форм життя. В. Але який у цьому сенс? Такi пояснення задовольнять хiба допитливого равлика, який вiдповзе, посумнiлий, хоч мудрий, – але не допоможуть збагнути невидимих розрядiв, що день у день блискають мiж чоловiками й жiнками. Тому ось вам невеликий перелiк речей, якi надають сенсу сексовi в людському життi – майже для всiх i для кожного. По-перше, секс – це заплiднення: круте пiке сперматозоiда в родючий грунт яйцеклiтини, яка викидае тремку квiтку нового життя. Але цього можна досягти й без сексу – штучним заплiдненням. (Чи знали ви, що е окрема професiя, представники якоi цiлими днями так пшикають iндичок, аби цих нещасних птахiв не лише патрали та iли, а й зраджували, спринцювали та ошукували?) По-друге, секс – це вагiтнiсть. Хай скiльки в нiй сексуальностi, та вона задовольняе жiноче бажання наповнитися новим живим життям i чоловiче – наповнити ним жiнку, змiнивши ii життя й тiло силою власного знаряддя. По-трете, секс – це обов’язок, i ось що кажуть тi, хто так вважае: це обов’язок жiнки родити дiтей своему чоловiковi й чоловiка – давати iх жiнцi своiй; обов’язок жiнки – коритися прагненням чоловiка й обов’язок чоловiка – давати iй те, чого вона не мала в дiвоцтвi. А зараз це ще й обов’язок жiнки дарувати чоловiковi оргазм, якого вiн, на ii думку, заслуговуе, й обов’язок чоловiка дарувати жiнцi оргазм, який вона собi уявляе. По-четверте, секс – це, можливо, ще й ритуали: ритуал ранкового сексу, ритуал сексу ночами, з нагоди рiчниць i на Рiздво. По-п’яте, секс – це ще й часом полегшення, розслаблення вiд накопиченоi напруги, що викликае дискомфорт, вiдволiкае й навiть болить. Як би чоловiки не уникали такого способу розслаблення й скiльки б вони не вважали секс негiдним потуранням своему «я» – рано чи пiзно iм здаеться, що вони його заслуговують, i коли воно не настае – борються за нього з вiдчуттям шляхетностi й гiдностi. Розслабляються такi чоловiки за допомогою сексуальних вiдправлень. Якщо у вiдправленнi бере участь iнша людина, чоловiк почуваеться винним, бо використав ii для своiх потреб; коли ж вiн не сприймае ii за людину, вiн винуватить себе за нелюдськiсть. Якщо його полегшення не потребуе iншоi людини – «бо кожен сам собi дружина й медовий мiсяць у руцi» – вiн таемно радiе через власну самодостатнiсть, почуваючись водночас самотньо, розчаровано й вiдокремлено вiд роду людського, бо скоiв один iз первородних грiхiв, до якого часом змушують характер i обставини. По-шосте, секс – це часом фiзiологiчне перелаштування, пакт, укладений для взаемного вiдчуття достатку. По-сьоме, секс – це подеколи довгождане задоволення, вiчна гонитва за обiцянкою оргазму. По-восьме, секс – це iнодi добре спiльне заняття, спосiб гаяти днi, чекаючи на Санта-Клауса або смерть. По-дев’яте, секс – це iнколи гра спокуси й вiдступу, сварок i примирень на лiжку, що стае ареною всiх вiдомих i ще не винайдених психологiчних iгор мiж чоловiком i жiнкою. По-десяте, секс – це часом спосiб об’еднатися й порозумiтися, пiдписати давнi й укласти новi угоди, ще ближче пiдiбратися до еднання двох душ, двох лiнiй, що ковзають уздовж ретельно зведених мiж ними стiн. По-одинадцяте, секс – це iнодi близькiсть i зв’язок, злиття двох твердих тiл, розплавлених полум’ям пристрастi, в одне цiле, що може триматися вiчно, коли не трiсне пiд ударами життевого молота й не розмиеться монотонними краплями всюдисущого побуту. По-дванадцяте, секс – це, можливо, остаточне й вiчно нове вираження любовi, зосередженоi в природному продуктi, заплiдненiй яйцеклiтинi, що замикае собою коло. Запитання «То в чому ж сенс сексу?» часто звучить iз ноткою вiдчаю в голосi. Тi, хто ставить його саме так, насправдi хочуть вiдповiдей на два iншi запитання. Перше – «Чому менi його так сильно хочеться?». Вiдповiдь: ми просто так влаштованi. Не забувайте, ми всi починали медузами, яких вiддiляли вiд людей мiльйони рокiв природного добору. Сильнiшi й енергiйнiшi органiзми, яким сильно хотiлося сексу, загалом лишали пiсля себе бiльше нащадкiв i мали бiльше шансiв вижити, нiж тi, кому хотiлося менше. Тому-то ми й прагнемо його так несамовито – от тiльки нас багато що збивае з пантелику й багато кому хочеться пiдтримувати цю неяснiсть. Ось ми й дiйшли до наступного запитання, яким багато хто сушить собi голову, – «Коли ж вiн менi перепаде?». Вiдповiдь на нього така: коли будете готовi, тодi й перепаде. Готовi пройти довгий шлях, зробити всi необхiднi пожертви й задовольнитися тим, що маете, – перепаде хоч зараз. Утiм, наслiдки такого сексу теж не забаряться: можливо, фiзичнi, ментальнi чи моральнi, а може, дiйде й до зради батькiв чи самого себе – тому, певно, краще таки почекати слушного часу. Чекання – трохи нiкчемний i неприродний елемент життя, але… (тут кожен може вставити власнi «але» або ж плюнути на них усi). Г. Мета сексу Найлiпше секс задовольняе власнi цiлi, будучи самоцiллю. Усi цiлi подiляються на двi групи: тi, що розвинулися за мiльярди рокiв природного добору, i тi, що з’явилися десять тисяч рокiв тому пiд впливом людського розуму. Природi не потрiбнi нашi тiла – iй потрiбна наша продуктивнiсть. Ми живемо на дуже маленькiй планетi (Юпiтер у 1300 разiв бiльший), i головна ii вiдмiннiсть вiд iнших небесних тiл – заселенiсть прямоходячими людьми. Аби лишити ii заселеною, нам треба розмножуватися так само швидко, як ми вмираемо, або навiть скорiше. Тому якщо в сексу i е якiсь цiлi, найбiльша й космiчна з них – виживання нашого виду, а також постiйна еволюцiя на основi варiативностi (тобто шлюбiв) i полiпшення через природний добiр. Із цього погляду, отже, нашi тiла призначенi лише для транспортування сперматозоiдiв i яйцеклiтин i самi по собi мало чого вартi. Єдиний наш обов’язок перед усесвiтом – дожити до статевоi зрiлостi й вiдтворитись, а едина функцiя сперматозоiдiв та яйцеклiтин – слугувати переноскою, контейнером для генiв. Інакше кажучи, головна вiдмiннiсть Землi вiд усiх iнших каменюк, що лiтають у космосi, – жменя людських генiв, буквально жменя, бо гени всього людського виду можна зiбрати на долонi. Отже, сперматозоiд i яйцеклiтина iснують лише заради цих генiв, а нашi тiла – заради сперматозоiдiв i яйцеклiтин, i в цьому iхня священна мiсiя. У системi свiтобудови ми просто поштовi торби, призначенi для перенесення елементiв якоiсь великоi розсилки Творця, мета якоi нам невiдома, бо жодна поштова торба не знае, якi новини й пропозицii вона в собi несе. Секс – це пальне, що жене вперед цей грандiозний проект: без сексу вiн би спинився навiки й розсипався, лишивши по собi лише сухi кiстки як доказ власного iснування. Отже, цiле людське життя можна розглядати як пiдготовчий етап до нашоi ролi в цьому виробництвi, де ми вигодовуемо те, що народили, i вiдходимо, передаючи своi результати прийдешньому поколiнню. На щастя, багато з нас можуть насолоджуватися сексом, навiть зiгравши свою роль. Тi, кому не вдалося вiдтворитися через тiлеснi вади чи з власноi волi, теж можуть екстатично продовжувати, натикаючись один на одного й бодай частково компенсуючи те, чого були позбавленi. За те, що ми допомагаемо вершити ii унiкальний задум, Природа вiддячила нас дивним i чудодiйним подарунком. Оргазм – ii нагорода тим, хто створюе нове життя. Вона з небаченою щедрiстю роздае дари зi свого велетенського кошика втiх i навiть не вимагае повернути iх тим, у кого не вийшло вiдтворитися. Вона лiберально звiльняе вiд обов’язкiв усiх надто старих для розмноження й не карае тих, хто ошукуе ii контрацептивами. Набожнi люди вважають це все красномовним прикладом небаченоi божоi милостi. Утiм, е тут i покарання – страхiтливi хвороби, що напосiдають нiбито на випадкових людей. Тi ж, хто цiлком вiдмовляеться вiд дарiв, повiльно кам’янiють, поiденi заздрiстю, – бо вiд чого млявiшае секс, вiд того стигне й мозок. Побiчний продукт сексу – потяг до гнiздування. Вiн змушуе чоловiкiв споруджувати будинки, а жiнок – iх прикрашати й забезпечувати для дiтей затишне кубельце, де можна чекати своеi черги. На щастя, чоловiкiв i жiнок сильно вабить одне до одного й вони можуть займатися цiею справою разом. Принаймнi так воно мае бути. Й усi сексуальнi мережi, пiдтриманi тiлесною хiмiею й сплетiннями нервовоi системи, влаштованi таким чином, що все буде саме так, коли тiльки нiщо не стане на завадi. Оце й усе про Природу й про те, що вона створила в процесi еволюцii, – вiд перших примiтивних генiв у океанi й до людських родин, якi допомагають одна однiй вижити, об’еднуючись у спiльноти. Але нас не влаштовуе роль простих переносникiв сiменi – i тому ми розвинули секс та його можливостi в складнiшу й тоншу систему. По-перше, у сексi джерело нашого безсмертя. Кажуть, усi нашi оселi, справи, ферми й фабрики, книги й картини, все нажите й передане дiтям iз вiдбитками наших рук i думок – минуще. Усi пам’ятники Озимандiевi перетворяться в прах, як описував Шеллi; рум’янi чи блiдi проповiдники кричать про це щонедiлi з казальниць, а ми самi жахаемося цього, коли все, чого торкалися нашi руки, палять чи забирають геть. «Надходять загарбницькi танки, якi поруйнують усе, що ми збудували, й усе, що нам дороге». Наша остання надiя, що дiти – продукт нашого сексу – виживуть, онуки – продукт уже iхнього сексу – щось про нас пам’ятатимуть, а нашi далекi нащадки з майбутнього знатимуть нас iз легенд про Засновника й Засновницю племенi. По-друге, не варто забувати про вже згаданi негайнi здобутки. Секс як чиста винагорода в багатьох краiнах став популярнiшим видом спорту, нiж футбол, боулiнг чи телебачення: це гостинний прихисток для бiдних i очiкувана гавань утiх для заможних. Вiн звеселяе години, якi iнакше були б печальними чи навiть моторошними. Дехто вирощуе його, нiби рiдкiсну рослину чи кущ, щоб чавити з нього останнi краплi п’янкоi насолоди. Секс – це виправдання зв’язкiв, котрi ми будь-що-будь прагнемо зберегти, вiн прикрiплюе нас до людини, яка стала единою надiею в космiчному морi самотностi, а для пов’язаних духовними узами це ще й мiстична форма первiсного еднання. Пiдсумовуючи, можна сказати, що секс – це матриця всiх типiв жвавих обмiнiв – обiймiв i сварок, утеч i спокус, будiвництва й бешкетiв. На додачу, це ще й шлях до щастя й роботи, замiнник усiх лiкiв i зцiлення вiд численних хвороб. Вiн створений для забави, задоволення й екстазу. Вiн пов’язуе людей узами романтики, вдячностi й любовi. А ще вiд нього бувають дiти. Ось навiщо секс у людському життi й коханнi – i ось яка його мета. Г. Секс i наука А чим ми йому вiддячуемо? Донинi переважно страхом, ненавистю, огидою й вiдразою. Чимало опитувань мало засвiдчити розмаiтiсть сексу, значна кiлькiсть мандрiвок антропологiв (якi здебiльшого виявлялися вiдмовою вiд нього) – його частоту. Науки в цьому всьому небагато, i на неi звiдусiль нападали з криками гнiву чи вимогами. Багато зi сказаного мною походить зi здогадiв, iнтуiцii та звiтiв без чiтких статистичних фактiв. Виправити все дуже просто. Припустiмо, що хороший секс означае лiпше здоров’я. Перевiрити цю тезу просто – скажiмо, за допомогою мого рецепту. Добре вiдомо, що в багатьох студентiв регулярний секс. Нерегулярний вiн теж у багатьох. У третьоi групи е тiльки мастурбацiя, а четверта, незначна, iмовiрно, зовсiм не мае сексу. Неважко знайти 4000 добровольцiв – по 2000 юнакiв i дiвчат, де кожнi 500 належать до однiеi iз зазначених груп. (Тiльки знайти 1000 людей зовсiм без сексу, певно, буде важкувато.) Аби з’ясувати, чи позитивно впливае на здоров’я хороший секс, треба порiвняти iнформацiю про статеве життя i здоров’я всiх студентiв за чотири роки навчання. Результати дослiдження будуть корисними не лише для окремих осiб, а й для медичних працiвникiв. Якщо хочеться зробити цей експеримент недорогим, можна знайти одного працелюбного дослiдника (100 днiв по 40 iнтерв’ю, плюс час на сортування й зведення таблиць). Лiнивий дослiдник може зробити проект дорожчим i респектабельнiшим, найнявши кiлькох секретарок i придбавши комп’ютер, але навiть тодi справа лишатиметься пiдйомною та корисною. Як менi вiдомо, за неi досi нiхто не брався. До речi, якщо пан Платник Податкiв щороку вiддае державi 100 000 доларiв, його рiчний внесок у такий проект дорiвнюватиме кiльком десятим цента. З одного боку, не думаю, що вiн буде проти такого незначного внеску у важливу наукову справу, а з iншого, здаеться, не апелюватиме до нього, аби втрутитися в дослiдження. Д. Секс i релiгiя Нiщо так не дратуе вiрян, як секс – або принаймнi секс без правил. Оскiльки правила в кожноi релiгii своi, парафiяни рiзних церков дратуються з рiзних причин, але всi впевненi, що секс – теж царина релiгii, i тому дозволяють духiвникам, старiйшинам чи лiкарям вирiшувати, коли вiн священний, а коли – профанний. Оскiльки всiх iх утримуе держава, iхнi правила також переважно створенi для старших, а не для молодших, i для офiцерiв, а не для рядових. Хай там як усе влаштовано з релiгiею, та дехто вважае, що будь-який секс священний, у всiх мае бути для нього таемне мiсце, а тi, у кого нема, потрухли всерединi на порох i вже прямують дорогою до смертi. На iншому боцi тi, кому весь секс профанний, – традицiоналiсти й фанатики на кшталт росiйських скопцiв, якi кастрували себе, доводячи iстинну вiру. Дещо осторонь стоять тi, хто звик профанiзувати все, що iншi вважають священним. Часом вони органiзовують секти (як вiдьми) чи просто ходять шеренгами в громадських мiсцях, убравшись у светри з написом «Здохнiть!». З певного погляду секс або щирий, або пiдступний. Усе залежить вiд «угоди» чи взаеморозумiння сторiн. Якщо всi все добре розумiють i беруться за справу свiдомо – секс щирий. Якщо ж у гру вступае бруд, експлуатацiя, зрада чи прихований мотив – секс пiдступний. Тому, навiть якщо здаеться, що е взаемна згода, користуватися чужою слабкiстю пiдступно, бо брудно. Скажiмо, схиляти дитину до сексу за цукерку брудно, бо навiть якщо вона погодиться, ii експлуатуватимуть, адже дитина не знае, куди вплутуеться i якi будуть наслiдки. Усе це вiдповiдае юридичним аспектам контракту, де самоi згоди замало – вона мае бути «свiдомою». Духiвники, якi практикують «транзакцiйний аналiз», розрiзняють священний i профанний секс, а також щирий i пiдступний. Намагаючись звести двi опозицii в одну, вони, найпевнiше, називатимуть увесь пiдступний секс профанним. З iншого боку, не весь щирий секс називатиметься священним – у цьому рiзниця класифiкацiй. Священнiсть дуже часто пов’язують iз поважнiстю: веселе не може бути священним, а той, хто з чогось смiеться, його профануе. Я з цим не згоден. Якщо секс священний, то священнi й веселiсть зi смiхом, бо вони не менш радiснi й людськi. У цивiлiзованих краiнах, як i деiнде, секс часто священнiший за людське життя. Тому в Техасi людину можуть законно вбити навiть за дрiбний сексуальний переступ. Широкомасштабнiший приклад: на вiйнi цiлком припустимо вбивати стiльки, скiльки зможеш, якщо вiдповiдна особа вiддасть наказ, але наказiв розпочинати оргii нiхто не вiддае. У мирний час войовничий крик «Краще смерть, нiж секс» найзловiснiше iлюструе американська пенiтенцiарна система: 200 000 в’язнiв державних i федеральних тюрем повнiстю позбавленi нормальних сексуальних стосункiв. Через це переважно жвавi, енергiйнi чоловiки й жiнки там мусять удаватися до гомосексуалiзму й убивства, аби якось вихлюпнути емоцii. Але досi нiхто не наважився дозволити бодай пошлюбленим в’язням розслабитися зi своiми законними парами й дати пристойностi шанс. (Зараз iз цiеi ситуацii вже е винятки.) 7 EВ: У всiх живих iстот? Та ну. Не вiрю. EБ: Навiть якщо воно небажане, воно все одно важливе. 8 EВ: Ти стверджуеш, що люди мусять вiдчувати потребу мати дiтей, а тi, у кого ii нема, iдуть проти основних бiологiчних iнстинктiв. Утiм, ми можемо лише припустити, що бажання мати дiтей – бiологiчне. Насправдi все, що ми можемо сказати, – це те, що в людей е потреба (чи бажання) копуляцii. ЕБ: Ах так! 9 ЕВ: Так думають чоловiки. ЕБ: І деякi жiнки. Що в цьому такого? 10 Маеться на увазi транзакцiйний аналiз. 2. Статевий акт А. Чоловiчi й жiночi статевi органи Чоловiча статева система простiша вiд жiночоi. Цим дуже пишаються бiологiчнi жiнки, власницi заокруглених стегон, грудей i чотирьох ямочок у нижнiй частинi спини, якi утворюють ромб Мiхаелiса, так люблений скульпторами жiночих форм. Цей чiтко окреслений ромб – справдi одна з найкрасивiших природних конструкцiй, яка обiцяе всеохопне тепло й плiднiсть, що збуджуе саме ество турботливих бiологiчних чоловiкiв, якi хочуть лишити пiсля себе потомство. Якщо ви досi не помiчали цю найкрасивiшу долину на землi й не захоплювалися нею – дуже рекомендую. Як об’ектовi чистоi естетичноi насолоди, вiльноi вiд нестримних пристрастей, збуджених каньйонами мiж грудьми, сiдницями чи стегнами, iй немае рiвних. Чоловiче статеве обладнання складаеться з двох маленьких тиглеподiбних посудин (яечок), у кожноi з яких е власний дистиляцiйний апарат (епiдидимiс) i бачок (сiм’яна порожнина). Обидвi посудини сполучаються з трубкою (простатою), що накачуе продукт крiзь гiдравлiчний таран (пенiс). Жiноче починаеться яечниками, що струшують достиглi яйцеклiтини, мов яблука, до отвору фаллопiевих труб, чиi нiжнi пелюстки пiдштовхують iх далi, до матки. Матка призначена для виношування й дозрiвання ембрiона. З iншого боку пiхва обладнана залозами, що виробляють змазку, аби полегшити потужнi поштовхи пенiса, що ковзае ii коридором, готовий випустити зi своiх сiм’яникових торпед заряд нового життя. У пiхви е й м’язи, якi стискаються, пульсують i заманюють сiм’я до точки призначення – матки. Над входом до пiхви розташований клiтор – орган, спецiально побудований i обладнаний особливими нервовими закiнченнями для вишуканого збудження, що веде до фiнальноi насолоди. Пiдсумовуючи, можна сказати, що в чоловiка е двi надзвичайно мiнiатюрнi клiтиннi фабрики й агресивна система доправлення продуктiв. У жiнки е чудове обладнання, щоби давати раду iз цими доправами, якi вона складае в найелегантнiший у всесвiтi iнкубатор. Обладнання для вигодовування чоловiчого коштовного продукту в неi теж е. Утiм, мiж чоловiком i жiнкою виникають певнi психологiчнi труднощi, бо вiн виставляе, а в неi вставляють, або, як хтось казав, у чоловiка зручностi надворi, а в жiнки всерединi. Чоловiк, iдучи за покликом тiла, може засвiтити своi вбудованi банери всiма нiчними вогнями, жiнка ж влаштовуе рекламнi кампанii в залаштунковiй темрявi. Несхожiть мiж ними нагадуе рiзницю придорожньоi неоновоi бургерноi стiйки й вишуканого заiзду з непримiтним фасадом, що приховуе одиноку затишну кiмнатку. Б. Як усе починаеться Сiмдесят рокiв тому Зигмунд Фройд сказав, що бiльшiсть дорослих сновидiнь стосуються сексу й виражають еротичнi бажання[34 - Freud, S. The Interpretation of Dreams (fourth edition). The Macmillan Company, New York, 1915, p. 240.]. Вiн дiйшов такого висновку, вивчаючи психологiю сновидiнь, але не мав чiтких доказiв. Багатьом чоловiкам, зокрема медикам, ця думка здалася малоймовiрною, неприемною чи навiть вiдразливою, але Фройд тримався свого. І от нарештi маемо докази. Сучаснi дослiдження сновидiнь показують, що майже всi сни (принаймнi чоловiчi) супроводжуються ерекцiею (або вона iм передуе)[35 - Fisher, C., Gross, J., and Zuch, J.: “A Cycle of Penile Erections Synchronous with Dreaming (REM) Sleep.” Archives of General Psychiatry 12: 29–45, January, 1965. 95 % з 86 перiодiв швидкого сну в 17 пiддослiдних супроводжувались ерекцiею.]. Те саме, вочевидь, можна сказати й про жiнок, хоча в iхньому випадку з доказами складнiше. Отже, в органiзмах обох статей пiд час сну вiдбуваеться чимала сексуальна активнiсть i приблизно кожнi пiвтори години в чоловiкiв виникають ерекцii. Це може тривати без вашого вiдома роками – чи навiть усе життя. Поза снами статевий акт для чоловiкiв починаеться з ерекцii. Вiдсутня ерекцiя – немае сексу. Творець пенiса був уважним до деталей. Кров роками безперешкодно циркулюе в ньому, поки притiк не збiльшиться, а вiдтiк не заблокуеться. Коли так стаеться, вона збираеться в спецiально призначених для цього печеристих тiлах. Статевий орган усотуе ii, мов губка, i дещо видовжуеться. Накопичуючись, кров заповнюе всi порожнини, якi поволi роздуваються. Зовсiм скоро пенiс стае мiцним i напнутим, мов барабан. Щодо внутрiшнiх причин ерекцii е двi теорii. Кров надходить до органiв артерiями й витiкае з них венами. За першою теорiею, розширеними артерiями кров плине так швидко, що вiдкачуеться не вся. Друга стверджуе, буцiмто найбiльша вена блокуеться якраз там, де виходить iз пенiса та входить у тiло, i тому там накопичуеться кров. Спершу розглянемо другу теорiю, бо вона витонченiша. Коли найбiльшу вену заблоковано, кров не може вийти назовнi, аж поки пiд тиском не подолае цей блок або не знайде собi кружний вихiд меншими венами. Уявiмо собi головну вену у виглядi тонкостiнноi гнучкоi гумовоi трубки. Бiля виходу з пенiса ii перетинае пучок м’язiв. Скорочуючись, вони блокують вену, кров не може нею протiкати, скупчуеться пiд цiею загатою, пенiс розбухае, нiби… нiби пенiс, i що бiльше в ньому кровi, то твердiшим вiн стае. Що збудженiший чоловiк, то довший його фалос. Вiн так розбухае, що рухлива головка часом трохи задираеться догори. Інколи здаеться, нiби вiн от-от вибухне, якщо негайно не знайти, куди його спустити, – але боятися не варто. Кров завжди знайде собi шлях меншими венами, перш нiж ситуацiя вийде з-пiд контролю. Природа влаштувала все так добре, що гiдравлiку не розiрве, хай як сильно вона не напружуеться. Маленький м’яз, що запускае всi описанi процеси, вiдомий фахiвцям з анатомii пiд назвою Compressor venae dorsalis penis, стискач дорсальноi вени пенiса (не тiеi, яку ви там бачите – хоча та теж може пульсувати, – а схованоi глибше всерединi), або г’юстонiв м’яз. Якщо ерекцii справдi настае завдяки роботi цього м’яза, то вiд нього здебiльшого залежить i розмноження. Г’юстонiв м’яз завжди скорочуватиметься, коли потрiбнi електричнi iмпульси проходитимуть потрiбними нервами, i лишатиметься розслабленим, поки iмпульсiв не буде. У процесi еволюцiйного природного добору цей м’яз разом iз пов’язаними нервами став одним iз найнадiйнiших пускових механiзмiв. Вiн може чудово функцiонувати до вiсiмдесяти восьми рокiв без змазки чи замiни деталей навiть за найжорсткiших умов експлуатацii. Майже всi проблеми з ерекцiею пов’язанi з оператором, а не iз самим механiзмом – у дотичних до авiацii колах такi ситуацii називають «помилками пiлота». Імпульси йдуть до пенiса з мозку, де сидить маленький чоловiчок, чие завдання – тримати палець на кнопцi, коли загориться зелене свiтло й усi системи будуть готовими до пуску. Коли чоловiчок стомлюеться, боiться, вiдволiкаеться чи нервуе, вiн може послабити тиск або прибрати палець навiть на зелене свiтло. Оскiльки система безперебiйна i обладнана автоматичним гальмуванням, механiзм стопориться, щойно вiдпускають кнопку. Маленький чоловiчок за пультом, звiсно, – втiлена Дитина, i якщо вiн лякаеться, ерекцii не буде, навiть попри пiдключенiсть усiх дротiв i всю необхiдну зовнiшню стимуляцiю. Цiкаво, що про iснування г’юстонового м’яза багато хто навiть не пiдозрюе, – зокрема медики. Навiть у Греевiй «Анатомii» його згадано пiд iншою назвою, тож бiльшiсть студентiв закiнчуе медiнститути, так жодного разу й не почувши ii. Утiм, якщо я все правильно розповiдаю, iснування цiлого людства та його найбiльш екстатичних митей залежить саме вiд цiеi всiма нехтуваноi чарiвноi смужки тканини, що здатна за законами фiзики чарiвно перетворювати короткий м’який орган на довгий i твердий. Нiхто не проводив експериментiв iз тваринами чи людьми, аби довести, що ця «гумкова теорiя» ерекцii зовсiм помилкова, але деякi дослiди показали, що вона не зовсiм правильна[36 - Інша назва iшiокавернозу – Еrector penis у чоловiкiв i Erector clitoridis у жiнок. Його дiю в чоловiчому органiзмi описано у Греевiй «Анатомii»: «Ішiокаверноз стискае нiжку статевого члена, затримуе вiдтiк кровi венами й пiдтримуе ерекцiю». Аби отримати опис дii на жiночий орган, просто замiнiть статевий член клiтором. З 23-го видання (1926) у цьому пасажi було замiнено лиш одне недоречне слово. Останнi сорок рокiв студенти-медики вивчають про ерекцiю саме це. Отже, г’юстонiв м’яз – особливий вид iшiокавернозу, що дiе як Compressor venae dorsalis penis/clitoridis. Основнi опоненти iшiокавернозноi теорii ерекцii нинi – Мастерз i Джонсон (Human Sexual Response, op. cit.). Застиглiсть дослiджень цього нiби важливого питання чудово iлюструеться фактом, що двi цитати цих авторiв датуються 1921 i 1933 роками. Вони стверджують, що iдею iшiокавернозу зараз «мало хто пiдтримуе», однак Д. В. Фосет, гарвардський професор анатомii, обстоюе ii у своiй статтi про репродуктивну систему для «Британiки» (1967). Мастерз i Джонсон висловлюють альтернативну думку: «у венах пенiса нiбито е клапани, що сповiльнюють повернення кровi». Навiть якщо iснування такого механiзму доведуть, це не конче означатиме, що скорочень iшiокавернозу як таких не iснуе. Клапани доктора Джона Г’юстона дуже добре працюють в анальному отворi (г’юстоновi клапани, plicae transversalis recti) – чому б його м’язовi не працювати i з еректильними тканинами?З iншого боку, вищезгадане джерело 1933 року – чудове дослiдження двох фахових фармакологiчних фiзiологiв iз Торонтського унiверситету (“On the Mechanism of Erection,” V. E. Henderson and M. H. Roepke. American Journal of Physiology 106: 441–448, 1933). Працюючи iз собаками на початках дослiджень ацетилхолiну, вони стверджували, що «розширення судин пiсля стимуляцii дилататора пенiса спричинене мiсцевим гормональним механiзмом», а «ерекцiю спричиняе не стиснення центробiжних судин пiд дiею м’язiв скелета», хоча «iшiокаверноз, м’язовi скорочення, можуть вiдiгравати певну роль». «У печеристих тiлах … рiзко зростае тиск, i тому венозний вiдтiк кровi може сповiльнитися». Утiм, вони спостерегли «раптове рiзке збiльшення об’ему пенiса … завдяки раптовим спонтанним швидким скороченням iшiокавернозу, якi через свое, сказати б, спiралеподiбне розташування … можуть тиснути на розташованi за ними частини тiла … пiсля кожного скорочення спостерiгалося збiльшення масштабiв ерекцii». У iхнiх знахiдках е ще кiлька дрiбних непевностей – але на цьому дослiдження теми зупинилися, i так триватиме, аж поки хтось не зрозумiе, як переконливо обгрунтувати анатомiчний та фiзiологiчний механiзм людськоi ерекцii.]. Власне, експеримент зi своiм членом може влаштувати кожен чоловiк. Якщо ерекцiя – просто результат стискання вен пенiса, унаслiдок якого кров потрапляе всередину й не може вийти назовнi без дуже високого тиску, то будь-що, здатне стиснути вени, не заблокувавши артерii, може викликати ерекцiю. Аби це перевiрити, можна обв’язати пенiс гумкою, таким чином перетиснувши вени, але не заблокувавши кровотiк. Утiм, той, хто лишить гумку на п’ять-десять хвилин (досить, аби накопичилася кров), ерекцii все ж не побачить[37 - Цей простий спосiб перевiрки запропонував доктор Джеймс Делi з лiкарнi Святоi Марii у Сан-Франциско. Вiдважним експериментаторам лишилося з’ясувати, що станеться, коли не надто тугу гумку натягнути на вже ерегований пенiс. Чи зберiгатиметься ерекцiя нескiнченно навiть без iнших стимулiв? А якщо натягнути на ще ерегований пiсля еякуляцii? Домашнiх експериментаторiв варто застерегти не натягувати гумку пiд час еякуляцii, бо вона спричинить повернення сiменi в уретру. Цю процедуру колись любили в арабських i загалом схiдних борделях, але ми ii не рекомендуемо через непевнi й потенцiйно шкiдливi наслiдки.]. Погано, бо якби побачив, так можна було б на диво легко лiкувати iмпотенцiю, уникнувши численних лих i страждань. Звiсно, у цьому домашньому експериментi можна знайти недолiки й досвiдченого дослiдника вiн не обов’язково переконае, але на «гумкову теорiю» в ii найпростiшiй формi вiн кидае густу тiнь сумнiву. Друга теорiя, за якою розширеними артерiями накачуеться так багато кровi, що вени просто не в змозi ii вiдвести назад, тепер видаеться ймовiрнiшою, але оскiльки штучно розширити артерii неможливо, потенцiя лишаеться справою природи й психiатрii. Препарат пiд назвою «йохiмбiн», який видобувають iз дерева йохiмбе, що росте в Захiднiй Африцi, колись рекламували як ефективний розширювач артерiй пенiса, але вiн допомiг дуже небагатьом. Іспанська мушка, найпопулярнiший iсторичний афродизiак, спричиняе вкрай небезпечне запалення, що може призвести навiть до смертi[38 - Допа (дигiдроксифенiлаланiн) – препарат, який нинi використовують для лiкування хвороби Паркiнсона й паралiчiв, – зажив серед хворих слави справжнього афродизiаку й лiкiв вiд iмпотенцii, але його вважають надто сильним для повсякденного використання через надмiр можливих побiчних ефектiв.]. Утiм, не варто зовсiм скидати з рахункiв г’юстонiв м’яз iз його елегантним механiзмом дii: найкращим ерекцiям, iмовiрно, сприяе комбiнацiя обох ефектiв. Саме на перетинi збiльшеного притоку кровi розширеними артерiями й блокади вен стоiть найтвердiший фалос. У жiнок усе складнiше. Статеве збудження в них починаеться зволоженням пiхви (часом за кiлька секунд пiсля початку). Ще за кiлька хвилин наливаеться кров’ю клiтор. Нiхто до кiнця не знае, як це вiдбуваеться, але нема причин не припускати iснування якогось жiночого аналога г’юстонового м’яза: анатоми пiдтверджують, що м’язовi тканини клiтора схожi на пенiснi, i вони так само можуть затримувати кров, яка прибула з розширених артерiй i тепер робить клiтор бiльшим i твердiшим. Але клiтор водночас ще й пiдiймаеться й узагалi може зробитися майже невидимим – на вiдмiну вiд пенiса. У розпаленоi пристрастю жiнки матка теж набрякае й пульсуе, «надсилаючи пiхвi рiзкi сигнали зволожитися», як каже Амарiлiс. В. Чоловiча сила Три елементи чоловiчоi сили – потенцiя, натиск i енергiйнiсть. Потенцiю визначае сила ерекцii, натиск – активнiсть руху, а енергiйнiсть – початкова швидкiсть еякуляцii. Є кiлька рiвнiв потенцii, або ж сили ерекцii. На першому пенiс дещо збiльшений i пiдведений над яечками. У людному мiсцi його власник може навiть нiчого не помiтити й водночас не осоромиться, бо стороннi таке збiльшення переважно теж не помiчають. Цей стан часом називають «соцiальне заворушення» – як, примiром, у наведеному нижче уривку зi статтi: «Увiйшовши до кiмнати у своiй еректильнiй мiнiспiдницi, Амарiлiс викликала серед чоловiкiв соцiальне заворушення». Тут не зайвим буде зауважити, що жiнки переважно знають рiзницю мiж «добре вдягнена» й «погано вдягнена», але рiзницю мiж «красивою», «вiдкритою» та «еректильною» сукнею вловлюють погано. Те саме стосуеться й iнших предметiв iхнього гардеробу. Статевий орган у станi ерекцii другого рiвня довгий i твердий, але його досi може зiгнути рука чи iнша фiзична перешкода. Якщо партнерка недостатньо зволожена, вiн не зможе проникнути в ii пiхву. Саме в цьому була проблема молодого англiйця з вiдомого лимерика. Парубiйко один iз Кловнi Пiструна мав кривого i повного. Аби було простiш, Вiн згинав його бiльш І виходив, не кiнчивши, зовнi. На честь цього жевжика з погнутим пiструном такий стан можна називати кловнiйським прокляттям, хоча правильнiше було б використовувати для нього словосполучення «обережний хнiр», оскiльки вiн виникае через певнi сумнiви в доцiльностi продовження акту. Чоловiка може спокусити жiнка чи власне прагнення довести свою потенцiю, але, як каже доктор Горслi, in peno[39 - Я знаю, що peno – неправильна форма, але вона сюди краще пасуе.] veritas, себто у фалоса можуть бути iншi плани. Причини невдачi бувають рiзнi – попередня сварка, страх за негайнi наслiдки, непевне майбутне чи ставлення до протилежноi статi. Коротше кажучи, чоловiк (а точнiше, його Дорослий) може хотiти знехтувати страхом або ваганнями щодо потенцiйних нових обов’язкiв, але пенiс (пiд контролем чутливiшоi Дитини) обманути не так легко, i вiн часом скептично опираеться таким бажанням. На третьому рiвнi фалос досягае своеi найбiльшоi величини, але йому ще трохи бракуе шляхетностi. Вiн набряклий, твердий i готовий до дii, проте часом здае позицii й еякулюе надто швидко, не даючи обом партнерам можливостi повного самовираження. Чоловiкiв, для яких усе закiнчуеться на цьому етапi, у народi називають скорострiлами. Зате тi, хто досяг четвертого рiвня, – мов зарядженi единороги, не лише твердi у своiх намiрах i готовi до бою, а й такi напнутi та гарячi, що просто-таки вiдчувають усiм тiлом необхiднiсть прориву й виплеску свого заряду. Саме на цьому рiвнi головка часом задираеться, нiби молячи небо про блаженство. Це найвища точка збудження, де чоловiк рветься вперед майже за всяку цiну, це плотський стрижень, довкола якого обертаються всi любовнi конфлiкти в романах. Загальна назва для цього стану – «бойовий шал». Поодинокi випадки задирання головки (лише поодинокi, бо деякi пенiси просто так влаштованi) можна назвати «гордiстю Пейронi» на честь хiрурга, який уперше формально описав це явище[40 - Франсуа де ла Пейронi (1678–1747). Щодо суперерекцii iз задертою головкою виникають запитання. Одна обiзнана в таких речах ледi повiдомляе, що, на ii думку, це нормальний вияв великого збудження. З iншого боку, це один iз симптомiв хвороби Пейронi (фiбробластичноi iндурацii), яку часто пояснюють то фiзичною травмою, то судинними змiнами, то тривалим утриманням, то браком належного задоволення. Часом викривлення таке значне, що ускладнюе чи унеможливлюе введення пенiса в пiхву. Зазвичай хвороба Пейронi супроводжуеться болем чи ерекцiею. Бляшки промацуються, але можуть раптово зникнути. (Human Sexuality 2: 56–57, September, 1968). Оскiльки схоже викривлення з’являеться у повiтряних кульок, якщо iх надувати до максимуму, можна припустити, що це не хвороба, а нормальне анатомо-фiзiологiчне явище, спричинене рiзною еластичнiстю переднього й заднього крiплення головки. Однак див. Glenn, J. F.: “Curvature of the penis,” Human Sexuality 3: 83, February, 1969.]. Щойно пiдкоривши неприступну фортецю (чи то в церквi, чи на сiнi), чоловiк вiдчувае могутнiй порив уперед. Непопсований бiологiчний чоловiк понад усе прагне якомога сильнiше ввiгнатися в пiхву й лишити там свое сiм’я[41 - У «Духмяному садi» цей рух називався «dok», а його жiночий аналог – «hez». Вульгарною англiйською «dok» означае «скакання», а «hez» – «пхання». З кiнематичного погляду чоловiчий таз рухаеться вздовж поперечноi осi, а жiночий обертаеться довкола вертикальноi, або ж сагiтальноi.]. Вiн пхатиме знову й знову, сягаючи найглибших глибин i притискаючись до партнерки що е сили, так нiби iх годi роз’еднати всiм силам земним, – хоч i вiдчувае близькiсть кiнця. Такий шал найчастiше з’являеться, коли фалос на четвертому, найшляхетнiшому рiвнi збудження й дiе як найприроднiший вiдтворювальний iнструмент виду людського. Та якщо в цiеi моцi сумнiвнi пiдвалини, тваринний шал розвiеться й потребуватиме свiдомого поновлення. Так дуже часто трапляеться, коли чоловiковi важливiша слава, нiж секс, коли вiн злякався, зрозумiвши, у що вляпався, або коли ошукав жiнку собi на втiху. У такому разi вiн часом робить усе, аби це тривало якомога довше й вона застогнала вiд щастя, iнколи – аби все скорiше скiнчилось i швидше втекти й подеколи, цiлком свiдомий минущого часу, поводиться черство й бездушно. Якщо надто швидкий кiнець вражае його самолюбство, вiн боiться шалу, аби не випорснути весь свiй бальзам зарано, i тому дiе поволi, так, щоби спершу встигнути бодай задовольнити партнерку, а коли вже встигае, продовжуе з чистою совiстю й гiдно у власному темпi. Вiльний бiологiчний пхач такий зосереджений на доведеному до автоматизму процесi, що не надто переймаеться часом або реакцiею партнерки, хоча ii природнi реакцii в кульмiнацiйну динамiчну мить досягнення мети й випорскування сiменi в родючий грунт приносять йому велику насолоду. Саме такий самозаглиблений, майже вiдсторонений процес найпевнiше доведе жiнку до найвищоi точки задоволення й найкращого оргазму. Сила цих поштовхiв – не брутальна, а бiологiчна. Але якщо жiнка, замiсть вiдповiсти на них iнстинктивно, так, як пiдказуе ii ество, починае отримувати задоволення вiд них самих, вона може запрагнути ще бiльшоi жорсткостi. Те саме стосуеться чоловiка. Утiм, нiчим не порушений бiологiчний процес – радше iдеал, нiж дiйснiсть. У людського виду не бувае повнiстю безпосереднього сексу. Усi суспiльства органiзованi довкола сексуальних табу, що лишаються в головi навiть у митi найвищого блаженства й вадять чистотi реакцiй. З одного боку стоять пристойнiсть i гiперопiка, з iншого – бунт, злiсть i нечеснiсть, а десь посерединi мiж ними – мiсце для справжньоi iнтимностi й вiльноi сексуальностi. Найкращий секс – нiби стрибок ракети на десятикiлометрову висоту з п’янким повiльним спуском, але мiж ним i поганим сексом е надзвичайно багато промiжних рiвнiв, i навiть полiт над дахами бадьорить та надихае сильнiше, нiж надiйний грунт пiд ногами. Чесно кажучи, не варто вимагати чогось бiльшого, нiж знесення даху: кожен додатковий метр – це вже подарунок. Зараз ми говоримо про третiй аспект чоловiчоi сили. Енергiйнiсть – це сила, з якою еякульована сперма летить у пiхву завдяки поршневим скороченням простати. Можливо (але не точно), саме вiд енергiйностi залежить стрiмкiсть оргазму, себто вiдчута висота оргастичного польоту в футах чи метрах. Отже, на одному кiнцi в нас чоловiк зi слабкою ерекцiею, обмеженим натиском i низькою енергiйнiстю, а на iншому – володар товстого тараноподiбного фалоса, який самовiддано пхае ним уперед i спрямовуе могутнiй потiк свого сiменi туди, куди запланувала природа. Усi, хто займае простiр мiж цими крайнощами, теж можуть заплiднити жiнку, а якщо вона належно пiдготована – ще й довести ii до оргазму[42 - ЕВ: «Пiдготованiсть жiнки» – поняття iз застарiлих сексуальних довiдникiв. Чи не може вона бути готовою сама по собi, без сторонньоi допомоги?]. Найлегше з трьох згаданих складникiв свiдомо контролювати натиск. Спинити ерекцiю можна вольовим зусиллям – простим вигуком «Стоп!» (або ж, як пишуть у збiрниках анекдотiв, «Лежати!»). Вiдновити ii не допоможуть жоднi чарiвнi слова. Вигук «Служи!» сам по собi марний – його мае супроводжувати жива чи штучна приманка. Найавтоматичнiший зi складникiв – еякуляцiя: ii годi свiдомо прискорити, а коли механiзм уже запущено, вiдтермiнувати ii вдасться хiба на кiлька секунд. Енергiйнiсть залежить переважно вiд фiзичних чинникiв, а от шляхетнiсть ерекцii й сила натиску – вiд психологiчних. На сексуальну потужнiсть чоловiка найсильнiше впливають двi жiнки – мати (або ж, може, ще старша сестра), яка посилювала чи послаблювала його маскулiннiсть i сексуальнiсть, доки вiн зростав, i партнерка, котра в змозi звеличувати й стимулювати чи гнiтити й сповiльнювати його своiми реакцiями. Що старший чоловiк, то сильнiше на нього впливають реакцii партнерки. Якщо вона його надто часто глушитиме, вiн може почати втрачати потенцiю й зав’язнути в кризi середнього вiку – проблемi, котра може далi поглиблюватись, але майже завжди зникае, якщо вiддати чоловiка в небайдужi руки. Багато дружин пiдмiчають, що статеве життя iхнього благовiрного часто позначаеться на його повсякденних звичках. Однi чоловiки суворi, агресивнi й енергiйнi, iншi легко гнуться вiд перешкод i, знесиленi, в’януть наприкiнцi, так i не скiнчивши початого. Г. Жiноча сила Двi статi доповнюють одна одну, i в жiночiй силi е три вiдповiднi компоненти до чоловiчих: екстаз, сила й хват. Екстаз виражаеться через зволоження, сила – через протинатиск, а хват – через скорочення м’язiв. Зволоження пiхви полегшуе проникнення фалоса. Якщо зволоження зовсiм немае (аналойфiя), комусь натиратиме. Деякi жiнки настiльки сильно збуджуються, що так званий блаженний сiк аж витiкае (гiперлойфiя), коли вони гойдаються на хвилях оргазмiв. Часом у соцiальнiй ситуацii жiнка може так збудитися, що легко (або ж сильно) зволожуеться – до свого сорому чи щастя. Такi ситуацii, як i у випадку чоловiкiв, можна називати «соцiальним тертям». Утiм, зволоження не завжди означае, що жiнка готова взаемодiяти: вона може прийняти пенiс, але вiдмовитися бути ним задоволеною[43 - ЕВ: Жiнок, якi так роблять, можна назвати хорошими спортсменками.ЕБ: А чому не злюками?]. Якщо все гаразд, зволоження супроводжуеться набряканням клiтора. Вагiнальне зволоження разом iз набряком клiтора вiдповiдае чоловiчiй ерекцii, тому слово «потенцiя», де це зручно, можна використовувати щодо обох статей. Протинатиск може бути бiологiчною вiдповiддю жiнки на можливiсть вагiтностi або психологiчною – на потяг до найбiльшоi близькостi. Ще його можна зводити до звичайного механiзму пошуку задоволення. Справжнiй бiологiчний протинатиск – це не результат свiдомих зусиль чи розрахункiв i не спроба витиснути зi статевого акту найбiльше насолоди. Жiнка просто мусить його чинити, бо дуже хоче, аби пенiс опинився в нiй глибше. Деякi починають чинити протинатиск задля задоволення, але поступово бiологiя бере гору й реакцii стають природнiшими. Хват – це вiдповiдник чоловiчоi енергiйностi. У мить оргазму, який може збiгтися в часi з чоловiчою еякуляцiею, пiхва знову й знову захоплюе пенiс хвилями м’язових скорочень, нiби намагаючись його подоiти. Такий хват впливае на партнера й часом збiльшуе енергiйнiсть еякуляцii. Повiльнi стискальнi рухи так само несуть задоволення. Сексуальнiсть жiнки виявляеться i в iнших реакцiях на чоловiкiв. Вона стае доступною для нього, змащуючи взаемнi рухи. Коли вiн входить у неi, вона подаеться вперед йому назустрiч. Коли вiн чогось прагне, вона вiдгукуеться, точно потрапляючи в його емоцiйний ритм, i допомагае чоловiковi проявити все найкраще, пропонуючи натхнення. Якщо мати чи батько навчили свою доньку уникати таких природних реакцiй чи зневажати iх, вона виросте страхiтливою незграбою – не лише в сексi, а й в iнших взаемодiях iз чоловiками. Вона стане недоступною, жорсткою, байдужою, цинiчною чи зневажливою – сприйнятливою, чутливою й натхненною iй не стати[44 - ЕВ: А чому в кiнцi частини про чоловiчу силу нема вiдповiдного списку негативних якостей?]. З одного боку жiночого спектра – жiнка, яка не зволожуеться й не збуджуеться, лежить нерухомо й пасивно приймае еякуляцiю партнера[45 - ЕВ: Хiба вона винна? Може, вiн некрофiл? А в наступному реченнi ти чекаеш вiд неi всього на свiтi. ЕБ: Я розмiрковую про природний добiр i обираю тих, хто, здаеться, пiдвищить iмовiрнiсть такого добору, заплiднення й виживання в конкурентному середовищi. Може, якби Дарвiн був жiнкою, усе вийшло б iнакше.ЕВ: Цiкава думка.]. З другого – та, яка щедро зволожуеться, сягае високого рiвня задоволення, вiдповiдае на кожен поштовх, щедро вiдплачуе за отримане й мiцно стискае пенiс, нiби вичавлюючи з нього сперму до останньоi краплi. Г. Оргазм Людський оргазм – одна з найретельнiше спланованих i синхронiзованих подiй у природi. Як з анатомiчного, так i з фiзiологiчного погляду це блискуча узгодженiсть еволюцiйних набуткiв: у жiнки е саме те, чого прагне чоловiк, а в чоловiка – саме те, чого потребуе жiнка. Температура, тиск i прискорення обох учасникiв так точно пiдiгнанi, що вiд вибухового заряду творчоi енергii – фiзичноi, хiмiчноi, м’язовоi, електричноi та психологiчноi – кожен опиняеться на сьомому небi. Якщо все вдасться так, як треба, i чоловiк, i жiнка виринуть пiсля такого вибуху очищеними, вiльними вiд негараздiв i готовими почати життя спочатку. Хтось казав, що здорового глузду в людях найбiльше в першi десять хвилин пiсля статевих зносин. Інший стверджував, що кожна нiч, проведена на самотi, згаяна даремно. У представникiв кожноi статi е два способи наблизити оргазм. Найчутливiша частина пенiса – головка, i вчасна ii стимуляцiя може спричинити рiзку й доволi неприемну еякуляцiю. Тому маркiз де Сад небезпiдставно просив партнерок: «Нiколи не торкайтеся головки!» (Це одна зi слушних речей у його книжках.) Тiло пенiса не таке чутливе й може дарувати тривалу, менш рiзку насолоду. Найбiльш сласна зона – там, де тiло з’еднуеться з головкою, бiля вуздечки. Це i е пускова зона оргазму. У жiнок клiтор теж чутливiший, нiж статевi губи, i його стимуляцiею можна довести до оргазму, який, за словами багатьох, лишае бажати кращого. Найчутливiша точка в представниць чарiвноi статi, iмовiрно, там, де зустрiчаються головка клiтора й статевi губи. Чоловiчий i жiночий оргазми точно синхронiзовано. Орган чоловiка рухаеться, його простата скорочуеться й сiм’я летить уперед у ритмi скорочень пiхви й клiтора завдяки автоматичнiй вiддачi деяких м’язових тканин. Ця взаемовiддача повторюеться знову й знову, аж доки хтось iз партнерiв не заспокоiться. На радiсть i подив того, хто вже досяг вершини, статевi органи партнера можуть скорочуватися й розширюватися ще досить довго. Деякi пари навiть навмисне розсинхронiзовують своi оргазми, аби отримати подвiйну взаемну насолоду, iншi, навпаки, кiнчають разом, накритi однiею хвилею блаженства. М’язовий ритм поштовхiв i хватiв синхронiзуе й пiдганяе ритми обох годинникiв – того, що в простатi визначае ритм еякуляторних спазмiв, i того, що в клiторi налаштовуе ритм скорочень пiхви. Одне з див еволюцii в тому, що цi два годинники зазвичай працюють з однаковiсiнькою швидкiстю: чотири п’ятих секунди на одне скорочення. Колiщатка цих годинникiв – еякуляторнi центри спинного мозку, тому можна сказати, що працюють вони на нервових iмпульсах, як i медузи, равлики чи янголи з арфами. Д. Психологiя сексу На сексуальнi реакцii обох статей частково впливають вбудованi, або ж бiологiчнi, чинники, а частково – мозкобiйливi, тобто психологiчнi. Щойно запускаеться механiзм оргазму, вбудованi бiологiчнi схеми беруть гору й мозок розслабляеться, але до самоi цiеi митi голоси в головi й у лiжку дуже впливають на все, що стаеться, на те, як це стаеться, коли i з ким. Утiм, iще важливiшими за цi голоси виявляються прихованi картинки на заднiй стiнцi мозку, первiснi образи партнерiв, якi й визначають потенцiю, натиск, а часом i енергiйнiсть. Далi я наводжу список психологiчних, або ж мозкобiйливих, чинникiв, якi дiють на чоловiкiв (для жiнок вони аналогiчнi). 1. Вiн боiться сексу чи прагне його? Єдиний найважливiший чинник тут – мамин голос, що промовляе або «Обережно!», або «Давай же!». 2. Чи чесний вiн? Зазвичай тут усе визначае поведiнка чи голос батька, що кричить: «Хапай!», «Слухай, як стогне!» або ж «Робiть, як вам обом приемно». 3. Яка його партнерка – чуйна, нейтральна чи прохолодна? Це можна пiзнати з голосу – теплого, м’якого, байдужого чи непривiтного й загрозливого. М’язи ii, вiдповiдно, нiжнi або мертвi й напруженi, а залози сприяють гладкостi й вологостi чи сухостi та грубостi. 4. Що можна сказати про зовнiшнi умови? Чи е ймовiрнiсть вiдволiкання/стимуляцii з боку iнших людей, дiтей чи комах? 5. Його первiсний образ жiночих статевих органiв. Якщо вдасться розкопати первiсний образ, можна виявити, що вiн разюче вiдрiзняеться вiд очiкувань. Один гiнеколог, чия iпостась Дорослого досконало знала, як виглядають цi самi органи за будь-яких умов, подивовано виявив, що його внутрiшня Дитина досi уявляла пiхву як велетенську темну бездонну печеру, де пiд силу загубитися не лише пенiсу, а й усьому тiлу. Іншому чоловiковi там ввижався вузький коридор, облямований колючим дротом, котрого варто стерегтися всiм, хто туди потрапив. Якою мiрою такi образи впливають на ерекцiю, натиск i енергiйнiсть, може залежати й вiд фiзичних властивостей пiхви, якi бачить i вiдчувае фалос. Якщо йому там буде вiльно, перший чоловiк злякаеться моторошноi печери, а другий, навпаки, розслабиться. Якщо ж буде тiсно, «печерному» стане безпечнiше, а «коридорний» сполошиться й захоче вийти якомога скорiше. Дивовижно, але часом i пенiс, i пальцi можуть не лише вiдчувати, а й «бачити». Таке явище називаеться синестезiя. Будь-чий внутрiшнiй Дорослий знае, що насправдi пiхва завжди червона, але для фалоса ii колiр може змiнюватися залежно вiд рiвня зволоження. Суха видаеться йому пурпурною, трохи слизька – часом рудою, а дуже волога – яскраво-блакитною. Це загальнi синестетичнi враження, але в кожного пенiса може бути своя кольорова палiтра[46 - Свiдчення про сексуальну синестезiю збирати не дуже просто. Буду дуже вдячний усiм небайдужим, хто надiшле менi опис своiх вiдчуттiв.]. Первiснi образи фалоса теж впливають на жiночi статевi реакцii. Їi внутрiшнiй Дитинi чоловiчий орган може видатися масивним виступом, що от-от увiйде в саме ество, гострим ножем, що ранить, чи тонким валиком, замалим, аби його втримати й не дати вислизнути. Час вiд часу в жiнок виникають i кольоровi реакцii, вiдповiднi до ступеня слизькостi пенiса (насправдi похiдноi вiд iхньоi власноi змазки). Проте е й позитивнiшi первiснi образи. Чоловiковi пiхва може нагадувати затишну нiрку чи турботливу руку, а клiтор – спокусливий сосок, а жiнцi член часом нагадуе льодяника, довгу карамельку чи гриб. Усупереч поширеним уявленням, цi образи не «несвiдомi». Їх можна легко впiймати, якщо зосередитись i не пропустити митi iхнього виникнення. Це важливо знати, бо первiснi образи можуть дуже впливати на чоловiчу й жiночу сексуальнiсть, i iхньоi появи не варто чекати аж так довго: вони, оголенi, увесь час майорять на тлi. Багато тверджень про сексуальну психологiю грунтуються не на ретельних студiях, а на особистих уподобаннях. У деяких сексуальних психологiв е якась власна сувора мораль: «Чоловiк збуджуеться вiд того, що робить жiнцi, а не вiд того, що жiнка робить йому, а жiнка – навпаки»[47 - Legman, G.: Oragenitalism, Op. cit.]. Вони, нiби проповiдники-пуритани, корять енергiйних жiнок i охочих до насолод чоловiкiв. Вони виводять якусь стандартну людину, що в неi може бути який завгодно секс. Користi вiд цього не бiльше, нiж вiд стандартизацii та створення унiфiкованого типу сексу для всього розмаiття людських iстот. Та й Амарiлiс каже, що в сексi е своя мiнлива мода. «Навiть у протизаплiднiй царинi стався крутий поворот, – по-звичному загадково зауважуе вона. – Круте пiке дiафрагми перемiнилось на таблетковий злет». Е. Бiологiя сексу У процесi еволюцii чоловiчi потенцiя, натиск i енергiйнiсть та жiночi розкiшнiсть, сила i хват, вочевидь, усi разом доклалися до дiевого поширення людського роду. Вихованi по-своему тварини, наприклад, не демонструють вiдповiдних якостей i мають низьку народжуванiсть[48 - Див. частину 6, секцiю Б.]. У процесi фiзiологiчного добору сексуальнiшi представники популяцii мали перевагу над менш сексуальними, бо активнiше розмножувались. Отже, можна припустити, що Homo sapiens упродовж багатотисячолiтнього розвитку ставав сексуальнiшим, пристраснiшим, пожадливiшим i хтивiшим, нiж його печернi пращури або навiть тi, хто жив у первiсних мавпячих лiсах, адже людина – найсексуальнiший з усiх ссавцiв, майже завжди готовий, будь-якого дня й за всiх фаз Мiсяця. Бiологiчна мета чоловiчого оргазму – випустити сiм’я в мiшень, але не в отвiр матки, як можна було подумати, а в кишеньку на заднiй стiнцi пiхви. Звiдти сперматозоiди виходять на орбiту i вмикають своi двигунчики, аби долетiти до другоi бази – крихiтноi яйцеклiтини, що лежить угорi, у фаллопiевiй трубi. Переможець цих безжальних перегонiв отримуе все, а тi, хто програв, гинуть. Сперматозоiд, який першим досягае яйцеклiтини, захоплюе ii всю до останку, не лишаючи мiсця конкурентам. У цих перегонах нема других мiсць i вiце-президентiв. Конкурсна дистанцiя в людських масштабах – близько трьох кiлометрiв iз перепонами крiзь закрути, загорожi, вири та греблi, i все це здебiльшого проти течii. У кожних перегонах бере участь кiлькасот мiльйонiв сперматозоiдiв, тому це захопливiше, нiж десять тисяч кiнських ралi. Як же чудово усвiдомлювати, що це вiдбуваеться в жiночiй утробi щоразу, коли чоловiк натисне гачок свого стартового пiстолета! Кожен тут – герой. Свiй лавровий вiнок отримають усi представники сильноi статi – високi й куцi, привабливi й потворнi, сильнi й слабкi, молодi й старi. Усi спроможнi випустити сперму можуть власноруч розпочати змагання, еквiвалентне гонитвi населення обох Америк довкола озера Ерi. Насолода чоловiчого оргазму, iмовiрно, слугуе передусiм, аби зробити його бажаним i очiкуваним. Те саме стосуеться оргазму жiночого, але його бiологiчна функцiя досi невiдома[49 - Менi здаеться, що справжня «мета» оргазму – психологiчна реанiмацiя. Вiн дiе на мозок, нiби електричний розряд – перерозподiляе потенцiали й очищае думки. Схожу функцiю швидкого сну описано в «Новинах психiатрii» [Psychiatric News] за жовтень 1969 року, де цитують дослiдження Р. Грiнберга та І. М. Дьювена.]. Сексуальне збудження, а особливо зволоження, впливае на хiмiю жiночоi репродуктивноi системи, аби вона перетворилась на лiтнiй ол-iнклюзив для сперматозоiда, але оргазм у цьому всьому великоi ролi не грае. Хай там як, жiнки, здаеться, легко вагiтнiють i з оргазмом, i без нього, тож, попри всю бажанiсть i можливу кориснiсть, вiн таки необов’язковий. Схоже, певностi нема навiть у тому, що заплiднення вiдбуваеться лише у випадку чоловiчого оргазму. Простата деяких чоловiкiв видiляе «любовну воду» (смегму) задовго до еякуляцii – i там уже можуть плавати окремi сперматозоiди. Це спостереження важливе з двох причин. По-перше, коли чоловiк не супроводжуе видiлення «любовноi води» еякуляцiею або кiнчае назовнi, вiн однаково може заплiднити жiнку. Найбiльша ймовiрнiсть такого фiналу – коли в його сiм’явивiднiй системi лишилося кiлька сперматозоiдiв вiд нещодавньоi попередньоi еякуляцii, бо вони можуть вийти зi смегмою. По-друге, всi сперматозоiди, випущенi зi смегмою, отримують фору перед тими, що з’являться в пiхвi пiзнiше, можуть ранiше опинитися бiля яйцеклiтини, нiж еякульованi, та ймовiрнiше ii заплiднять. Усе це може впливати на рiзнi проблеми фертильностi й розвитку. Настав час обговорити бiологiю. Максимальна ерекцiя та зволоження забезпечують найглибше проникнення завдяки натиску й протинатиску. Вирiшальноi митi найбiльша енергiйнiсть посилюеться максимальним хватом. Усе це допомагае найбiльшiй кiлькостi сперми проникнути якомога глибше в пiхву i створити таким чином найкращi умови для заплiднення. Як уже було сказано, протилежна ситуацiя – крапля сiменi, що стiкае сухою стiнкою пiхви, – сприяе заплiдненню якнайменше. Мiж цими полюсами багато промiжних варiантiв. Але один варiант завжди кращий за iншi, i навiть мiнiмальне збiльшення ймовiрностi в процесi еволюцii може вирости у величезну перевагу на декiлька поколiнь – як за тисячу рокiв наростають складнi вiдсотки в банку. Утiм, варто пам’ятати, що навiть без ерекцii, без зволоження й без натиску ймовiрнiсть завагiтнiти не нульова. Унаслiдок будь-якоi еякуляцii, що вiдбулася неподалiк вiд жiночих статевих органiв, бiльш чи менш рiдко може з’явитися на свiт цiлком здоровий нащадок чи навiть близнята. (На подив одного щирого духiвника, близнята можуть вийти й тодi, коли согрiшив лише раз.) Один iз найцiкавiших бiологiчних процесiв – пiдготовка жiночого тiла до зустрiчi з чоловiком. Зi зростанням збудження пiхва люб’язно розширюеться й видовжуеться, аби йому вистачило мiсця, а матка чемно змiщуеться, нiби звiльнюючи дорогу. Тiльки коли член остаточно виходить назовнi, матка знов опускаеться, аби випити з джерела родючого сiменi, яким вiн нiжно, люб’язно й надiйно ii обдарував, мов у вiдповiдь на щедрiсть. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/er-k-bern/seks-u-ludskomu-kohanni-igri-v-yaki-graut-u-lizhku/?lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Сноски 1 Джейк Гiмбел (1876–1943) – вiдомий американський меценат зi штату Індiана, нащадок заможного еврейського роду, який, серед iншого, заповiв щороку вiддавати тисячу доларiв свого спадку лекторам, якi читатимуть курси лекцiй iз сексуальноi психологii в унiверситетах штату Калiфорнiя. Уперше такий курс лекцiй було прочитано 1946-го. (Прим. перекл.) 2 Medical Aspects of Human Sexuality, edited by Theodore Bawer, M.D., and David M. Reed, Ph.D., and a board of consulting editors. Публiкувався за адресою 18 East 48 Street, New York, N.Y. 10017. 3 SIECUS, 1855 Broadway, New York, N.Y. 10023. 4 The Official Sex Manual, by Gerald Sussman. G. P. Putnam’s Sons, New York, 1965. 5 Dear Doctor Hip Pocrates, by Eugene Schoenfeld. Grove Press, New York, 1969. 6 Охочим думати про секс в академiчному ключi повiдомлю, що «офiцiйна» назва цiеi книжки – «Церебральнi та поведiнковi кореляти спарювання в спiльнотах вищих приматiв». (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.) 7 Stone, Leo: “On the Principal Obscene Word of the English Language.” International Journal of Psychoanalysis 35:30–56, 1954. 8 EВ: Почкання – явище вже часiв протизаплiдних таблеток. Нiкому не здаеться, що його використали, усi роблять це за взаемною згодою, разом, не «комусь», а «з кимось». Це «мокрий» еквiвалент слова «кохатися», який вимовляють iз гордiстю й радiстю. 9 Напр. Partridge, E.: A Dictionary of the Underworld. Bonanza Books, New York, 1961. 10 Berne, E.: “Primal Images and Primal Judgments.” Psychiatric Quarterly 29:634–658, 1955. 11 Пор. Ferenczi, S.: “On Obscene Words.” In Sex in Psychoanalysis. Richard G. Badger, Boston, 1916. 12 Freud, S.: Wit and Its Relation to the Unconscious. In The Basic Writings of Sigmund Freud. Modern Library, New York, 1938, pp. 692–696. 13 Амарiлiс розповiдала про одного знайомого спокусника, який успiшно користуеться лайкою. Тiльки-но зустрiвши жiнку, яка його цiкавить, вiн робить iй бiльш нiж звичну лайливо-непристойну пропозицiю – i так завойовуе прихильнiсть одних, утрачаючи ii серед багатьох iнших i демонструючи (позитивно й негативно) неочiкувану брудну силу грубощiв. 14 Legman, G.: Rationale of the Dirty Joke. Grove Press, New York, 1968. 15 Sussman, G.: The Official Sex Manual, op. cit. 16 Symposium: “What Is the Significance of Crude Language During Sex Relations?” Human Sexuality 3: 8–14, August, 1969. 17 Berne, E.: Transactional Analysis in Psychotherapy. Grove Press, New York, 1961. 18 Наймоторошнiший опис сексу як Колосального Кальмара можна знайти в дуже науковiй i надто огиднiй працi Dr. Julius Rosenbaum, The Plague of Lust. Frederick Publications, Dallas, 1955. 19 Одна з найпопулярнiших i водночас найсентиментальнiших секс-iнструкцiй – Van de Velde, T. H.: Ideal Marriage (revised edition). Random House, New York, 1965. 20 Найсвiжiша лiтература про це – дуже серйозна й грунтовно пiдкрiплена документами праця W. H. Masters and V. E. Johnson, Human Sexual Response. Little, Brown and Company, Boston, 1966. 21 Недосяжним флагманом такоi лiтератури лишаеться Маркiз де Сад. De Sade, D. A. F.: Selected Works. Grove Press, New York, 1966. 22 Вищезгадана Легманова праця – найбiльш вартiсний зразок пiдходу до сексу як до втiхи. Цiкаво порiвняти Легманову широку й скрупульозну начитанiсть iз Розенбаумовою неакуратнiстю в царинi посилань на добре знану йому класику. 23 Kama-Sutra of Vatsayana. Translated by S. K. Mukherji, K. C. Acharya Oriental Agency, Calcutta, 1945. 24 Ananga Ranga of Kalyanamalla. Translated by T. Ray. Citadel Press, New York, 1964. 25 Perfumed Garden of Shaykh Nefzawi. Translated by Sir Richard Burton. G. P. Putnam’s Sons, New York, 1964. 26 O’Callaghan, S.: The Slave Trade Today. Crown Publishers, New York, 1961. Мiстить матерiали дискусii в Палатi лордiв (Гансард) у четвер 14 липня 1960 року. У Бертона е довге есе про iсторiю педерастii в арабських краiнах та iнших регiонах, якi вiн узагальнено називае сотадичною, або ж педерастичною зоною за iменем Сотада, непристойного, але ритмiчного поета античноi Грецii. R. F. Burton: Thousand Nights and a Night. Надруковано спецiально для Бертонiвського клубу, б. д., т. 10 (iмовiрно, 1886 року), с. 205–254. Арабськi солодii вважали, що в тих, хто постiйно молиться, у Раю будуть гарненькi хлопчики-валдан. Загалом же з любовноi лiтератури й специфiчноi торгiвлi видно, що араби розцiнювали своiх сексуальних партнерiв радше як «провiант», а не як людей. Сучаснiшi й кривавiшi приклади можна знайти у Musk, Hashish and Blood, by Hector France (Printed for Subscribers Only, London & Paris, 1900). 27 Legman, G. Oragenitalism. Julian Press, New York, 1969. Важко повiрити, що про це можна написати 300-сторiнкову монографiю, не скочуючись у банальностi, повтори й слизьку хiть, але Легмановi вдалося. Для зацiкавлених подружнiх пар, старших за 21 рiк, якi живуть у штатi, де таке не вважають злочином (i мають письмову згоду батькiв?) це найкраща книжка на тему, хоча, варто сказати, iнших я не дивився (а цю бачив, бо видавець прислав менi примiрник) i, може, когось несправедливо забуваю. Книжки Векерле нiмецькою я не бачив, а англiйською ii ще не видали. 28 Секундомiрну школу заснувала Кiнсi з колегами. (Kinsey, A. C., Pomeroy, W. B., and Martin, C. E.: Sexual Behavior in the Human Male. W. B. Saunders Company, Philadelphia, 1948, pp. 178–179.) Мастер i Джонсон довели справу до досконалостi, представивши певнi цифри, округленi до десятих частин секунди. Такi вимiри кориснi для фахiвцiв, якi вмiють iх належно трактувати – простi люди з вулицi й соцiологи без медичноi пiдготовки ними часто манiпулюють i доходять хибних висновкiв. 29 Майже в усiх жiночих журналах рецепти сексу написано в тiй самiй манерi, що й рецепти яблучного пудинга, тiльки менш вiдверто i з перчинкою замiсть начинки. 30 Мастер i Джонсон стверджують (спираючись на фiльми), що, всупереч теорiям психоаналiтикiв, двох окремих оргазмiв (клiторального й вагiнального) не iснуе. 31 Власне, один iз найталановитiших перших послiдовникiв Фройда вiдкрито вiдкидае такi погляди. (Karl Abraham, Collected Papers. Hogarth Press, London, 1948, p. 413.) 32 У цiй краiнi зараз багато органiзацiй пропагуе iдею «групових зустрiчей» i «марафонiв», де оргазми вiльно обговорюватимуть i порiвнюватимуть, послуговуючись специфiчною для таких груп лексикою, класичний зразок якоi я навiв у текстi. Пор. Maizlish, I. L.: “The Orgasm Game.” Transactional Analysis Bulletin, 4: 75, October, 1965. Also Hartogs, R., and Fantel, H.: Four-Letter Word Games: The Psychology of Obscenity. M. Evans & Company, New York, 1967. У цих авторiв е детальнiша бiблiографiя на тему. 33 Вигук «вау!» на позначення радостi лиш нещодавно увiйшов до повсякденного вжитку, але у французiв, скажiмо, його еквiвалент «о-ля-ля!» побутуе вже дуже давно. 34 Freud, S. The Interpretation of Dreams (fourth edition). The Macmillan Company, New York, 1915, p. 240. 35 Fisher, C., Gross, J., and Zuch, J.: “A Cycle of Penile Erections Synchronous with Dreaming (REM) Sleep.” Archives of General Psychiatry 12: 29–45, January, 1965. 95 % з 86 перiодiв швидкого сну в 17 пiддослiдних супроводжувались ерекцiею. 36 Інша назва iшiокавернозу – Еrector penis у чоловiкiв i Erector clitoridis у жiнок. Його дiю в чоловiчому органiзмi описано у Греевiй «Анатомii»: «Ішiокаверноз стискае нiжку статевого члена, затримуе вiдтiк кровi венами й пiдтримуе ерекцiю». Аби отримати опис дii на жiночий орган, просто замiнiть статевий член клiтором. З 23-го видання (1926) у цьому пасажi було замiнено лиш одне недоречне слово. Останнi сорок рокiв студенти-медики вивчають про ерекцiю саме це. Отже, г’юстонiв м’яз – особливий вид iшiокавернозу, що дiе як Compressor venae dorsalis penis/clitoridis. Основнi опоненти iшiокавернозноi теорii ерекцii нинi – Мастерз i Джонсон (Human Sexual Response, op. cit.). Застиглiсть дослiджень цього нiби важливого питання чудово iлюструеться фактом, що двi цитати цих авторiв датуються 1921 i 1933 роками. Вони стверджують, що iдею iшiокавернозу зараз «мало хто пiдтримуе», однак Д. В. Фосет, гарвардський професор анатомii, обстоюе ii у своiй статтi про репродуктивну систему для «Британiки» (1967). Мастерз i Джонсон висловлюють альтернативну думку: «у венах пенiса нiбито е клапани, що сповiльнюють повернення кровi». Навiть якщо iснування такого механiзму доведуть, це не конче означатиме, що скорочень iшiокавернозу як таких не iснуе. Клапани доктора Джона Г’юстона дуже добре працюють в анальному отворi (г’юстоновi клапани, plicae transversalis recti) – чому б його м’язовi не працювати i з еректильними тканинами? З iншого боку, вищезгадане джерело 1933 року – чудове дослiдження двох фахових фармакологiчних фiзiологiв iз Торонтського унiверситету (“On the Mechanism of Erection,” V. E. Henderson and M. H. Roepke. American Journal of Physiology 106: 441–448, 1933). Працюючи iз собаками на початках дослiджень ацетилхолiну, вони стверджували, що «розширення судин пiсля стимуляцii дилататора пенiса спричинене мiсцевим гормональним механiзмом», а «ерекцiю спричиняе не стиснення центробiжних судин пiд дiею м’язiв скелета», хоча «iшiокаверноз, м’язовi скорочення, можуть вiдiгравати певну роль». «У печеристих тiлах … рiзко зростае тиск, i тому венозний вiдтiк кровi може сповiльнитися». Утiм, вони спостерегли «раптове рiзке збiльшення об’ему пенiса … завдяки раптовим спонтанним швидким скороченням iшiокавернозу, якi через свое, сказати б, спiралеподiбне розташування … можуть тиснути на розташованi за ними частини тiла … пiсля кожного скорочення спостерiгалося збiльшення масштабiв ерекцii». У iхнiх знахiдках е ще кiлька дрiбних непевностей – але на цьому дослiдження теми зупинилися, i так триватиме, аж поки хтось не зрозумiе, як переконливо обгрунтувати анатомiчний та фiзiологiчний механiзм людськоi ерекцii. 37 Цей простий спосiб перевiрки запропонував доктор Джеймс Делi з лiкарнi Святоi Марii у Сан-Франциско. Вiдважним експериментаторам лишилося з’ясувати, що станеться, коли не надто тугу гумку натягнути на вже ерегований пенiс. Чи зберiгатиметься ерекцiя нескiнченно навiть без iнших стимулiв? А якщо натягнути на ще ерегований пiсля еякуляцii? Домашнiх експериментаторiв варто застерегти не натягувати гумку пiд час еякуляцii, бо вона спричинить повернення сiменi в уретру. Цю процедуру колись любили в арабських i загалом схiдних борделях, але ми ii не рекомендуемо через непевнi й потенцiйно шкiдливi наслiдки. 38 Допа (дигiдроксифенiлаланiн) – препарат, який нинi використовують для лiкування хвороби Паркiнсона й паралiчiв, – зажив серед хворих слави справжнього афродизiаку й лiкiв вiд iмпотенцii, але його вважають надто сильним для повсякденного використання через надмiр можливих побiчних ефектiв. 39 Я знаю, що peno – неправильна форма, але вона сюди краще пасуе. 40 Франсуа де ла Пейронi (1678–1747). Щодо суперерекцii iз задертою головкою виникають запитання. Одна обiзнана в таких речах ледi повiдомляе, що, на ii думку, це нормальний вияв великого збудження. З iншого боку, це один iз симптомiв хвороби Пейронi (фiбробластичноi iндурацii), яку часто пояснюють то фiзичною травмою, то судинними змiнами, то тривалим утриманням, то браком належного задоволення. Часом викривлення таке значне, що ускладнюе чи унеможливлюе введення пенiса в пiхву. Зазвичай хвороба Пейронi супроводжуеться болем чи ерекцiею. Бляшки промацуються, але можуть раптово зникнути. (Human Sexuality 2: 56–57, September, 1968). Оскiльки схоже викривлення з’являеться у повiтряних кульок, якщо iх надувати до максимуму, можна припустити, що це не хвороба, а нормальне анатомо-фiзiологiчне явище, спричинене рiзною еластичнiстю переднього й заднього крiплення головки. Однак див. Glenn, J. F.: “Curvature of the penis,” Human Sexuality 3: 83, February, 1969. 41 У «Духмяному садi» цей рух називався «dok», а його жiночий аналог – «hez». Вульгарною англiйською «dok» означае «скакання», а «hez» – «пхання». З кiнематичного погляду чоловiчий таз рухаеться вздовж поперечноi осi, а жiночий обертаеться довкола вертикальноi, або ж сагiтальноi. 42 ЕВ: «Пiдготованiсть жiнки» – поняття iз застарiлих сексуальних довiдникiв. Чи не може вона бути готовою сама по собi, без сторонньоi допомоги? 43 ЕВ: Жiнок, якi так роблять, можна назвати хорошими спортсменками. ЕБ: А чому не злюками? 44 ЕВ: А чому в кiнцi частини про чоловiчу силу нема вiдповiдного списку негативних якостей? 45 ЕВ: Хiба вона винна? Може, вiн некрофiл? А в наступному реченнi ти чекаеш вiд неi всього на свiтi. ЕБ: Я розмiрковую про природний добiр i обираю тих, хто, здаеться, пiдвищить iмовiрнiсть такого добору, заплiднення й виживання в конкурентному середовищi. Може, якби Дарвiн був жiнкою, усе вийшло б iнакше. ЕВ: Цiкава думка. 46 Свiдчення про сексуальну синестезiю збирати не дуже просто. Буду дуже вдячний усiм небайдужим, хто надiшле менi опис своiх вiдчуттiв. 47 Legman, G.: Oragenitalism, Op. cit. 48 Див. частину 6, секцiю Б. 49 Менi здаеться, що справжня «мета» оргазму – психологiчна реанiмацiя. Вiн дiе на мозок, нiби електричний розряд – перерозподiляе потенцiали й очищае думки. Схожу функцiю швидкого сну описано в «Новинах психiатрii» [Psychiatric News] за жовтень 1969 року, де цитують дослiдження Р. Грiнберга та І. М. Дьювена.